Українська трудова міграція у контексті змін сучасного світу

Міжнародний науково-практичний семінар

Співорганізатори:
Незалежний культурологічний журнал "Ї"
Центр підтримки приватної ініціативи
Лабораторія соціальних досліджень
Міжнародний фонд "Відродження"

11 листопада 2003

Ольга Ровенчак Інтенсифікація міграційних процесів як чинник безпеки розвинутих держав
Олександр Качковський Інформація про результати вивчення стану міграційних процесів у Львівській області
Олена Малиновська Проблема зовнішньої трудової міграції в Україні

ПРОГРАМА

9.30.-10.00 Реєстрація учасників семінару.
10.00.-12.00. Перше засідання.
Тема “Міграційні процеси і сучасна економіка. Міграційна політика і міграційне законодавство. Сучасна трудова міграція і права людини”
Рустем Жангожа, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин, доктор філософських наук
“Сучасні міграційні процеси і розвиток Європейського Союзу”.
Тарас Будзінський, дослідник-аналітик Лабораторії соціальних досліджень Центру підтримки приватної ініціативи,
“Проблеми міграції в Європейському Союзі: принципи політики і реальність”.
Александр Колянчук, віце-президент Південно-Східного наукового інституту в Перемишлі (Польща)
“Соціальні, правові та політичні аспекти трудової міграції у контексті вступу Польщі до Європейського Союзу”.
Ольга Ровенчак, аспірант кафедри історії та теорії соціології Львівською національного університету ім. І.Франка
“Інтенсифікація міграційних процесів як чинник безпеки розвинутих держав”.
Андрій Павлишин, Голова Національного комітету Національної Асоціації “Міжнародна амністія”
“Нелегальна трудова міграція і дотримання прав людини”
Світлана Марінцова, президент юридичного центру допомоги біженцям “Права людини не мають кордонів”
“Застосування міжнародних механізмів захисту прав; особи, яка перебуває за межами своєї країни щодо нелегального трудового мігранта”

Дискусія

12.15.-14.15. Друге засідання.
Тема “Стан і перспективи трудової міграції з України та в Україну. Методики оцінок та результати досліджень. Формування української міграційної політики”.
Олександр Качковський, начальник Головного управління праці та соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації.
“Методики оцінок стану трудової міграції в Україну та з України. Особливості державної політики в сфері трудової міграції”.
Степан Качараба, завідувач кафедри історичного краєзнавства Львівського національного університету ім. І.Франка, доктор історичних наук
“Основні риси української трудової міграції XIX - першої третини XX століття”.
Олена Малиновська, Державний експерт Національного інституту міжнародної безпеки РНБО, кандидат історичних наук
“Трудова міграція з України: за даними досліджень 1994 і 2002 рр. у м.Київ, м.Чернівці та с.Прилбичі Яворівського району Львівської області”.
Марта Чумало, заступник директора Західноукраїнського центру “Жіночі перспективи”
“Результати масового соціологічного опитування українських жінок-заробітчан в Італії”.

Дискусія
14 30-15.30 Обід

15.30.-17.00. Третє засідання.
Тема: “Дослідження сучасної трудової міграції: теорія і методика”.
Віктор Сусак, соціолог, кафедра історії та теорії соціології Львівського національного університету ім.І.Франка
“Методологія досліджень сучасної трудової імміграції в Португалії”.
Андрій Стародуб, експерт Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України, кандидат історичних наук
“Регулювання процесів трудової міграції в Польщі: досвід для України”.
Ігор Марков, директор Лабораторії соціальних досліджень Центру підтримки приватної ініціативи
“Соціальні та політичні виміри новітньої української трудової міграції”.

