Каталізатор інтеграції

Словаччина обіцяє Києву підтримку

Володимир НАГІРНИЙ
День, №12, 31 січня 2006 http://www.day.kiev.ua

Минулого тижня, під час візиту української урядової делегації до Словацької Республіки, прем’єр-міністру України Юрію Єханурову його словацький колега Мікулаш Дзурінда передав «Пропозиції щодо допомоги Україні у виконанні Плану дій Україна — ЄС». Документ, наданий офісом уряду Словацької Республіки, містить пропозиції міністерств та інших державних адміністративних органів Словаччини українським колегам. В ньому також враховані результати масштабного проекту «Партнерство у європейській інтеграції України: посилення публічних дискусій з питань ЄС», що був реалізований рядом словацьких та українських неурядових організацій.

«Пропозиції…», за задумом їхніх авторів, мають бути не лише «шпаргалкою» для України, а й серйозним інструментом двосторонніх українсько-словацьких відносин. Втім, даний документ, крім свого «прикладного» значення, має ще й інший, значно ширший, сенс. Словаки хотіли б, аби Єврокомісія стала таким самим зацікавленим читачем документа, як і українське керівництво. Словаччина, як і інші країни Центрально-Східної Європи — члени ЄС, шукає свого місця в різних сферах діяльності Євросоюзу. Для сусідів України природно, що зовнішньополітичні пошуки ведуться, в тому числі і в напрямі формування української політики ЄС.

Проголошена 2003 року концепція «Політики сусідства» багатьох залишила незадоволеними. В тому числі й Україну та її західних сусідів. З іншого боку, ця концепція відкрила доволі значний простір для пошуку форм та інструментів співпраці. Ще на етапі підготовки країн колишнього соціалістичного табору до вступу в Європейський Союз головним потенційним розробником і провайдером спільної європейської політики щодо України була Польща. Саме ця країна мала і має зараз найширші та найінтенсивніші відносини з Україною — як на рівні держав, так і на рівні суспільств. В умовах 2002—2004 років Польща брала на себе саме адвокатські функції стосовно України. Президент Александр Квасневський був чи не єдиним європейським лідером, який не соромився контактувати зі скомпрометованим українським колегою Леонідом Кучмою. А польська офіційна по зиція щодо необхідності визнання перспективи членства в ЄС для України і по сьогодні продовжує дратувати верхівку євросоюзівської бюрократії. Втім, «адвокатська» концепція була надто прив’язаною до конкретних умов та конкретних осіб. Президентові Ющенку в розмовах з Брюсселем потрібен хіба що перекладач, але аж ніяк не адвокат. Саме тому в 2005 році, попри помітне покращення українсько-польських відносин, спостерігався певний застій у трикутнику Київ — Варшава — Брюссель.

Словаччина вирішила йти іншим шляхом. Ця країна не має таких політичних ресурсів, як Польща, що де-факто визнана неформальним лідером групи країн, які приєднались до ЄС 1 травня 2004 року. Словаччина, схоже, претендує на те, щоб бути не так «адвокатом» України, як її «помічником». У цьому контексті «Пропозиції щодо допомоги Україні у виконанні Плану дій Україна — ЄС» є дуже доречними. Звичайно, сам документ не є ідеальним, але запропонована в ньому форма співробітництва може бути розцінена цілком позитивно. Саме тому до «Пропозицій…» серйозно поставились в українському уряді. Словацький шлях до Європейського Союзу найбільш схожий до того, яким прагне пройти Україна. Словаччина пізніше, ніж інші нові члени ЄС, реально почала проводити курс на європейську інтеграцію. Відповідні реформи почалися лише з кінця 1998 року, коли після парламентських виборів було сформовано коаліційний уряд М. Дзурінди, що замінив непопулярний уряд В. Мечіара. Словаки стверджують, що ситуація 1999 року в їхній країні та ситуація 2005 в Україні дуже подібні. Різниця лише в тому, що словацькі амбіції на членство в ЄС були однозначно підтримані Брюсселем, а от щодо українських — існують певні проблеми.

Отже, зараз маємо два підходи. Словацький, в основному, спрямований на те, щоб максимально ефективно скористатись можливостями, які надає «Політика сусідства», а польський — на те, щоб вийти за межі цієї політики. Україна ж від умовної конкуренції цих підходів лише виграє. Більше того, в інтересах України було б стимулювати підключення інших країн до дискусій в Євросоюзі щодо української політики. Звичайно, сподіватись на те, що ми найближчим часом будемо спостерігати позитивну зацікавленість українським питанням, скажімо з боку Франції, не доводиться. Але для України важливо, щоб у продукуванні української політики ЄС активну участь брали не лише Польща й Словаччина, а й інші країни. Вже давно в цьому плані активізувалася Литва. Сподіваємось, з часом вдасться «розігріти» й інші держави.