|
Тарас Возняк
Межа Року 2001/2002
Вже вкотре ми спільно завершуємо
Старий Рік та вступаємо у черговий
новий період нашого життя. Новий Рік
ще не наступив, хоча вже народився Син
Божий. Зрештою, для християн Він народжується
щодня і щомиті у наших душах, тому не
буде великим протиріччям і Його наступне
народження для нашого народу за старим
стилем.
Водночас ми зібралися тут
на Віґілію вже вкотре, що є свідченням
певної сталости. Дванадцять років існування
журналу – спочатку як маленької, катакомбної,
самвидавної, а потім щораз численнішої
спільноти, у наш рвучкий час – це дуже
і дуже немало. Це свідчення сталости
нашої спільної роботи, сталости кола
людей, які упродовж року чи навіть років
збираються четверговими вечорами у
цих Королівських Палатах, щоб приступити
до справді Королівського Мистецтва
– мистецтва спільного думання, мислення,
роздумів. Мистецтва думати про минуле,
сьогодення та майбутнє. А отже, творити
це сьогодення і майбутнє.
Інколи ця сталість перетворюється
у традицію. Часом здається, що журнал
виходить сам собою, що у четвер досить
просто прийти і повільно почнеться
люба та мила нам всім справа. Інколи
ця сталість стає просто звичкою – завжди
можна завітати у редакцію та випити
кави (взимку навіть із чимось міцнішим).
Завдяки усьому цьому формується
певна людська спільнота. Чимало людей
із протилежними поглядами виповнюють
простори наших роздумів. І тоді середовище
постає перед нами як певна форма, простір
для роздумів, куди можна прийти із своїми
думками чи сумнівами. В чомусь інколи
гарячі наші дискусії нагадують лицарські
турніри на тому величезному круглому
столі-ристалищі, яке Едвард III наказав
збудувати у своєму Віндзорському замку
для достойних лицарів з усієї Европи.
Він спробував відтворити вже тоді легендарну
традицію Лицарів Круглого Столу Короля
Артура. Можливо, у цей віґілійний вечір
мені вибачать таку метафору з її Мерлінами
та Чашами Грааля. Для нас у цій втіленій
метафорі важливі кілька слів, що є ключами
– Европа, Круглий Стіл та Лицарство.
Але чи є наше зібрання тільки
формою? Адже ми даємо можливість висловитися
кожному та кожній думці. Звичайно ж,
ні. Кожен з вас знає, якого майбутнього
ми прагнемо і для кожного з нас, і для
України. Що не означає – не дати висловитися
опонентові, та й монополії на істину
бути не може. Тому метафора Круглого
Столу недаремно стала символом дипломатії
як мистецтва погодження різних, часом
абсолютно протилежних інтересів.
А водночас, що це за думаюча
спільнота, яку ми називаємо середовищем?
Це не тільки люди різних думок, але
й різних традицій, ба навіть різного
віку. Комусь, на щастя, заледве два десятки
років, а комусь во славу вже за сьомий
десяток. Мене завжди турбувала проблема
порозуміння, зв’язку між ними. Українська
історія, історія Галичини та Львова
– це суцільний розрив історичної тяглости.
Сьогодні ми повертаємося до своєї ідентичности
– як української, так і галицької чи
львівської. Це далеко не такий простий
процес, як видавалось. Ми освоюємо чи
знову мітологізуємо наше минуле. Черговий
раз шукаємо опори і надії, того чудесного
Золотого Руна – лицарями і єдиними
Великими Майстрами Ордену якого й були
тепер мітологізовані, погідні та лагідні
цісарі габсбурґського роду. Зрештою
– останній наслідник Престолу та Великий
Майстер Ордену Золотого Руна, а водночас
великий пошуковувач европейської єдности
Отто фон Остеррайх фон Габсбурґ ще
п’ять років тому, думаючи разом з нами,
у своєму посланні до середовища журналу
“Ї” звернув наші погляди до Золотого
Руна Европи. Зрячий – хай побачить.
Вже дванадцять років ми приходимо
до нашого Круглого Столу. Творимо, як
це високопарно не звучить, свій Орден
як Спільноту Вільних людей, що думають,
можливо все ще contra spem spero. Людей,
які хочуть затриматися при добрій славі,
розуміючи, що є простими людьми, можливо,
також contra spem spero. Для нашого, такого
понівеченого суспільства це вкрай
необхідно. Один з наших польських друзів,
окреслюючи наші українські проблеми,
дуже точно їх сформулював, кажучи про
Україну: “Nie ma pomysłu na państwo”. Це скрушна
констатація по десяти роках будування
держави Україна. Дійсно, можновладці
в державі У. так і не знають, що таке
ця держава, що з нею робити і навіщо
– “Nie ma pomysłu na państwo” – бо воно їм
дійсно чуже.
Тим ціннішими для нас – невеликої
групи людей – є ті відважні, яких наш
приятель Антон Борковський називає
мислителями, які не завдяки, а наперекір
все ж думають, а найголовніше совістливо
думають у цій країні. Піклуються
не про дрібне, а про достойне. Тому у
наші часи ми не можемо не бачити у них
лицарів саме інтелектуальної чесноти
та відваги, які для слави України мають
сьогодні заступити шляхту родову.
Усім відома сентенція Князя
Клеменса фон Меттерніх-Віннебурґа,
міністра закордонних справ Австрійської
Імперії, який, дивлячись на Схід та
поширюючи Дунайську Імперію, сказав:
“Азія починається за огорожею мого
саду – Asien faengt gleich hinter meinem Gartenzaun an”,
що означає – “За огорожею мого саду
закінчується Европа”.
Натомість перед нами, всіма
европейцями, стоїть велике завдання
поширити Европу як норму співжиття
набагато далі передмість Відня.
Anno Domini MMI
|
Taras Vozńak
Meža roku MMI/MMII
Vže vkotre my spiľno zaveršujemo Staryj Rik
ta vstupajemo u čerhovyj novyj period našoho žytťa. Novyj Rik
šče ne nastupyv, xoča vže narodyvśa Syn Božyj. Zreštoju,
dľa xrystyjan Vin narodžujeťśa ščodńa i ščomyti u našyx
dušax, tomu ne bude velykym protyriččam i Joho nastupne narodženńa
dľa našoho narodu za starym stylem.
Vodnočas my zibralyśa tut na Vigiliju vže vkotre,
ščo je svidčenńam pevnoji stalosty. Dvanadćať rokiv isnuvanńa
žurnalu – spočatku jak maleńkoji, katakombnoji, samvydavnoji,
a potim ščoraz čyslennišoji spiľnoty, u naš rvučkyj čas
– ce duže i duže nemalo. Ce svidčenńa stalosty našoji spiľnoji
roboty, stalosty kola ludej, jaki uprodovž roku čy naviť rokiv
zbyrajuťśa četverhovymy večoramy u cyx Korolivśkyx Palatax,
ščob prystupyty do spravdi Korolivškoho Mystectva – mystectva
spiľnoho dumanńa, myslenńa, rozdumiv. Mystectva dumaty pro mynule,
śohodenńa ta majbutńe. A otže, tvoryty ce šohodenńa ta majbutńe.
Inkoly ća stalisť peretvoŕujetśa u tradyciju.
Časom zdajeťśa, ščo žurnal vyxodyť sam soboju, ščo u četver
dosyť prosto pryjty, i poviľno počneťśa luba ta myla nam vsim
sprava. Inkoly ća stalisť staje prosto zvyčkoju – zavždy možna
zavitaty u redakciju ta vypyty kavy (vzymku naviť iz čymoś micnišym).
Zavďaky uśomu ćomu formujeťśa pevna ludśka
spiľnota. Čymalo ludej iz protyležnymy pohľadamy vypovńujuť
prostory našyx rozdumiv. I todi seredovyšče postaje pered namy
jak pevna forma, prostir dľa rosdumiv, kudy možna pryjty zi svojimy
dumkamy čy sumnivamy. V čomuś inkoly haŕači naši dyskusiji
nahadujuť lycarśki turniry na tomu velyčeznomu kruhlomu stoli-rystalyšči,
jake Edvard III nakazav zbuduvaty u svojemu Vindzorśkomu zamku
dľa dostojnyx lycariv z usijeji Evropy. Vin sprobuvav vidtvoryty
vže todi lehendarnu tradyciju Lycariv Kruhloho Stolu Koroľa Artura.
Možlyvo, u cej vigilijnyj večir meni vybačať taku metaforu z
jiji Merlinamy ta Čašamy Graaľa. Dla nas u cij vtilenij metafori
važlyvi kiľka sliv, ščo je kľučamy – Evropa, Kruhlyj Stil
ta Lycarstvo.
