Німецька Хвиля, 24.12.2005 http://www2.dw-world.de/ukrainian

Українські нелегали в Чехії: рабські умови, але краще, ніж удома

Вони працюють усюди: на будмайданчиках, в забігайлівках і в приватних осіб. Українці в Чехії беруться за будь-яку роботу. Вони називають себе „сучасними рабами”, бо змушені працювати нелегально, в підпіллі.

Будівельних майданчиків у столиці Чехії безліч. Прага - місто заможне, будують багато. Чимало чехів мають сьогодні достатньо грошей, щоб збудувати власний дім чи відремонтувати стару віллу. Тут працюють такі хлопці, як Андрій – тридцятирічний українець:

„Я приїхав сюди у 2004 році через роботу, так само як і інші. Дома роботи немає. Ми робимо все, фасади, все що завгодно. Від сьомої ранку до пів на шосту вечора. По суботах і неділях теж”.

Андрій не скаржиться. Йому достатньо того, що він здоровий і має гроші:

„Звичайно, ми заробляємо менше ніж чехи, але більше, ніж удома в Україні. Ми – дешева робоча сила, але що поробиш. Ми ж фактично раби”.

Чимало українців у Чехії справді почувають себе сучасними „рабами”: жодних прав у них немає. Більшість працює тут нелегально і мають виконувати все, що їм скажуть. До Чехії вони приїхали не від хорошого життя, розповідає український журналіст Олекса, який працює в Чехії:

„На Заході шукають роботи найбідніші з бідних. Отримати дозвіл на роботу та інші необхідні документи дуже складно. Тому такі люди й покладаються на посередників, які розуміються на бюрократичних штуках. Робітникам треба за такі послуги платити, й це відносно великі суми. Посередники забирають майже дві третини заробітку”.

Олекса – редактор у журналі „Barogi” (поріг) й пише для українських мігрантів у Чехії. За різними підрахунками їх у цій країні від 150 тисяч до 300 тисяч. Нелегалів складно порахувати, каже Олекса:

„Ці люди ховаються тут по гуртожитках. Вони пересуваються тільки від спальні до будмайданчику. Можливості інтегруватися в них немає”.

Їх не видно, але вони всюди: підстригають газони чи прибирають, доглядають за дітьми або працюють сантехніками чи електриками. Сьогодні українці в Чехії фактично стали тим, чим колись були для німців поляки: мобільна робоча сила, що бере на себе ту роботу, від якої відмовляються місцеві. Але головне – дешева. Олекса:

„Вони заробляють дуже мало. Чеський будівельник отримує в середньому сім євро за годину. Українець не отримує й двох”.

Чехія – приваблива країна для тих, хто шукає роботу. Економіка процвітає, а робочих рук бракує, бо уряд довго зволікав з програмою залучення іноземців. Але обмежені можливості легального заробітку не зупинили українців, які продовжують їхати до Чехії: автобусами, машинами, поїздами, а інколи й літаком. Вивчити чеську мову їм простіше, ніж німецьку. Тому якщо є можливість вибирати, вони залишаються в Празі чи Брно, а не їдуть далі до Мюнхена чи Дрездена. Кримінальні посередники та роботодавці ставляться до них, як до рабів: платять мало, а хто захворіє чи дістане травму – втрачає роботу.

Лише небагатьом українцям повезло в Чехії так, як Руслані. 36-річна жінка працює з дітьми українських мігрантів. „Вони повинні знати батьківщину й не забувати рідну мову”, - каже Руслана, яка сама має двох дітей і прагне виховувати їх в українському дусі. Зараз, коли наближається православне Різдво, діти разом співають різдвяних пісень.

Руслана каже, що їй пощастило. В Україні вона була вчителькою і спочатку приїхала до Чехії нелегально. Перші роки були дуже тяжкими, розповідає вона, але тепер усе гаразд. Руслана живе й працює в Чехії легально, так само, як і її чоловік, теж колишній український вчитель, а тепер будівельник. Своїх земляків Руслана швидко пізнає на кожному розі:

„Це дуже сумно, коли бачиш цих людей на вулиці і відразу розумієш, що це українці: погано вдягнуті, недоглянуті, нецивілізовані. Але це тому, що вони змушені жити в нецивілізованих умовах. Мене це шокує, і я сама себе запитую, чому так це так”.

Руслана – це виняток, натомість класична доля в Олени, яка працює на будівництві:

„Я тут прибираю, мию вікна вже вісім місяців. Зараз зима, а мені доводиться весь час працювати на дворі. Жахлива робота”.

Олена змушена працювати в Чехії. Їй потрібні гроші. Вона саме накупила різдвяних подарунків: цукерки й светр. Все це вона складає у великий пакет, адресований в Україну:

„У мене дев’ятирічна донька, але вона з моєю мамою й татом в Україні. Я дуже сумую через те, що я тут, а вона там. Ми тільки те й робимо, що плачемо. Мій чоловік помер три роки тому, отже мені треба працювати. Дуже хотілося б, щоб дочка приїхала до Чехії, щоб я так не сумувала”.

За матеріалами кореспондентів