Німецька Хвиля, 22.08.2005 http://www2.dw-world.de/ukrainian

Українські нелегали в Європі

Прагнучи побачити світ чи заробити гроші, тисячі українців щороку вирушають за кордон. Багато прямують до далеких заможних країн, щоб залишитися там без дозволу на перебування. У цьому журналі мова піде про українських нелегалів - у Великобританії, Німеччині та Італії.

У Великобританії останнім часом затримують дедалі більше громадян інших держав, які працюють на туманному Альбіоні нелегально. Зокрема на півночі Англії й на заході Шотландії кількість викритих нелегалів за останні три роки зросла майже втричі. Серед них чимало громадян України. Розповідає Євген Некряч:

„Українських нелегалів немало як у Лондоні, так і в інших містах Великобританії. З джерел у британському МВС відомо, що в барах і ресторанах, зокрема, британської столиці, а також найбільшого шотландського міста Ґлазґо, як правило, працюють іноземці. Останнім часом тут збільшилася кількість прибульців і з України.

Поговорити з нелегальними працівниками - нелегка справа. Люди бояться давати інтерв’ю. Мене познайомили з хлопцем, який попросив назвати його Ігорем. Він уже близько двох років працює в барі в центрі Лондона. Я запитав, чи не боїться він, що одного дня його вистежать імміграційні установи.

“Якщо не повний ідіот, не попадешся. У Британії нині не до нас. Тут інших проблем вистачає. До того ж усі думають, що ти якийсь латвієць або литовець. А взагалі це нікого не обходить. Я хотів подивитися Англію. Я люблю англійську музику, наприклад, Deep Purple та інші групи. Хочу подивитися світ, а грошей нема. Приїхав як турист, та доводиться ішачити”, - розповідає Ігор.

У Великобританії українців приваблює можливість кращого порівняно з іншими країнами ЄС заробітку. А також те, що тут значно легше влаштуватися на роботу. Річ у тім, що, на відміну від багатьох інших держав Європейського союзу, Великобританія дала громадянам країн-новачків дозвіл на працю. А відрізнити, приміром,  латвійця від українця британцям досить непросто.

В Ігоря, наприклад, навряд чи виникнуть проблеми, бо він досить добре говорить англійською. Складніше доводиться тим нелегалам, які не знають мови і працюють у сільській місцевості. Ричард Лам, співробітник міської ради міста Лінкольна, де на підприємствах працює багато українських нелегалів, розповідає:

“Я вбачаю головну проблему навіть не в самому факті нелегальної праці, а в тій упередженості, що існує в досить консервативних сільських громадах. Непокоїть те, що працівники з України погано інтегруються. Багато з них дуже погано говорять англійською. Але частка вини лежить і на працедавцях. На деяких підприємствах вони спеціально стежать за тим, аби після зміни з місцевих працівників до роботи ставала зміна, що складається виключно з іммігрантів. Все це зовсім не сприяє подоланню стереотипів”, - наголосив Лам.

Час від часу в британській пресі з’являються жахливі історії, де фігурують серед інших українські нелегали. Кілька разів ішлося про громадян України, які подали клопотання про притулок у Великобританії. Очікуючи на відповідь, вони займалися тим, що жорстоко експлуатували своїх співгромадян, змушуючи їх працювати багато годин за мізерні гроші. Мешканців Великобританії шокувала смерть українця, який нелегально працював у лондонському ресторані й потайки мешкав у його підвалі, аби не винаймати житло. Він помер за загадкових обставин у тому ж таки підвалі. Однак це радше поодинокі екстремальні випадки.”

У тому, щоб жахливих історій за участі нелегалів поменшало, відповідні органи Великобританії дуже зацікавлені. Та й в інших країнах також. У Німеччині, приміром, вигадали “Незвичний путівник”, який має допомогти іноземцям, у першу чергу жінкам, не потрапити в сучасне рабство. Перший тираж - тисяча примірників російською мовою - буде розповсюджено в Україні. Розповідає Каролін Шрамм, відповідальна за проект запобігання торгівлі людьми в Україні Товариства з технічної співпраці:

“Вирішили спробувати це саме в Україні. Оскільки у звіті про стан торгівлі людьми Федерального кримінального відомства Німеччини, який публікують раз на рік, дуже велика кількість жертв були саме українські жінки.”

У путівнику є розділ, присвячений тому, які є можливості для роботи в Німеччині, ще один – для тих, хто бажає вийти заміж за громадянина ФРН. Адже і перше, й друге нерідко використовують лише як засіб, щоб вивезти жінку за кордон, а потім змушувати, приміром, до проституції.

