Тарас Возняк
Сто років самотності Віктора Януковича

Дуже швидко минули два роки правління Віктора Януковича. Саме так – не урядування, не президентства, а безроздільного правління. Така природа його розуміння, як має здійснюватися влада. І, можливо, на час його обрання у лютому 2010 року, після безкінечної війни попередніх політичних лідерів між собою, таким був і суспільний запит. Що хотіли, те й отримали.

Формальною і реальною опорою Януковича була Партія регіонів. І він став її нероздільною персоніфікацією.

Але у його обрання не меншу лепту вклав і український олігархат – від Рената Ахметова до Дмитра Фірташа.

Слід віддати належне – Янукович був готовий блискавично опанувати всіма мислимими і немислимими гілками та органами влади. І безроздільно опанував. За мірками новітньої української історії його влада безмежна. У концентрації влади у своїх руках він перевершив навіть Леоніда Кучму.

Але такою ж безмежною стала і йог відповідальність за все, що, з його волі чи попри його волю, діється в Україні. Всі рахунки посилатимуть, і вже посилають, на його адресу.

Те, що 2010 року перемогла Партія регіонів України, персоніфікацією якої є Віктор Янукович, разом з тим означає і те, що у першу чергу саме вони будуть відповідати за все, що діялося в Україні. І доля Віктора Януковича, як того самого фронтмена партії, залежатиме від долі Партії регіонів. Це нагадує стосунки Віктора Ющенка та Нашої України. Наша Україна досі не знайшла у собі сили попрощатися з Віктором Андрійовичем. Його присутність у цьому політичному проекті, байдуже, яка була і є його реальна політична роль, для Нашої України просто фатальна.

Вже всім стало очевидним те, що результати двохрічного правління Віктора Януковича та Партії регіонів, м’яко кажучи, невтішні.

Економічні результати двохрічного розграбування країни олігархами, які привели його до влади абсолютно виснажили її можливості. З бюджетних резервів вишкребли все. Зовнішніх запозичень вже ніхто не дасть – годі сподіватися на МВФ чи навіть Росію. І так скромний потічок фінансових ресурсів остаточно висушила світова економічна криза та внутрішня фінансова криза ЄС. Боротьба за остатні крихти фінансових ресурсів стане тільки жорстокішою. І олігархат, виглядає на те, не збирається рятувати режим. Така логіка бізнесу – він зорієнтований тільки на порятунок самого себе та нестримне накопичення. Таким чином соціальні проблеми, а Янукович, як не як, президент країни, залишаться проблемами самого Януковича, а не фінансово-промислових груп (ФПГ), яких ми називаємо олігархічними кланами. Тут він з ними точно розходиться. Отож залишається тільки «натиснути» на олігархів, щоб видавити щось і для народу. А це небезпечно і складно. І знову ж – з кого почати. Олігархи-бютівці та недоолігархи-нашоукраїнці вже обдерті. Залишаються тільки свої і попутники. А список їхній ой який короткий.

Таким чином на другому році свого правління Янукович опинився один на один з обдертим, злиденним та лютим суспільством. Тиха ненависть простого люду, бюджетників, які на кінець року, після виборів до Верховної ради опиняться на вулиці, пограбованих середніх та малих підприємців, може стати й не тихою. Тим більше, що відбулося не тільки індивідуальне збідніння, але й руйнування решток системи соціальної підтримки, яку Україна успадкувала ще від СССР. Всі ці пільги, безплатні послуги, дешеві соціальні пакети немає чим підтримати. Падає соціальна інфраструктура – пенсійне забезпечення, медична та соціальна опіка, і т.д. Звичайно, що все це відбувається як з суб’єктивних (непереборне бажання збагачуватися), так і об’єктивних (економічна криза) причин. Але як це бачать прості люди? У їх очах Янукович «кинув» тих, хто за нього щиро голосував 2010 року, хто повірив у чудо, «покращення життя вже вчора».