Дискусія

Ольга Ровенчак

Інтенсифікація міграційних процесів як чинник безпеки розвинутих держав

Наприкінці XX ст. у всьому світі різко зросла кількість мігрантів. Це явище зумовлене кількома об'єктивними причинами, такими як розпад т.зв. "східного блоку" і подальші економічні трансформації в новоутворених країнах Східної Європи та у країнах Центрально-Східної Європи, економічні кризи в країнах Латинської Америки, а також інтенсифікація переміщень з країн – колишніх колоній, до своїх економічно розвинутих "метрополій", що спричинило велику кількість економічних мігрантів. Крім того, однією з основних характеристик постбіполярного світу стали регулярні локальні конфлікти, які виникають в різних точках планети і спричиняють масові потоки біженців. Не останню роль зіграла відкритість розвинутих суспільств та лояльна імміграційна політика держав-центрів імміграції.

Все це призвело до того, що на початок XXI ст. міжнародна міграція стала одним з найважливіших питань порядку денного зовнішньої та внутрішньої політики, особливо у розвинутих державах – країнах імміграції, та сформувалась як виклик міжнародній безпеці загалом та національній безпеці окремо взятих країн зокрема.

У сучасному світі за деякими оцінками близько 100 млн. осіб проживають на території тих держав, громадянства яких вони не мають. Якщо до них додати і тих, хто нещодавно отримав нове громадянство, нелегальних мігрантів, а також велику кількість сезонних, тимчасових робітників та жителів прикордонних регіонів, які працюють на території сусідньої держави, то це число зросте до більше ніж 150 млн. осіб.

Хоча міграція не є незвичним явищем і існувала вона протягом всієї історії людства, але тільки в останні роки цей процес набув справді глобальних рис. Не в останню чергу цьому сприяли розвиток систем комунікацій, інтернаціоналізація і глобалізація економіки та диспропорції демографічних ситуацій різних країн.

Водночас після закінчення холодної війни відбувається перегляд визначення безпеки, як національної, так і міжнародної. Коли йшло змагання супердержав, політики та стратеги розглядали поняття безпеки майже виключно в термінах військової могутності, стратегічних альянсів та технічного прогресу. Безпека держави визначалася її здатністю демонструвати міць та захищати свою територію від нападів.

Зараз це поняття змінилося і включає більш широкий спектр проблем: серед них забруднення навколишнього середовища, виснаження природних ресурсів, швидке зростання народонаселення, розповсюдження ядерної зброї, наркоманію, організовану злочинність, міжнародний тероризм, порушення прав людини, безробіття, бідність, а також масові міграційні рухи.

Політика безпеки розглядається як напрям діяльності держави щодо актуальних та потенційних загроз існуванню своїх громадян. Безпека у даному разі – це насамперед мета, оскільки основне завдання держави полягає у гарантуванні захисту її громадян від зовнішніх та внутрішніх загроз.

Міграція як особливий феномен завжди розглядалася в певному контексті – економічному або соціальному, історичному або культурному, демографічному або етнічному. І це не випадково. Міграційні процеси, сильно детерміновані змінами, що відбуваються в житті одного або (частіше) відразу декількох суспільств, і в цьому значенні є індикатором розвитку практично будь-якої з його сторін – політичної, етносоціальної, стану ринків праці і т. д. Крім того, відрізняючись між собою не тільки в кількісному, але і в якісному відношенні (наприклад, за соціально-демографічними й етнокультурними характеристиками), різні міграційні потоки мають свою специфіку й не можуть не впливати на ситуацію як у суспільствах, з яких вони походять, так і в суспільствах, які їх приймають.

З одного боку, міграція населення суттєво впливає на збалансованість ринку праці, змінює економічний і соціальний стан населення, часто супроводжується зростанням освітньої і професійної підготовки, розширенням потреб задіяних у міграції населення людей. З іншого – масовий притік мігрантів може бути причиною росту безробіття, посиленого тиску на соціальну інфраструктуру. Тим самим міграція населення опосередковано впливає на рівень життя корінних мешканців, на демографічну та соціальну структуру, розміщення і розселення населення, його етнічний склад та веде до напружених стосунків між різними зацікавленими державами, а іноді до міжнародної нестабільності.