“На жаль, не всі жінки усвідомлюють, що вони є жертвами торгівлі людьми, незважаючи на те, що їх змушували до проституції чи вживали силу”, -

говорить Каролін Шрамм і пояснює, що в книжці можна прочитати, які неприємні несподіванки найчастіше трапляються з жінками та де вони можуть отримати допомогу. Путівник містить і корисні поради: наприклад, зробити кілька копій паспорта та заховати в різних місцях, телефонувати батькам завжди у спеціально визначений день та час тощо. 

“Коли жінка потребує допомоги і телефонує в бюро порад з проханням про допомогу, дуже важливо, щоб вона до того запримітила якість особливості – рекламні щити, історичні пам’ятки. Адже часто жінок тримають проти їхньої волі, і вони не знають, у якому вони місті, на якій вулиці чи який номер будинку.”

Утім, більшість жінок, які прямують на нелегальну роботу, недооцінюють небезпеку. В інтерв’ю “Німецькій хвилі” вони розповідали, що усвідомлюють: їх можуть за допомогою шантажу примусити працювати повіями, але вони цього не бояться. Про те, як живуть українські нелегали в Італії та які ще несподіванки можуть на них там чекати, розповідає Ірина Кащей:

„Після того, як у 2003 році в Італії ухвалили так званий закон “Боссі-Фіні”, за яким стали жорсткіше карати як нелегалів, так і їх працедавців, знайти нелегальну роботу в Італії стало важче. Але сказати, що це суттєво зменшило потік нелегалів з України чи інших держав, навряд чи можна. Адже в багатьох, хто прямує до Апеннін, іншого виходу просто немає. Розповідає молода українка, яка працює в невеличкому містечку на півночі Італії:

„Удома не заробиш нормальних грошей. Можна, звісно, тримати худобу, город, але це вбиває наших людей. Моя мама виглядає у 50 років на всі 60. Я навіть сама, коли приїжджаю з дому в Італію, чую: “О, Надю, ти десь до спортзалу ходила?” Я кажу: “Ага, ходила. Кілька відер води принесеш і все. Я сідаю, тільки коли їсти треба. Дома дуже багато працюють. І техніки немає ніякої.”

Гроші, зароблені в Італії догляданням за людьми похилого віку або лежачими хворими, вдома витрачають на навчання дітей та сплачують борги. Розповідає Надія:

“Мої дві сестри тепер у Польщі - збирають нелегально фрукти. Але ж скільки вони там можуть заробити? Одна нещодавно в Україну повернулася. Телевізор купила, зимовий одяг, заплатила борг за гуртожиток, за садочок сина. Вони ж їдуть, щоб дітей прогодувати і вивчити. Як на мене, гірше сидіти вдома і ні в що не вірити. Коли в Італії була важка ситуація, італійці ж теж їхали до Америки, Бразилії.”

Але про це італійці, здається, вже давно забули, каже перекладачка Марина, якій часто доводиться працювати з нелегалами:

“Багато італійців переконані, що чоловіки-нелегали приїхали, аби красти, а жінки - аби працювати повіями. Їм важко повірити, що серед них є люди з вищою освітою, якими рухає відчай. Італійці іноді забувають, що саме іноземці виконують найважчу й найбруднішу роботу. Нерідко вони думають, що нелегали мають якусь грошову допомогу від держави, а це неправда. Не знають вони також, що, скажімо, в жінок, які доглядають старих, є тільки вільних півдня на два тижні.”

Якось в італійській лікарні я зустріла маленького хлопчика з мамою. Вони прийшли до логопеда. І річ не в тім, що хлопчик у свої три роки не розмовляв. Він розмовляв швидко, правильно, чітко, але… виключно українською. Так його навчила няня, яка доглядала малого від народження. Тато й мама схаменулись, коли хлопчику виповнилося три роки, а він жодного слова не говорив зрозумілою їм мовою. На жаль, найперше, що зробили батьки – звільнили няню-українку, не давши навіть вихідної допомоги.

Нелегальне перебування – це така собі лотерея, каже Надя. Пощастить – господарі будуть добре ставитися, ще й документи для легалізації зроблять. А ті, кому не поталанило, повертаються в Україну. Хто з серйозно ушкодженим хребтом, бо піднімав лежачих хворих, а хто й з психічними розладами, оскільки доглядав психічно хворих людей. Вислані з країни отримують заборону в’їжджати до країн Євросоюзу на п’ять років. І навіть попри все це жінки з України прямують до Італії, щоб мити підлоги, доглядати дітей, старих та хворих."

Тетяна Карпенко