Разом з тим особистий інтерес підштовхнув Януковича до творення особистої, «сімейної» фінансово-промислової групи на чолі з його сином Олександром. А це, в умовах нестачі ресурсів та росту вимог до ФПГ, щоб з нею рахувалися, неминуче приведе, і вже призводить, до конфліктів з іншими ФПГ, чи, якщо вдатися до народної мови, - з іншими олігархами. В Україні вже усталилася певна традиція. Олігархічний ландшафт України законсервувався. За роки існування українські ФПГ виробили певний консенсус, який так-сяк регулює їхні стосунки поміж себе. Ні, сутички на суміжних територіях завжди були і будуть, але на загал ситуація була відносно стабільною. Натомість з появою нового, агресивного гравця, якого, за російською, ще єльцинською, традицією, називають «Сім’єю», цей баланс сил та інтересів було порушено. І у олігархічному середовищі це може призвести до крупних потрясінь. В країні вилупився молодий амбітний тиранозавр.

Загониста і безглузда зовнішня політика по-донецьки – тобто «кидаємо всіх» врешті-решт призвела до майже повної політичної ізоляції режиму. «Дипломати по-донецьки» сплутали звичайну чемність європейців та американців з слабкістю. Ну не вчились у пансіонах благородних дівиць. Розлютили всіх. Дійшло до викидів у пресу імовірних списків осіб, щодо яких США та ЄС мають ввести санкції – невидачу віз, арешти рахунків, неможливість скористатися своїм майном прикупленим у ЄС і США та інших милих штучок, як от негайних арештів при випадковому перетині кордонів третіх країн. Поїдеш у який-небудь Єгипет, і тут на тобі – кайданки на ручки. Лазаренко переконався.

А тут ще й добрі радники, очевидно, що з пулу, свого часу сильно ображеного Юлією Тимошенко, (чи не Фірташ-Бойко-Хорошковський-Льовочкін) підказали запроторити її до в’язниці. І це зв’язало Віктора Федоровича по руках і ногах. Бо ж не дай Бог, що станеться з хворобливою Юлією Володимирівною. Тепер мусить пильнувати її як зіницю ока. Це як з Кощеєм – Його життя повністю залежить від аналізів Юлії Володимирівни. Отакий парадокс.

В результаті всього цього неначе нероздільна влада Януковича стає все більш нелегітимною. Ні, поки-що і міліціонери честь віддають, і військові. Але що робиться у головах народу, олігархів, бюрократів. Про те, що є в головах закордонних політичних гравців відомо – вони цього вже не приховують. На разі просто ізоляція та ігнорування – як з боку США, так і з боку ЄС. Але й, о горе, Росії. І рівень легітимності цієї влади стрімко падає. Її не хочуть. Якщо так і далі піде, то у ній, врешті решт, буде зацікавлений тільки сам Віктор Федорович та його Сім’я. Це той шлях, яким він твердо і впевнено пішов ще два роки тому, але не всі розуміли.

В результаті цього рейтинг Партії регіонів впав із 45% у квітні 2010 до 19% у лютому 2011 року (дані Соціологічної групи «Рейтинг»). Число тих, хто повністю підтримують Віктора Януковича впало з 42,3% у квітні 2010 року до 7,8% у грудні 2011 року (дані Фонду Разумкова). А який він тепер?

Свого часу за два роки врядування рейтинг Віктора Ющенка впав з 46,6% у лютому 2005 року до 9,7% у лютому 2007 року.

Отож результати правління Партії регіонів та Віктора Януковича можна вважати вражаючими. Повторює подвиг хоружівського гастелло.

Звичайно, що і Партія регіонів, і Віктор Янукович, і Сім’я знають, що діється у країні і як стрімко їхня влада стає нелегітимною. Тому, звичайно ж, шукають виходу і порятунку. Нагадаю – ще два роки тому йшлося про «століття правління Партії регіонів та Віктора Федоровича особисто». Сьогодні такого відчуття немає.

