Україна — НАТО: чому мовчить Президент?

Сергій СОЛОДКИЙ, «День»
№29, 18 лютого 2005

22 лютого відбудеться засідання Комісії Україна — НАТО (КУН) на найвищому рівні — за участі президентів і керівників урядів. У грудні минулого року Альянс вирішив перенести цю зустріч (щоправда, на міністерському рівні) через складну внутрішньополітичну ситуацію в Києві. Із чим поїде Президент Віктор Ющенко до штаб-квартири Альянсу? Це питання цікавить не лише представників НАТО. «Не думаю, що для вас буде сюрпризом, якщо я скажу, що члени НАТО з нетерпінням чекають виступу керівника України. Новий уряд мав час лише на те, щоб дещо освоїтися на своїх посадах. Більшість публічних коментарів міністрів стосувалася лише інтеграції до Євросоюзу, а не до НАТО», — наголосило «Дню» впливове джерело у штаб-квартирі Альянсу, побажавши лишитися неназваним.

Що робити Україні з НАТО? Дуже дивно, але з обранням нової влади це питання не втратило актуальності, хоч спершу відповідь на нього видавалася досить очевидною. Українські дипломати зазначають, що на засіданні КУН не варто розраховувати на якісь кардинальні зрушення, позаяк більше йтиметься про спільне ознайомлення членів НАТО з позицією Києва, а Президента Ющенка — з позицією натовських колег.

Чи йдеться про зміну пріоритетів? Вочевидь, до цього ще не дійшло. Принаймні в МЗС Україні навіть на офіційному рівні продовжують заявляти про прагнення активного розвитку відносин із Альянсом. Борис Тарасюк на своїй першій прес-конференції, зокрема, заявив: «Гадаю, Україна не буде унікальною серед країн Центрально-Східної Європи, які на шляху до ЄС вступили до НАТО. Тут не буде винятку для України». Варто також розуміти, що двері до НАТО для Києва відкриті ширше, аніж до ЄС... Принаймні в Альянсі вже давно всерйоз обговорювали членство України, якщо вона виконає низку зобов’язань. Досі одна з головних умов полягала в проведенні чесних виборів. На нинішньому етапі Україна та Альянс співпрацюють у рамках Плану дій, укладеного під час Празького саміту НАТО 2002 року та щорічного Цільового плану. Результатом виконання цих документів має стати перехід до вищого рівня співпраці — Плану дій щодо членства, реалізація якого й приводить до приєднання до НАТО. Ще минулий уряд покладав сподівання на перехід до нового формату співпраці (під час Стамбульського саміту), однак на заваді стала якість виборчого процесу в Україні. Після цього Київ вніс поправки до Воєнної доктрини, в якій було вилучено положення про кінцеву мету євроатлантичної інтеграції — членство в НАТО. Досі нова влада не робила заяв щодо внесення нових поправок в доктрину. Це, зрозуміло, також насторожує Брюссель.

У неформальних бесідах українські дипломати визнають, що нова влада не торкатиметься теми членства в НАТО до парламентських виборів: із огляду на низьку популярність Альянсу серед виборців. Але чи роз’яснював хтось українським громадянам переваги членства в НАТО? Варто зазначити, що така роз’яснювальна робота проводилася фактично в усіх країнах колишнього соцтабору. У Литві, приміром, рівень підтримки Альянсу в різні роки сильно коливався. Однак активна інформаційна робота розвіяла будь- які сумніви щодо необхідності приєднання до НАТО.

Аргумент, нібито на заваді приєднання до Альянсу стоїть Росія, можна взяти до уваги, однак чи зважала досі нова українська влада на кремлівський фактор? Фактично всі ключові призначення в уряді свідчать про протилежне. У НАТО, звичайно, спостерігатимуть за відносинами Києва й Москви, будь-яке їхнє нагнітання в Альянсі оцінюватиметься не найкращим чином. Однак ризик погіршення двосторонніх відносин через натовську проблематику в більшій мірі залежить від Росії, керівництво якої, до речі, цілковито усвідомлює, що Альянс їй абсолютно нічим не загрожує. «Одразу підкреслю: вибір, зроблений на користь діалогу та співробітництва з Північноатлантичним альянсом, виявився, на нашу думку, правильним, результативним. Він абсолютно очевидно спрацював на зміцнення міжнародних позицій Російської Федерації. Дав нам додаткові, а багато в чому й нові можливості для вирішення національних завдань», — це слова Володимира Путіна, промовлені на засіданні Ради безпеки 28 січня цього року. «Мені здається, що співробітництво між НАТО й Україною розвинуте в набагато меншій мірі, ніж співробітництво між НАТО й Росією», — а це заява посла США в Москві Александра Вершбоу з інтерв’ю Інтерфаксу 8 лютого цього року. Перед новою владою стоїть завдання не стільки переконати Кремль у відсутності загрози у зв’язку з нашим вступом до Альянсу (це в Кремлі й так розуміють), скільки подати сигнал: таке приєднання може принести усім сторонам користь...

Чи врахує усе це Віктор Ющенко під час свого візиту до штаб-квартири НАТО? Що переможе в ньому — прагматизм чи передвиборний популізм? У Брюсселі зараз покладають великі сподівання на дії нової влади. «Ющенко по-справжньому намагається трансформувати Україну в державу, яка буде здатною вступити й до НАТО, й до Євросоюзу — незалежно від того, чи буде Україна переслідувати мету членства в одній із цих організацій, чи в обох», — наголосило «Дню» джерело в штаб-квартирі Альянсу. Таким чином, переваги — поки що на боці Києва.