Ale čy je naše zibranńa tiľky formoju? Adže
my dajemo možlyvisť vyslovytyśa kožnomu ta kožnij dumci. Zvyčajno
ž, ni. Kožen z vas znaje, jakoho majbutńoho my prahnemo i dľa
kožnoho z nas, i dľa Ukrajiny. Ščo ne označaje – ne daty
vyslovytyśa oponentovi, ta j monopoliji na istynu buty ne može.
Tomu metafora Kruhloho Stola nedaremno stala symvolom dyplomatiji
jak mystectva pohodženńa riznyx, časom absolutno protyležnyx
interesiv.
A vodnočas, ščo ce za dumajuča spiľnota,
jaku my nazyvajemo seredovyščem? Ce ne tiľky ľudy riznyx
dumok, ale j riznyx tradycij, ba naviť riznoho viku. Komuś na
ščasťa zaledve dva deśatky rokiv, a komuś vo slavu vže za
śomyj deśatok. Mene zavždy turbuvala problema porozuminńa, zvjazku
miž nymy. Ukrajinśka istorija, istorija Halyčyny ta Ľvova –
ce suciľnyj rozryv istoryčnoji ťahlosty. Śohodni my povertajemośa
do svojeji identyčnosty – jak ukrajiśkoji, tak i halyćkoji
čy ľvivśkoji. Ce daleko ne takyj prostyj proces, jak vydavaloś.
My osvojujemo čy znovu mitolohizujemo naše mynule. Čerhovyj raz
šukajemo opory i nadiji, toho čudesnoho Zolotoho Runa – lycaŕamy
i jedynymy Velykymy Majstramy Ordenu jakoho j buly teper mitolohizovani,
pohidni ta lahidni cisari habsburgśkoho rodu. Zreštoju – ostannij
naslidnyk Prestolu ta Velykyj Majster Ordenu Zolotoho Runa, a vodnočas
velykyj pošukuvač evropejśkoji jednosty Otto fon Osterrajx fon
Habsburg, šče pjať rokiv tomu, dumajučy razom z namy, u svojemu
poslanni do seredovyšča žurnalu “Ji” zvernuv naši pohľady
do Zolotoho Runa Evropy. Zŕačyj – xaj pobačyť.
Vže dvanadćať rokiv my pryxodymo do našoho
Kruhloho Stolu. Tvorymo, jak ce vysokoparno ne zvučyť, svij Orden
jak Spiľnotu Viľnyx Ľudej, ščo dumajuť, možlyvo vse šče
contra spem spero. Ľudej, jaki xočuť zatrymatyśa pry
dobrij slavi, rozumijučy ščo je prostymy luďmu, možlyvo takož
contra spem spero. Dľa našoho, takoho ponivečenoho suspiľstva,
ce vkraj neobxidno. Odyn z našyx poľśkyx druziv, okreslujučy
naši ukrajinśki problemy, duže točno jix sformuluvav, kažučy
pro Ukrajinu: “Nie ma pomystu na państwo”. Ce skrušna
konstatacija po deśaty rokax buduvanńa deržavy Ukrajina. Dijsno,
možnovladci v deržavi U. tak i ne znajuť, ščo take ća deržava,
ščo z neju robyty i naviščo – “Nie ma pomyslu na państwo”
– bo vono jim dijsno čuže.
Tym cinnišymy dľa nas – nevelykoji hrupy ľudej
– je ti vidvažni, jakyx naš pryjateľ Anton Borkovśkyj nazyvaje
myslyteľamy, jaki ne zavd'aky, a naperekir vse ž dumajuť,
a najholovniše – sovistlyvo dumajuť u cij krajini. Piklujuťśa
ne pro dribne, a pro dostojne. Tomu u naši časy my ne možemo
ne bačyty u nyx lycariv same intelektuaľnoji česnoty ta vidvahy,
jaki dľa slavy Ukrajiny majuť śohodni zastupyty šlaxtu rodovu.
Usim vidoma sentencija Kńaža Klemensa fon Metternix-Vinneburga,
ministra zakordonnyx sprav Avstrijśkoji Imperiji, jakyj, dyvľačyś
na Sxid ta pošyŕujučy Dunajśku Imperiju, skazav: “Azija počynajeťśa
za ohorožeju moho sadu – Asien faengt gleich hinter meinem
Gartenzaun an”, ščo označaje: “Za ohorožeju moho sadu
zakinčujeťśa Evropa”.
Natomisť pered namy, vsimy evropejćamy, stojiť
velyke zavdanńa pošyryty Evropu jak normu spivžytťa nabahato
dali peredmisť Vidńa.
Anno Domini MMI
|