Отож, який вихід можливий для Партії регіонів як колективного тіла, і Віктора Януковича з Сім’єю особисто? Тут маю вставити істотну заувагу – як не дивно Сім’я швидко зростає за рахунок осіб близьких до сина Януковича. Але яка вага цих особисто відданих людей? Вони варті тільки того, скільки варте крісло, на якому вони сидять. Нулі на кріслах – ще й ніжками чеберяють.

А Партія регіонів, зростаючи чисельно, розчинається, як свого часу Наша Україна, яка набухла, коли в неї влилася захланна чиновницька голота.

Та вернімося до порятунку. По-перше вони можуть рятувати себе як тандемом, так і поодинці. Йти разом важче. Натомість «кинути» один одного, - це другий варіант -списати один на одного всі промахи та «іскрівлєнія генерального курса на улучшеніє уже вчєра» легше.

Якщо говорити про Віктора Януковича, то він вже пробував дещо дистанціюватися від Партії регіонів. Ні, президентом всіх українців, як це декларувалося, він не став і не стане. Ба, більше – він розгубив навіть своїх прихильників. Хоча не можна сказати, що він їх не мав. Причому у достатній кількості. Очевидно, дистанціюючись від ПР, Янукович хотів піднятися понад партіями – стати таким собі Кучмою-2. Бо ж ніхто не прив’яже Кучму до одного політичного проекту. Так, було і НДП, і За ЄдУ, і та ж Партія регіонів зразка 2002-2004 років, і т.д. Але це Кучма був над ними. Він ними оперував, а не вони Кучмою. А з іншого боку непрямо списати на партію всі ті «іскрівлєнія». Та хто ж повірить. Янукович не Кучма.

Янукович є породженням Партії регіонів, а не навпаки. Тому йому і не вдасться піднятися понад партіями. Навіть над Партією регіонів йому піднятися не вдасться. Чому? Невже він не є патроном Азарова чи Чечетова? Так, є. Але він не є патроном Рената Ахметова. А тим більше Фірташа, який до партії стосунку не має, однак був «опорою режиму». Ба, він насправді не є патроном навіть для Хорошковського. Або про таких «котів, які ходять самі по собі», як Бойко чи Льовочкін? А це вони і є Партією регіонів.

Суттю Партії регіонів є пакт про ненапад між різними олігархічними кланами. Колись це були донецькі фінансово-промислові групи. Тепер коло учасників-акціонерів розширилося. Ядро Партії регіонів це група олігархів, які сформували консенсус щодо балансу інтересів більшості олігархічних угрупувань України. Принаймні так було. Донедавна.

Як колективне утворення цей клуб олігархів, попри все – податкову адміністрацію, митницю, міліцію, спецслужби та військо – Віктору Януковичу не підзвітний. У нього немає «гражданіна начальніка». У олігархату є тільки його інтереси. І балансом цих інтересів і була донедавна Партія регіонів. Інші олігархи, як от Пінчук та Коломойський, були афілійовані і мусіли погоджувати свої інтереси з клубом. Звісно, що цей баланс весь час змінюється. Змінюється як під впливом зовнішніх змін (зміни ринків, економічна криза, і т.д.), так і у результаті внутрішнього протистояння. Але, як правило, у результаті протистояння, а не відкритої боротьби.

Але наприкінці другого року правління Януковича складається ситуація, коли цей баланс інтересів різних фінансово-промислових груп, втіленням якого є Партія регіонів, починає руйнуватися. І цьому є кілька причин.

Перша з них полягає у все тому є виснаженні країни. Окрім землі, яку все ще можна буде прихопити, великих відносно вільних ресурсів в Україні немає. Тому неминучим буде перехід від привласнення неначебто нічийних (народних) ресурсів, до перерозподілу ресурсів поміж вже існуючих олігархічних кланів. Тим більше, що за чийсь рахунок має рости й Сім’я. Тому зміни неминучі, і клани будуть шукати порятунку. І Сім’я та Віктор Федорович у цій справі їм не союзники.