На Заході прагнення поєднати міграцію з проблемами безпеки не раз з'являлося в політичній і суспільній свідомості в час великих воєн, соціальних катаклізмів і масштабних економічних змін, що призводили до масових переміщень населення в минулому сторіччі. В англомовній літературі навіть з'явився спеціальний термін – securitization migration, який на українську можна перекласти як введення міграції у безпечне русло.

Більш стійкою ця тенденція стала на початку 1970-х років. Вже тоді економічний спад і різке звуження ринків праці в європейських країнах примусили по-іншому глянути на прибульців з Азії і Африки, які, заохочені в попередні десятиріччя політикою "відкритих дверей", поступово утворили досить велику частину населення розвинутих країн і, використовуючи зв'язки з діаспорою, продовжували прибувати і після того, коли ця політика зазнала змін.

На повний голос заявили про себе культурні відмінності, загострилася конкуренція на ринках праці між місцевим і прийшлим населенням. Все частіше з іммігрантами пов'язували зростання злочинності, розповсюдження деяких захворювань. Нарешті, постійна присутність великого числа іммігрантів стала сприйматися як загроза різним видам безпеки, а це, у свою чергу, знайшло вираз – нехай навіть неявним чином – у новій імміграційній політиці 1980-1990-х років, що мала жорстко обмежувальну спрямованість з погляду на імміграцію як на процес, що слабо піддається регулюванню, і як на проблему з наслідками світового значення.

Стурбованість міжнародних організацій і демократичної громадськості країн в'їзду з приводу втрат, завданих такою політикою, досягненнями світової спільноти в гуманітарній сфері, перш за все в області надання притулку й захисту прав людини, можна розцінювати як усвідомлення загрози "людській безпеці" і її непростих взаємостосунків з безпекою "національною".

Державам доводиться збалансовувати свою політику стосовно біженців між підтриманням контролю на своїх кордонах та обов'язками захищати в межах своєї території права біженців і людей, які шукають притулку.

Переселення біженців накладають важкий тягар на економіку країн в'їзду, що часто веде до політичної нестабільності та сильного тиску на уряди держав з метою обмежити імміграцію. Це стосується і т. зв. економічних мігрантів та ґастарбайтерів, які у великій кількості можуть впливати на суспільну ідентичність, етнічну, релігійну, культурну та мовну структуру населення. Велика кількість неконтрольованих та нелегальних мігрантів часто розглядається як виклик інтегрованості суспільства в'їзду.

Особливий вид мігрантів – переселенці до країни, з якої вони походять (алжирські французи, які повертались з Алжиру до Франції у 1960-х рр. після війни Алжиру за незалежність; етнічні німці, що переселялись до ФРН у 1990-х рр. після об'єднання Німеччини). Вони претендують на велику кількість місцевих ресурсів, вимагають особливої уваги до себе з боку держави, наголошуючи на своїй спорідненості у мові, культурі, етнічному походженні. Це робить їх для держави більш небезпечними, ніж інші іноземці, які не висувають великих вимог щодо свого утримання.

Дбаючи про свої інтереси, іммігранти часто підтримують опозиційні до уряду країни в'їзду партії і використовують їх для тиску на уряд з метою отримати необхідні поступки

Багато європейців, виступаючи проти "ісламського напливу" та побоюючись ісламського фундаменталізму і тероризму, починають підтримувати ультраправі партії, які виступають проти імміграції. Це яскраво продемонстрували президентські вибори у Франції у 2002 р., коли голова ультраправої партії Жан-Марі Ле Пен пройшов у другий тур виборів, набравши 16,91% голосів.

Прикладом можуть бути також парламентські вибори в Австрії 1999 р., в результаті яких радикальна Партія свободи набрала майже 27% голосів, що на 5% більше, ніж на попередніх виборах 1995 р.

Своєю чергою така ситуація веде до формування неофашистських угрупувань та інших виявів ксенофобії і расизму, що є потенційною загрозою демократії та політичної стабільності і, відповідно, національній безпеці держави імміграції.

Незважаючи на все вищесказане, варто зазначити, що міграція народжує не тільки загрози безпеці, але й нові засоби її розширення і збагачення. Неодноразово наголошувався позитивний ефект міграції для общин, суспільств і держав виїзду: розсмоктування аграрного перенаселення, притоку грошових переказів в депресивні райони, утворення міжтериторіальних економічних і соціальних зв'язків, поліпшення положення країни в міжнародній системі розподілу праці, більш повне підключення до світових ресурсів та інформаційних потоків.

Сучасну імміграційну політику відрізняє більш диференційований і в той же час більш гнучкий підхід до різних категорій мігрантів, що прибувають, посилений акцент на оптимізацію об'єму і структури імміграції з урахуванням її економічної вигоди, гуманітарних міркувань і політичної прийнятності. Політика відносно мігрантів, що вже проживають в західних країнах, характеризується покращенням умов соціально-економічної і політичної інтеграції поселенців, а також більшою прихильністю принципам мультикультуралізму і спрямованістю на підтримку нормальних міжетнічних відносин в суспільстві.

Видається, що єдиний спосіб зняти суперечність між правами мігрантів і безпекою суспільств в'їзду полягає в тому, щоб зробити міграційний потік у них по можливості помірним і рівномірним, забезпечити розсіяне розселення мігрантів і найшвидше засвоєння ними основних цінностей суспільства в'їзду. Такі заходи, звичайно, ведуть до нівелювання культурної ідентичності іммігрантів, але водночас зменшують можливість формування сепаратистських рухів іммігрантів (прикладом чого можуть бути недавні події в Косово), а також виникнення ситуацій, подібних до тої, що склалася у країнах Західної Європи, про що говорилось раніше, тобто національної нетерпимості стосовно іммігрантів, расизму та посилення позицій крайніх націоналістичних партій у країнах в'їзду.

Олександр Качковський

Інформація про результати вивчення стану міграційних процесів у Львівській області

Cтановлення ринкової економіки та розбудова незалежної держави призвели до кардинальних змін в усіх сферах суспільного життя. На цьому тлі значних трансформацій зазнали і міграційні процеси. Зокрема, протягом останнього десятиліття помітно знизилась інтенсивність стаціонарної міграції (яка пов'язана зі зміною прописки і реєструється державною статистикою). Водночас, широкого розвитку набула майже відсутня за радянських часів форма міграційного руху населення – трудова міграція.

Трудова міграція почала чинити значний вплив на демографічну ситуацію в області, стан ринку праці, рівень життя населення. Як суспільне явище трудова міграція має позитивні і негативні сторони, а його масштаби зумовлюють необхідність державного регулювання міграційними процесами.

Одночасно треба відзначити, що рівень досліджень міграційних процесів досить низький. Особливої гостроти набувають проблеми визначення реальних масштабів трудової міграції, налагодження повноцінного дослідження цього явища, визначення взаємовпливу ситуації на ринку праці та процесу формування обсягів і напрямків міграційних переміщень, оптимізації міграційних потоків, удосконалення системи заходів щодо соціального захисту мігрантів, прогнозування майбутніх масштабів міграційних переміщень.

Демографічна ситуація в області

   Перш за все, треба зауважити, що вцілому демографічну ситуацію в області сьогодні слід трактувати як гостро кризову. За останні роки (від 1990р.) кількісний склад населення області зменшився приблизно  на  135 тис.осіб.

За даними Всеукраїнського  перепису станом на 5 грудня 2001 року чисельність постійного  населення Львівської області становила 2606 тис. осіб, з них 1534 тис. осіб міського та 1072 тис. осіб – сільського.

   Із загальної кількості населення, кількість населення у віці, молодшому за працездатний склала 526 тис. осіб, у працездатному – 1509,4 тис. осіб та у старшому за працездатний вік – 569,6 тис. осіб.

У 2002 році за рахунок природного скорочення населення області зменшилось на 9898 осіб. У порівнянні з 2001 роком показник абсолютного скорочення зріс на 3,6%, що зумовило перевищення смертності у 1,4 раза над кількістю народжених. Природне скорочення населення спостерігалось у всіх районах області, крім  Яворівського (приріст 101 особа).

   Сучасна демографічна ситуація – це наслідок демографічних процесів протягом 20-и і більше років. Львівщина, практично уже з кінця 70-х років, а у містах з кінця 60-х, не відтворює свого населення. Різкий спад рівня народжуваності і зменшення частки дітей у загальній чисельності населення призвело до старіння населення області, особливо сільського.

Демографічні прогнози показують, що найближчим часом на Львівщині немає підстав очікувати змін на краще. Особливо насторожує негативна динаміка демографічних показників, що склалася у 90-х роках: ріст смертності працездатного населення, скорочення середньої тривалості життя, особливо у чоловіків, значне зменшення народжуваності, від’ємна міграція. Депопуляція в області буде продовжуватись ще досить довго і в теперішніх умовах  величина щорічного зменшення населення буде, в основному, залежати від показників смертності, оскільки народжуваність буде знижуватися. У першому десятиріччі ХХI сторіччя у дітородний вік ввійде малочисельне жіноцтво, народжене у 90-х роках, і навіть при ефективнішій демографічній політиці воно не забезпечить необхідного відтворення населення. Чисельність населення буде і дальше знижуватись і до 2010 року населення області зменшиться майже на 100 тис. жителів. Перешкодити цьому може лише масовий міграційний приплив населення в область, що при темпах міграції населення за межі області , що склалися протягом останніх років,  малоймовірно.

Поряд з природним скороченням населення, демографічну ситуацію в області значно погіршують  негативні міграційні процеси. Зважаючи на те, що  серед мігрантів є велика частина  молоді та жінок дітородного віку, а саме з цієї вікової категорії найбільше бажаючих виїхати за кордон на постійне місце проживання, або, принаймні, схильних не повертатися на Україну найближчим часом, слід очікувати подальшого спаду народжуваності.

Трудові мігранти старшого працездатного віку, які залишили на Україні родини, житло та змушені були виїхати для вирішення нагальних матеріальних проблем, рідко залишаються за кордоном, та відпрацювавши певний термін, повертаються додому.

Таким чином, ще більше погіршується співвідношення кількості людей пенсійного, старшого працездатного віку та кількості дітей та молоді.

Поліпшення демографічної ситуації  слід пов’язувати з виходом із соціально-економічної кризи. Але подолання кризових явищ у відтворенні населення буде тим успішнішим, чим швидше буде взятий на озброєння науково обгрунтований підхід до поліпшення умов життя населення, а, отже, і умов його відтворення, та ліквідації причин, що викликають міграційний відтік громадян.

Демографічна політика повинна розвиватись у трьох напрямках: мобілізація людських ресурсів, зокрема,  старшого віку; іміграція; збереження генофонду та реабілітація родини і забезпечення народжуваності, щоб утримати рівновагу між поколіннями.

Характеристика ситуації у сфері зайнятості

Трудова міграція поступово займає все більш вагоме місце в системі пріоритетів громадян області та стає для багатьох із них основним видом заняття, а не доповненням до іншої роботи.  Так, наприклад, близько 80% осіб, що здійснили трудові міграційні поїздки у 2000 році не мали постійної роботи в Україні в цей період.

Загалом трудова міграція сприятливо впливає на розвиток можливостей зайнятості для економічно активного населення регіону, по-перше за рахунок виїзду частини трудоактивного контингенту, по-друге, в результаті переходу до розряду економічно пасивного населення частини осіб, які нагромадили необхідні для життєдіяльності кошти шляхом трудових міграцій, і, по-третє, внаслідок створення нових робочих місць колишніми трудовими мігрантами, що заробили достатні для відкриття власної справи суми грошей.

Аналіз динаміки фіксованого рівня безробіття за останні роки свідчить про значний спад цього показника (діаграма). Зменшується навантаження на одне вільне робоче місце та росте потреба підприємств області у працівниках. Звичайно, позитивні тенденції у зміні основних показників стану ринку праці зумовлені поступовим економічним зростанням в країні вцілому та у Львівській області, зокрема, але не можна заперечити і вплив міграційних процесів на ці зміни.

Крім того, щороку збільшується створення нових робочих місць, особливо фізичними особами з правом найму робочої сили та зростає чисельність фізичних осіб, котрі пройшли реєстрацію як суб’єкти підприємницької діяльності. Тільки за І півріччя 2003 року таким чином в області створено понад 15 тисяч нових робочих місць. Можна з упевненістю стверджувати, що в коштах, затрачених на відкриття власної справи (забезпеченні самозайнятості) значна частина – саме “заробітчанські”.

Таким чином, у Львівській області, як і вцілому по Україні трудова міграція є в даний час своєрідним засобом зниження соціальної напруги на регіональному та загальнодержавному ринках праці та економії значних державних коштів на виплати з Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування  України на випадок безробіття.

Характеристика міграційних процесів

На зміну чисельності населення та формування його складу суттєво впливає характер міграційних процесів . З 1993 року і донині в міграційних процесах область втрачає населення. Найактивнішим у міграційних процесах є населення працездатного віку.

Трудовий потенціал Львівщини у 2002 році (населення у віці 15-70 років) нараховував 1961,4 тис. осіб. Основу його склало населення працездатного віку - 1596,1 тис. осіб.

Одним з найважливіших і, водночас, специфічним фактором формування регіонального ринку праці виступає зовнішня міграція. Її складовими є:

· стаціонарна еміграція (виїзд на постійне місце проживання);

· легальна трудова міграція;

· нелегальна трудова міграція.

Стаціонарна еміграція (виїзд на постійне місце проживання)

За офіційними статистичними даними із Львівської мігрувало ( покинуло Україну на законних підставах):

1994 р. – 5157 осіб

1995 - 3975 осіб

1996 – 4407 осіб

1997 – 2887 осіб

1998 – 2217 осіб

1999 – 1742 особи

2000 – 1564 особи

2001 – 1189 осіб

І півріччя 2003 року - 689 осіб (255 – в країни СНД, 434 – в країни далекого зарубіжжя).

Проблема стаціонарних зарубіжних міграцій стоїть досить гостро і потребує вирішення на державному рівні тому, що основними причинами активізації еміграційних процесів є економічні. Оскільки економічні умови в Україні не можуть бути значно пом’якшені найближчими роками, проблема стаціонарних еміграцій потребує вирішення шляхом їх непрямого регулювання, а саме:

· переорієнтація частини потенційних стаціонарних емігрантів на трудових мігрантів шляхом укладання відповідних (на багатосторонніх та двосторонніх рівнях) угод;

· організація обміну і стажування спеціалістів;

· організація навчання молоді за кордоном;

· створення спільних підприємств тощо.

Легальна трудова міграція

Треба відмітити, що робота в цьому напрямку ведеться недостатньо активно.

Незважаючи на те, що на даний час Україною підписані та ратифіковані угоди про взаємне працевлаштування громадян з Російською Федерацією, Республікою Молдова, Республікою Польща, Латвійською Республікою, Литовською Республікою, Республікою Бєларусь, Республікою Вірменія, Соціалістичною Республікою В’єтнам, Чеською та Словацькою Республіками, Португальською Республікою, робота щодо зовнішньої трудової міграції упродовж останніх років проводилася лише в межах реалізації двох останніх угод. Документальне оформлення процесів трудової міграції за угодами з Чеською та Словацькою Республіками відбувається безпосередньо у центрах зайнятості України та урядових структурах праці згаданих країн. Це дає змогу вести чіткий облік трудових мігрантів у розрізі працедавців, контроль за дотриманням останніми умов праці та сплатою усіх передбачених законодавством й угодами страхових внесків та відповідних податків.

За даними обласного центру зайнятості упродовж І півріччя цього року згідно з укладеними міжурядовими угодами за кордон виїхали 11 мешканців Львівщини, що на 64 особи менше порівняно з відповідним періодом торік. Скерування незайнятих громадян здійснювалося за наймом на будівельні роботи в Чехію.

Ліцензії на право здійснення посередницької  діяльності з працевлаштування громадян за кордоном отримали 11 суб’єктів підприємницької діяльності Львівщини. Протягом шести місяців поточного року інспекцією з контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення обласного центру зайнятості відповідно до плану-графіку було перевірено діяльність 9-и з них. Виявлено, що п’ять із перевірених підприємств з різних причин не проводять діяльності щодо посередництва у працевлаштуванні за кордоном. На двох підприємствах виявлено ряд порушень Ліцензійних умов провадження господарської діяльності. Внесено приписи про усунення згаданих порушень. Підприємствами надані відповіді про усунення виявлених порушень. Лише на одному із решти перевірених не виявлено порушень чинного законодавства.

Нелегальна трудова міграція

Зважаючи на особливості географічного положення Львівської області та надлишковість робочої сили на її теренах, одним із вагомих важелів регулювання місцевого ринку праці Львівщини була і залишається трудова міграція її мешканців, зокрема нелегальна трудова міграція.

Нелегальна трудова міграція здійснюється, переважно, під виглядом туристичних поїздок. Це явище набуло розповсюдження не тільки у Львівській області. Воно створює негативний імідж Україні та її громадянам, сприяє погіршенню криміногенної ситуації в країнах працевлаштування та, окрім цього, додатковим тягарем лягає на бюджети різних рівнів. Доходи таких громадян не оподатковуються, водночас вони мають змогу отримувати різні соціальні пільги, для прикладу, у вигляді субсидій тощо. Поряд з цим, нелегальні трудові мігранти не підлягають соціальному захисту в країнах працевлаштування.

За інформацією управління курортів та туризму облдержадміністрації, згідно з державною статистичною звітністю за формою 1-ТУР (к) “Звіт про діяльність туристичного підприємства” за 2002 рік було здійснено 19306 туристичних поїздок. В структурі кількості поїздок по країнах головне місце займають Туреччина, Угорщина, Болгарія та Польща (в сумі 78% від загальної кількості). За І півріччя 2003 року кількість туристів, які виїжджали за кордон, становить 10831 особу. Даних про повернення громадян із туристичних поїздок немає.

За даними Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України за 8 місяців поточного року державний кордон України перетнули на виїзді 1939446 осіб, а в зворотньому напрямку - 1677149 осіб. Розбіжність між цими цифрами не може служити показником міграції населення Львівської області, тому що при перетині кордону не реєструється громадянство та постійне місце проживання особи, що перетинає кордон, і тому, що громадянин може повернутись на Україну шляхом перетину кордону в іншій області України.  За цей період було депортовано з різних причин 898 громадян України з інших країн.

Фактором активізації нелегальної трудової міграції за останній період є приховане безробіття, яке з одного боку прив’язує людину до неіснуючого (теоретичного) робочого місця, а з другого - примушує шукати нових засобів існування. Середня заробітна плата в області, хоча й поволі зростає (в вересні місяці – 459,93 грн.), все ж її розмір, у порівнянні з прожитковим мінімумом (365 грн.), залишається достатньо низьким. Одночасно має місце значна диференціація рівня середньої заробітної плати в залежності від галузі. Особливо низький її рівень в сільському господарстві та мисливстві – 172,59 грн., у сфері готельного та ресторанного бізнесу – 286,00 грн., галузі культури – 297,73 грн., охороні здоров’я і соціальній допомозі – 298,91 грн., лісовому господарстві – 360,28 грн., оптовій та роздрібній торгівлі – 363,66 грн. Малі доходи не дають змоги задовольнити нагальні потреби родини. Це призвело до того, що значна частина населення, переважно жінки, шукають роботу за кордоном на будь-яких умовах. Вірогідних оцінок щодо чисельності нелегальних трудових мігрантів, їхнього професійно-кваліфікаційного складу, сфери діяльності на даний час немає, проте, як відомо, їх чисельність значно перевищує офіційні дані.

На виконання доручення голови облдержадміністрації № 247 від 17 липня 2003 року щодо міграційних процесів головне управління праці та соціального захисту населення проаналізувало отриману від районних та міських адміністрацій інформацію.

За отриманими даними на сьогоднішній день за кордонами України у якості нелегальних трудових мігрантів працює більше 100 тисяч осіб – громадян Львівської області. Враховуючи труднощі, які виникали при зборі інформації на місцях цю цифру треба вважати мінімальною. На думку головного управління, дійсна чисельність трудових мігрантів коливається в межах 150-180 тисяч осіб.

Інформація, надана райдержадміністраціями зведена в таблицю (додається).

Згідно з отриманими даними найбільший абсолютний показник громадян, які нелегально виїхали тільки упродовж 2001-2003 років за кордон, у місті Львові - 31 тис. осіб (15 % працездатного населення у працездатному віці), у м.Червонограді – 7710 осіб.(15,4% відповідно). За інформацією Самбірської міської ради майже кожен третій працездатний самбірчанин перебуває в стані нелегальної трудової міграції за кордонами нашої країни. Гостро стоїть це питання і в Жидачівському районі, де майже 20 % населення  працездатного віку виїхало за кордон в пошуках роботи.

Основні міграційні потоки

Серед країн виїзду безумовними лідерами є Італія та Росія. Значна кількість наших громадян перебуває також у Іспанії, Португалії, Греції, Польщі та Чехії.

Одночасно, треба відмітити, що мешканці різних районів області віддають перевагу різним країнам виїзду. Так, наприклад, майже 74% громадян, які виїхали з міста Червонограда працевлаштувались в Італії та Росії (32 та 41 відсотків відповідно), а з Радехівського району виїзджають переважно у Португалію, меншою мірою у Росію та Італію.

Трудова міграція в Росію. Задіяні переважно чоловіки будівельних професій та малокваліфіковані громадяни. Строки перебування різні.

Трудова міграція в Італію. Задіяні переважно жінки старшого працездатного віку. Робота домашньою прислугою, нянями, гувернантками, догляд за хворими та перестарілими. Довгострокове (2-3 роки) перебування.

Трудова міграція в Португалію. Беруть участь переважно кваліфіковані чоловіки робітничих спеціальностей (будівельники, промислові робочі). Довгострокові терміни перебування.

Трудова міграція в Іспанію. Переважно сільськогосподарські роботи, будівництво. Довгострокові терміни перебування.

Трудова міграція в Польшу та Чехію. Різні види робіт. Короткострокове перебування (2-3 місяці). Працевлаштування чоловіків та жінок.

Трудова міграція в Туреччину та Угорщину. Переважно, задіяні, так звані ''човники''. Для цього виду трудової міграції характерні багаторазові поїздки на короткі терміни з метою закупівлі  товарів.

Умови праці більшості українських громадян за кордоном не відповідають нормативам, встановленим на Україні.  Переважна більшість мігрантів мають робочий день тривалістю 10 годин і більше. Тільки 10-15% з них мають письмові договори з роботодавцем. Усні домовленості про працевлаштування масово порушуються, особливо в частині оплати праці.

Незважаючи на важкі умови праці, близько 70% громадян задоволені результатами поїздок та готові повторити їх, якщо знову матимуть таку нагоду. Причому, 85% мігрантів бажали би зробити такі поїздки за підтримкою і допомогою державних установ з відповідним соціальним захистом.

Для великої кількості сімей трудова міграція - це шлях для вирішення основних життєвих проблем – поліпшення житлових умов, навчання дітей, лікування та утримання хворих та перестарілих членів родини.

Одночасно, приплив  ''заробітчанських'' грошей в область спричинив значний (чи не найбільший в Україні ) ріст цін на житло, часто невиправданий ріст споживчих цін на товари щоденного      вжитку на фоні низької купівельної спроможності основної маси населення, подальше розшарування суспільства. