Львівська газета, 09 лютого 2005 № 24 (590) http://www.gazeta.lviv.ua

“Той, хто хоче потрапити в Європу, не може оминути Україну”

Розмова з Геннадієм Москалем, головою Державного комітету України у справах національностей і міграції

На початку лютого в Женеві проходила міжнародна конференція “Міграція і розвиток”, організована Міжнародною організацією з міграції. Нашу країну на ній представляв Геннадій Москаль, голова Державного комітету України у справах національностей і міграції.

– Чим цікава конференція “Міграція і розвиток” для української сторони?

– Нині проблема міграції – справді світова проблема. Кожна держава має свої особливості, законодавство, методи протидії нелегальній міграції. Було цікаво послухати, що роблять у цьому напрямку інші країни і що Україна може взяти на озброєння, виходячи з досвіду цих держав.

Користуючись нагодою перебування на конференції в Женеві, я планував зустрітися з Верховним Комісаром Організації Об’єднаних націй у справах біженців, тому що Україна потребує допомоги в цій сфері. Нам не вистачає бюджетних коштів для побудови трьох запланованих центрів з прийому біженців. Новостворена міграційна служба України потребує повного технічного обладнання. На жаль, держава наразі не спроможна надати фінансову підтримку.

Ми розробили проект, який уже підтримала Єврокомісія. Підписано контракт і виділено чотири мільйони євро на боротьбу з нелегальною міграцією. Міжнародна організація з міграції бере безпосередню участь у реалізації цього проекту.

– Україну називають транзитним пунктом для іноземних мігрантів...

– Так, той, хто хоче потрапити в Європу, не може оминути України.  Теоретично, можна потрапити в Європу з Росії через Калінінград, але в’їзд у це місто став великою проблемою навіть для самих росіян, не говорячи вже про нелегалів. Литва має кордони з Польщею, але досить жорстка політика місцевого уряду майже унеможливила потік мігрантів через Литву на Захід. Білорусія також достатньо ефективно працює в цьому напрямку. Тобто залишається один варіант: усі приїжджають у Росію як туристи, а потім через російсько-український кордон потрапляють до нас.

– З яких країн найбільший потік нелегалів через Україну на Захід?

– З держав Азії й Африки. Нелегали, в першу чергу, мають потрапити в Росію. Ми неодноразово порушували це питання перед росіянами. В них є безліч туристичних фірм, які запрошують і відкривають візи громадянам країн, де тривають військові дії, або навіть з якими Росія просто не має дипломатичних відносин... Які можуть бути туристи з Судану, Сомалі, Сьєрра-Леоне чи Ліберії? Можна сказати, що йдеться про великий транснаціональний міжнародний бізнес.

Усім відомо, що величезні незаконні прибутки отримують від торгівлі зброєю, наркотиками, людьми. Сьогодні до цього переліку додається і нелегальна міграція.

– Проте не можна забувати, що українці також їдуть за кордон на заробітки і стають нелегальними мігрантами в Іспанії, Італії й інших державах Заходу.

– У Конституції України записано, що громадянин  може будь-якої миті вільно покинути територію України і так само вільно повернутися. Сьогодні праця – це товар, який продається на ринку. Якщо в державі є надлишок робочої сили, а в багатьох західних країнах відчувається її нестача, то, мабуть, цей ринок слід якось регулювати.

Як би ми не підвищували зарплату в нашій країні, завжди будуть держави, де її рівень – вищий. Тому завжди існуватиме спокуса для наших громадян поїхати за кордон, аби заробити більше. Українці – це потенційні трудові мігранти. Починаючи з 1897 року, коли Галичина ще була в складі Австро-Угорщини, там були відкриті перші міграційні бюро. Тобто міграція не є новим явищем, пов’язаним виключно з економічною ситуацією. За часів Радянського Союзу в газетах друкували сторінки з оголошеннями про потребу в робочій силі в різних куточках країни: люди їхали збирати сочевицю, кедрові горішки, рубати ліс, тому що в Сибіру чи в північних районах платили більше.

Нині 97% українців, які нелегально працюють за кордоном, виїхали за туристичними візами. Наприклад, подалася жіночка зі села на заробітки, скажімо, в Італію. Влаштувалася, зателефонувала товаришці в рідне село, що тут потрібні працівники. Так, дивись, і за місяць-два в селі нікого не залишиться...

– Не завжди люди їдуть і залишаються працювати за кордоном завдяки туристичній візі. Швейцарія, наприклад, видає так звані “робочі” візи молодим дівчатам, які приїжджають сюди танцювати в кабаре. В дозволі на роботу так і пишуть, “професія – танцюристка”. На жаль, часто це просто ширма для експлуатації в зовсім іншій сфері діяльності. Минулого року місцеві газети писали про “сміливий крок” двох українських дівчат, які заявили в поліцію на свого патрона, власника кабаре, за те, що він “спонукав “ їх до дій, заборонених контрактом. Як бачите, приїзд і влаштування на роботу можуть бути цілком легальними...

– Чесно кажучи, це мене дуже дивує... Я, урядовець, майже місяць марно очікував на візу до Швейцарії. Тільки після офіційної ноти з Міністерства закордонних справ про мою поїздку на міжнародну конференцію консульський відділ погодився видати мені документ. Хотілося б запитати швейцарський уряд, якими критеріями тут послуговуються при оформленні віз?

Щодо другого аспекту цієї проблеми, то, думаю, наші люди усвідомлюють, куди і навіщо вони їдуть. Коли наших дівчат знаходять у Нігерії чи Лесото, де, за статистикою, кожен четвертий мешканець хворіє на СНІД.... Не треба тоді казати, що в Україні ніде заробити. В нашій державі багато людей, які, на жаль, не мають розуму. Відомо, що існує чимало фірм, які під вивіскою “працевлаштування за кордоном” відкривають візи молодим дівчатам, які, лише перетнувши кордон, усвідомлюють, яку роботу виконуватимуть. Читаючи західні газети або дивлячись статистичні дані, просто соромно стає, коли Україну (разом із Молдовою) називають головним постачальником живого товару за кордон. Росію вже не згадують у цьому аспекті. Тільки Україну та Молдову.   

– Відомо, що деякі країни раз на три чи п’ять років проводять легалізацію  мігрантів. Тобто іноземці, які нелегально проживають на території країни, але працюють на “чорній” (вони офіційно не задекларовані) або на “сірій” (офіційно не задекларовані, але сплачують податки) роботі, отримують право і документи на проживання та роботу. Чи можливе таке в Україні?

– Безумовно. Хто забороняє? Будь-яка людина може натуралізуватися в Україні: спершу отримати дозвіл на проживання, а потім шляхом натуралізації стати громадянином нашої держави. Шлях не простий, займає багато часу, але цілком реальний, якщо людина бажає мешкати в Україні.

– Пріоритет зовнішньої політики нового українського Президента – це європейська інтеграція і майбутнє членство в Європейському Союзі. Але щоб відповідати всім критеріям вступу в ЄС, потрібно багато часу, багато реформ, багато праці.

– Україна – це споконвічно європейська держава, навіть починаючи з географічного положення чи расових ознак. Думаю, що нині ставлення до України з боку ЄС зміниться. Тому що, скажемо відверто, дивилися, по-перше, на президента. Європа останнім часом не хотіла бачити Кучму, про що свідчить майже відсутність його офіційних поїздок за кордон. Проте Ющенко є бажаним гостем в Європі, європейські держави виявляють великий інтерес до України. Думаю, в них відбувається переоцінка відносин з Україною. Залізна завіса, яку Європа вже будувала на кордоні з Україною, могла бути набагато важчою, ніж та, що існувала на кордонах із Радянським Союзом. Вірю, що не лише мої діти чи онуки, а й сам житиму в європейській Україні.

Розмовляла Емілія Назаренко, Женева, Швейцарія