У чому може полягати порятунок для фінансово-промислових груп?

Як завжди – у зраді. Так було, коли бютівські та нашоукраїнські олігархи та недоолігархи перебігали тушками під крило Партії регіонів. Що, зрештою, не кожному допомогло. Сучасною термінологією ця зрада називається «кидком». Олігархат змушений зрадити і вже починає зраджувати дискредитований бренд Партії регіонів. Ця структура, як площадка для формування олігархічного консенсусу, вже спалена і безперспективна. З огляду на апетити Сім’ї тут домовлятися стає все важче. Тому олігархат евакуйовуватиме свої вічні інтереси у більш затишні політичні проекти. Партію регіонів рано чи пізно чекає доля НДП, За ЄдУ, Нашої України – одним словом – забуття. Ні для кого не є таємницею у який політичний проект і скільки коштів вкладає той чи інший колишній (а часом все ще актуальний) спонсор Партії регіонів. Спектр широкий – від комуністів, до новітніх і старих опозиціонерів. Так само реанімовано буде й безліч давно забутих політичних проектів. Таким чином олігархат творить нову платформу для балансу інтересів.

Хтось скаже, що це домисли і неправда. І Партія регіонів міцна, як ніколи. Але ж всім абсолютно ясно, що на майбутніх виборах до Верховної ради її шанси дуже скромні. І саме це є показником її сили. Тому й заметушилися з мажоритарними округами, щоб хоч якось просочитися у Верховну раду нового скликання. Під брендом Партії регіонів цього вже так легко не зробиш.

Інші гадатимуть, що я розвінчую чи засуджую «безпринципність» олігархату. Але ж це не має сенсу. Фінансово-промислові групи мають свою логіку дій, яка тільки використовує політичний простір у своїх бізнесових інтересах. Політика, як «спільна справа», для олігархічних кланів не існує. Така їхня природа й інакше діяти вони не можуть. Тому вчасна втеча з прогорілого проекту Партії регіонів для них питання життя і смерті.

Олігархат піде відстоювати свої інтереси на вибори до Верховної ради України, а потім і на президентські вибори кількома колонами. З огляду на різке падіння рейтингу Партії регіонів та його персоніфікації – Віктора Януковича, олігархат можливо потайки, проте однозначно буде від них дистанціюватися. Ба, більше – вони можуть навіть спробувати заштовхнути Януковича у рештки того, що залишатиметься від Партії регіонів для того, щоб списати на них все те, що діється сьогодні в Україні. Хоча, справедливості ради, слід зауважити, що все це діється спільними зусиллями і Януковича, і Партії регіонів, і того ж олігархату. Я б навіть наважився запропонувати тезу, що найбільше користі з правління Януковича отримав не він сам чи Партія регіонів, а саме ФПГ. Це вони впродовж двох років безперешкодно грабували країну.

Чи очевидно все це головному фігуранту – Віктору Януковичу? Так. Тоді у чому може полягати його порятунок?

Вже сьогодні видно, що під кінець свого правління Янукович залишиться в оточенні старих і давно списаних регіоналів, як от Азаров, Рибак, Лук’яненко. З ними він і прийшов з Донецька. Київська плутократія, яка так щільно оточила його, одразу після того, як він виграв вибори, граючи короля, його переграє. Так само, як його переграють і кити олігархату. Всі вони кинуться вусібіч. Негласно – в «опозицію» ними ж фінансовану. Гласно – до попутчиків, як от комуністів. Ще хтось – у реанімовані та новостворені політичні проекти. Все це для фінансово-промислових груп чистий бізнес. Тому Віктору Януковичу тут і ображатися не буде на кого. У всьому цьому немає нічого особистого. Хоча найбільше все це стосується однієї людини – Віктора Федоровича.

