Культурні та духовні виміри інтеграції Польщі до ЕС

Семінар за участю Адама Бонєцкі (Польща), головного редактора тижневика "Tygodnik powszechny"
(за підтримки Міжнародного Фонду "Відродження")

10 квітня 2003

Адам Бонєцкі:

Я щиро дякую за запрошення і почну з того, що скажу кілька слів про “Tygodnik powszechny”, адже це, певною мірою, окреслить те, з якої точки зору я буду говорити про духовні та культурні виміри европейської інтеграції Польщі.

“Tygodnik powszechny” є католицьким суспільно-культурним часописом, але не є церковним виданням. Часопис був заснований краківський архієпископом, кардиналом Сапєгою тоді, коли ще тривала війна: росіяни щойно зайняли Краків, а німці залишили його. Кардинал говорив про те, що необхідно створити середовище, яке згуртує католицьку інтелігенцію, щоби опиратися привнесеному “визволителями”-росіянами. Сапєга довірив цей часопис світським людям. Перший редактор тижневика Єжи Туровіч був світською людиною. Він був важливою постаттю у панорамі польської культури впродовж всього комуністичного періоду. Про нього говорили, що він був сумлінням суспільства.

“Tygodnik powszechny” не є церковним, а тому, коли він щось пише, то не ангажує у цю справу авторитет єпископа. Ми говоримо під свою відповідальність. Тижневик часом критично висловлюється щодо тих фактів, які мають місце у костелі. У Польщі впродовж всього періоду комунізму був звичай не критикувати костел, оскільки його атакувала комуністична влада, а порядні люди не хотіли брати у цьому участь. Сталося так, що костел до цього трохи звик.

Часом ми пишемо про болючі, неприємні справи, писати про які, однак, є обов’язком журналіста. Від добрих католиків в Польщі часом можна почути, що “Tygodnik powszechny” зовсім не є католицьким часописом, бо у ньому критикують костел. На щастя, і Папа Іван Павло II, і краківський архієпископ вважають нас католицьким часописом, і архієпископ не викинув нас зі свого дому. Редакція перебуває в крилі архієпископського палацу. Ми платимо орендну плату, але вона, насправді, є християнською. З такої ж точки зору ми дивимось і на справу інтеграції Польщі до Европейської Унії.

Позиція поляків щодо цього однозначно не є єдиною. Можливість входження Польщі до Евросоюзу є великим іспитом моральної зрілості цього суспільства, а також іспитом для польського християнства. На жаль, в основному увагу спрямовують не на те, про що я говорю, не на культурний, чи духовний вимір, а на те, скільки Унія доплачуватиме фермерам за літр молока чи гектар землі. Таку дискусію чути найбільше, вона найбільш галаслива у Польщі. Ця дискусія створює почуття загрози у бідних людей, які не дуже добре дають собі раду і не знають, що на них чекає. Я думаю, що власне на цьому грають ті, хто виступає проти інтеграції з позицій захисту культури та духовності. Саме це у входженні до Евросоюзу є найважливішим у довготерміновій перспективі.

Я, як християнин і священик, бачу великий сенс у тому, що корені европейської Унії виростають з християнської ідеї. Аденауер та Шуман керувалися саме цими мотивами. Все зло, вся ненависть та поділ Европи вимагали якогось убезпечення на майбутнє.

Сьогодні економічні аспекти домінують у дискусії на тему Европейської Унії. Однак, постійно чути голос – дайте Европі душу, ці культурні та духовні аспекти присутні завжди і часом звучать дуже виразно, наприклад зараз, коли опрацьовується так звана конституція Европейської Унії. Чому я сказав, що це є великим іспитом для Польщі? Тому, що тут ми маємо перед собою можливість входження в гроно демократичних суспільств. Поляки боролися за демократію впродовж періоду комунізму і, здається, хотіли її, але вона, насправді, є складною річчю для нашого суспільства.

Демократія, мабуть, є єдиною системою, яку неможливо накинути ззовні. Якщо її накинути, вона вже не буде демократією. Демократія мусить бути бажаною громадянами. Вона перестане існувати, якщо громадяни не будуть постійно брати участь у демократичних процесах.

Якщо глибше зануритися у цю проблему, ми побачимо, що маємо справу з тим, що наш філософ, друг та співробітник часопису Юзеф Тішнер назвав “нещасливим даром свободи”. Ми спостерігаємо таке явище: людина, яка декларує велике бажання звільнитися, в момент звільнення шукає когось, кому можна було б цю свободу віддати. Часто така людина шукає свого Гітлера, якому можна цілковито довіряти.