Звичайно, він готуватиметься – і вже готується. Всі ці кадрові підсилення людьми особисто відданими Януковичу та Сім’ї і є тією підготовкою. Чи спробою порятунку. Кожен агонізуючий режим наступає на одні і ті ж граблі – зміцнює репресивний апарат – призначає особисто відданих керівників міліції, спецслужб, війська, судів, прокуратури і т.д. Але всі ці засоби спрямовані проти явної опозиції. Щось не віриться в диктатуру по-українськи.

Справжній супротивник, який штовхне тебе у прірву, за визначенням мусить стояти не перед тобою, а позад тебе. Справжня небезпека для Віктора Януковича не галасливій та поки-що безсилій парламентській та вуличній опозиції, а позад нього. Повторюється та сама історія «любих друзів» - тепер, напевно, - «друзьей-товарищей».

Так само абсолютно очевидно, що реалізація проекту «Сім’я», є не тільки засобом збагачення клану Януковича, але й спробою його порятунку. Сім’я, якщо вже можна говорити, що така у Януковича є, пробує рятуватися накопичуючи ресурси. Поставлене завдання стати рівним з Ахметовим та Фірташем не тільки за рівнем багатства, але й за рівнем економічних та політичних впливів. І тим самим збалансувати їхній вплив на ситуацію. Але творення нової Сім’ї потребує часу. І потребує ресурсів. Тому так швидко розбудувати свою фінансово-промислову групу, свою Сім’ю, яка була б рівною за масштабністю впливів, з вже традиційними українськими олігархічними кланами не так легко навіть, якщо ти є президентом. А, з іншого боку, а як вони віднесуться до появи ще одного гравця (читай конкурента) на їхньому полі? Бо ж, беручи собі, у наших обставинах, забираєш у ближнього, ближнього олігарха. А це вже нікуди не годиться. Наростивши ресурси, ти хочеш чи не хочеш, змушений з ним конкурувати як з рівним собі. І це нікуди не годиться. Президент-маріонетка – ось ідеал олігархату. Тому Ющенко і був для них ідеальним президентом. Тому і Янукович до якогось часу був ідеальною кандидатурою. І саме тому Юлія Тимошенко ні у якому варіанті українським ФПГ не підходить. Їм Путін по-українськи не потрібен. З міркувань безпеки.

Звичайно, теоретично є ще фантастичніший план порятунку Віктора Януковича – можна просто перекинути столик, на якому українські фінансово-промислові групи розкладають свій пасьянс, де доля народу України та особиста доля Віктора Федоровича з Сім’єю, є тільки ставками, які будуть розіграні у їхній «великій грі». Можна створити чудо і самому ініціювати створення нового балансу інтересів, де має бути місце і для рахітичної, на разі, опозиції, і для, ви будете сміятися, народу. Ну і Сім’ї, звичайно. Нагода може статися після виборів до Верховної ради восени 2012 року. Тут можна сплутати всі карти. Однак на те потрібна політична воля. Ну і решта… Тому і цей варіант відкидаємо.

План евакуації для олігархату вже написано і він успішно реалізовується у нас на очах, хоч більшість з нас ще додивляються позаторішні сни. Одним словом - лінивість розуму та брак уяви. Невдовзі на наших очах «антинародний режим» буде засуджено. І першим, хто пожне на цьому дивіденди, будуть ті, хто і були, свого часу, його реальною опорою. Це, якщо не брати до уваги тих наївних, які беззастережно вірили у «покращення життя вже вчора».

Однак, з огляду на відсутність свідчень того, що у самого Віктора Януковича та його оточенні, є політична уява та політична воля, події розвиватимуться за класичним сценарієм. Тобто реального плану евакуації у Януковича не буде. Або він буде чи нереальний чи неприйнятний – як от так званий «силовий сценарій», якась форма «авторитаризму», «диктатури». Все це буде по-українськи. Тобто ніяк. А тому можливий найгірший сценарій, коли у країні запанує хаос. Режим не здаватиметься, але і правити не зможе. Як у Сирії.

Так, є вже перші розправи з опозицією. Кажуть замовив Сам. Але з логіки міркувань, які я тут наводжу, Юлія Тимошенко у першу чергу не потрібна олігархату. Тому, напевно, мудрі люди і підштовхнули Самого, до того, щоб її арештувати. А тепер: «Нельзя держать выпустить». Випустиш – відгризе все. Залишиш у тюрмі – не дай Бог що, і тоді Самому гаплик. А як впильнувати Юлію Володимирівну у умовах колонії від чергової дози діоксину. Цікаво – спеціально порадили, користуючись і особистою образою Віктора Федоровича – він же ж точно знає, хто відібрав у нього перемогу 2004 року, чи сам придумав. І тоді залишиться тільки прилинути до кирзового чобота Відомо Кого. Якщо дозволять. Як Кучма свого часу, пошарпався-пошарпався з «новим президентом», а після справи Гонгадзе прилинув до кирзового чобота Відомо Кого. Яка там євроінтеграція… «быть бы живу».

Вже для всіх стало банальністю, що «добра порада» запроторити Тимошенко до цюпи, стала прецедентом – негласна домовленість про правила гри у вищих ешелонах влади була порушена. Відтепер можна все. Джина випустили з лампи. Ні, не теперішня опозиція з її пустопорожніми деклараціями може застосувати той самий прийом щодо теперішніх можновладців, а частина теперішніх «сильних світу сього» щодо своїх колишніх соратників. Точніше – олігархат з допомогою своїх чергових ставлеників запроторить за ґрати «цапів відбувайлів». А які вони носитимуть прізвища для них, насправді, не так і важливо. Просто «черні кинуть кістку». Так було завжди і так буде завжди.

Тому багатьом саме час задуматися, куди ще можна утекти. Чи до не надто привітного володаря кремля. Але ж він «милости к падшим» не культивує. Правда, є ще Бєларусь. Поки-що.

Тому варто задуматися, поки не пізно. Та гори воно вогнем те мисливське господарство у Криму чи у Міжгір’ї. Тай Міжгір’я краще позбутися – а то нарадили «друзья-товарищи» золоті унітази. Зрадники, всюди зрадники. Треба бути ближчим до народу. От як Юлія Володимирівна – ну що у неї забереш? Гола, як церковна миша.

Долею Партії регіонів, звісно, ніхто не перейматиметься. Вона тільки інструмент. Тому її місце там, де й її попередницям, які були використані олігархатом для утримання влади. До речі, і деяким новим політичним проектам, які ще тільки розкручуються і сьогодні видаються перспективними майданчиками для реалізації помислів тих самих олігархічних кланів, місце на тому ж звалищі політичного дрантя. Здогадайтесь яким. Так-так – саме тим, які і є всього лиш майданчиками для тимчасової евакуації інтересів фінансово-промислових груп.

І ще раз повторюсь – можна перекинути столик для пасьянсу. Шлях до національного компромісу не закритий доти, доки ми живі. Не закритий для всіх нас. Якщо немає доброї волі, а її немає, то мав би спрацювати хоча б інстинкт самозбереження. Починати слід з інстинкту. І чим очевиднішими ставатимуть перспективи правління Віктора Януковича, тим сильніше має він даватися взнаки. Так, політичної культури до компромісу не було і немає. Це не по-донецьки. Але ж є ще політична доцільність. Олігархат вже діє у строгій відповідності з інтересами та політичною доцільністю. Тоді як Віктор Янукович – ні. Його дії чи дії, які йому нав’язує його зрадливе, як у кожного правителя, оточення, - ірраціональні. Невже не розуміє, що його заганяють, як на полюванні, у все вужчий коридор, з якого немає виходу. Взагалі немає.

З огляду на цю ірраціональність ситуація нестримно розгортається за найменш сприятливим для Партії регіонів та Віктора Януковича сценарієм. Партія регіонів чи її рештки евакуюються у рідний Донбас, ну а Віктор Федорович – як карта ляже… Гравці за столиком.

17 лютого 2012