Вступ до Европейської Унії – це велика верифікація того, що ми називаємо економічною реформою. Економічна реформа – це величезні витрати, які лягають на плечі більшості мешканців країни. Це дуже складний період, і уряди, побоюючись втратити популярність, затримують цей процес і говорять, що це дорога між комунізмом і капіталізмом.

Ми входимо до об’єднання країн з ліберальною економікою і, можна сказати, що це вже реальне життя. Це вже не гра на позір. У часи комунізму була народна демократія, яка насправді не була демократією, був парламент, який насправді не був парламентом, була економіка, яка насправді не була економікою. Тепер є тверда дійсність.

Врешті ми входимо у суспільства, які живуть у плюралістичній культурі. Це означає, що ці суспільства здатні визнати людей, які думають по-іншому та мають інший світ цінностей, не поборюючи їх, а шукаючи спосіб на співіснування та ведення діалогу, який творитиме те, що я називаю суспільним миром.

Тут ми наражаємося на великий психологічний спротив, і у католицьких середовищах зокрема.

У Польщі існує радіостанція “Радіо Марія”, її щодня слухає близько 4 мільйонів людей. Ця радіостанція невтомно поборює ідею Евроінтеграції і закликає до неучасті у референдумі.

Це страх перед демократією, яку розуміють у той спосіб, що це такий режим, де рівні права належать правді і неправді.

Як взагалі можна спільно діяти в парламенті, який допускає переривання вагітності? – кажуть на „Радіо Марія”. Послідовні католики кажуть більше: у парламенті потрібно повісити хрест. І цей хрест повісили, хоча не всі парламентарі і не всі поляки є християнами і не всі віддають честь хресту.

Якщо добре у це вслухатися, то складається враження, що поляк-католик хотів би, щоб Польща була майже релігійною державою. Щоби для блага душ і блага людей карати тих, хто порушує заповіді. Таким чином, причину зла вбачається в свободі й у демократії: гомосексуальні подружжя – це вина свободи, треба заборонити, треба карати. Можливо, так само слід заборонити розлучення. Можливо, потрібно накладати штраф за невідвідування костелу. Йдучи таким шляхом, ми прийдемо до абсурдних висновків.

Тут є дуже болісне протистояння всередині самого католицького середовища в Польщі, оскільки найвищий авторитет для польського костелу, яким є Папа Іван Павло II, пишучи на тему охорони життя енцикліку “Donum vitаe” чітко вказує на те, що життя людини потрібно захищати від самого початку аж до природної смерті. Проте, якщо парламентарій бачить, що єдине, що він може зробити у цій ситуації – це голосувати за рішення, яке обмежує якусь свободу, то він має голосувати за формулою вибору меншого зла.

Тому ми постійно пригадуємо те, про що оголосив Другий Ватиканський Собор: правда має притягувати людей силою самої правди. Якщо нам залежить на релігійних цінностях, то ми повинні так показати ці цінності, щоби вони притягували інших людей.

Якщо ми твердимо, що людина є людиною від самого зачаття і аборт є вбивством людини, та спираємося на наукові докази, а не на віру, то нехай дискусія проходить у науковій площині, і слід зрозуміти, що хтось може мати іншу думку. У часи комунізму в Польщі кардинали, ієрархи і Папа часто повторювали, що віруючі не хочуть мати особливих привілеїв, вони лише хочуть мати свободу віри і дотримання культу. На жаль, коли ситуація змінилася, про це ніби забули.

У часи, коли костел було відсунуто від публічного життя, він мав величезну моральну владу. Тепер, коли його не переслідують і коли костел має багато чого сказати, є сумнів: чи не втрачає він цю владу? Зло, яке приписують Европі – це розцерковлення життя і звичаїв. Воно є явищем цієї епохи і ми не повернемося в часи взаємопроникнення релігії, її культу та всього публічного життя. Це світ, який дав нам Бог і сказав: йдіть у світ, у такий, який він є.

У нашому часописі ми зробили анкету і опитали єпископів, чи вони підтримують вступ Польщі у ЕС, чи ні. Цих єпископів було 42. Половина з них письмово відповіла нам. Тут я хочу навести відповідь греко-католицького українського єпископа Мартиняка. Він сказав: “Що це за віра, яка мусить ховатися за мурами гетто”. Треба йти у той світ, який він є.

Духовно-культурною проблемою на шляху вступу Польщі до Евросоюзу є національна свідомість. Ця національна свідомість була потужною силою у складні моменти історії, коли Польща була розділена між Росією, Польщею та Австрією. У ті часи цих всіх людей єднали свідомість, національність та релігійна приналежність. Ці речі поєднувалися: релігійна ідентичність – католик, і національна ідентичність – поляк. Все разом допомагало опиратися нападникам ззовні.

Разом з тим, ми знаємо, наскільки небезпечною може бути національна свідомість. Згадаймо, хоча б, приклад країн колишньої Югославії.

Романтичні поети окреслювали Польщу як Христа народів, який страждає за мільйони. Переслідування приходить ззовні і знесення цих страждань загострює національну свідомість. Є такий тип національної свідомості, який стає міцнішим, коли зазнає переслідувань, коли у нього є зовнішні вороги. Цей народ, як казав Міцкевич, страждає за мільйони. Разом з цим, цей християнський месія народів легше постраждає за мільйони, ніж поєднається з сусідом.

Дуже складно розвинути національну ідентичність, щоби збудувати щось спільне, і для цього вороги ЕС грають на цьому інструменті, наприклад, говорять про загрозу від чужинців, які можуть емігрувати до Польщі. Говорять, що колись Польщі загрожувала Москва, а сьогодні загрожує Брюссель, а у Брюсселі сидять масони і жиди, які мають тільки одну турботу – як знищити Польщу. Такі противники Евроінтеграції кажуть: прийдуть німці та інші народи і викуплять польську землю. Мені розповідали журналісти з Фінляндії, що там також боялися, що у них скуплять землю закордонні покупці. Фінляндія увійшла до ЕС, але ніхто не скупив тої землі.

Тут не йдеться про те, куплять нашу землю, чи ні, а про саму ментальність: не дозволити, не пустити, бо нам святу матір-землю хочуть забрати. Згадуються всі можливі конфлікти з сусідами, роздмухується ворожість, щоби створити відчуття загрози обраному Богом польському народу.

Тут маємо справу з фальшивим християнством, яке ділить, а не єднає. Европу зображають як гніздо зла і зіпсованості. Кажуть, що це світ споживацької культури, але забувають про те, що вони мали добре напрацюватися, щоби мати що споживати. Забувають про те, що саме ця Европа допомагала нам вижити у найтяжчі часи, що навіть костел пережив часи комунізму завдяки допомозі братів з інших країн.

Врешті є проблема влади та її сприйняття суспільством. Комуністична влада в Польщі давала суспільству дар чистого сумління. Ми були дітьми в дитячому будинку, а вона брала відповідальність за все на себе.

Одна журналістка зробила інтерв’ю з представниками колишньої комуністичної влади в Польщі і назвала цю книгу “Вони”.

Дуже складно усвідомити, що це вже не “вони”, а “ми” маємо брати участь у процесі відповідальності за суспільство.

На кінець я хотів би сказати, що великою проблемою для поляків є проблема ворожості. Впродовж багатьох років ми жили з відчуттям, що ми відтяті, відмежовані від решти світу, що ми не вільні, що є цензура, що ми не можемо виїжджати за кордон, що ми бідні, що ми гірші. Зараз раптово відкрилися двері і ми можемо туди увійти. І тут є явище, відоме в історії: ми починаємо атакувати свій колишній ідеал.

То трохи нагадує ситуацію, коли бідний працівник фільварку з заздрістю дивиться на палац господаря. Господар відкриває двері і каже: прошу, увійдіть, сядьте разом з нами. Бідний не тільки не хоче увійти, у нього з’являється почуття обурення і ворожості: “Ах! Ці ж пихаті, ці огидні багачі!”. Відчуття своєї гіршості змінюється на агресивність. Я боюся, що чим більшими будуть успіхи Европи, тим сильнішою буде ця агресія у деяких людей.

Я вважаю, що справжні проблеми, перед якими стоїть країна, яка має увійти до Европи – це проблеми з духовної і культурної сфери.

Майже ніхто не має відваги запитати: яка там, у Европейській спільноті, має бути наша особлива роль? Тільки дехто має сміливість сказати, що наша роль виникає з географічного положення. Оскільки на Польщу припадає кордон сучасної Европейської Унії, нашим обов’язком є зробити так, щоби цей кордон був мостом, а не новим берлінським муром.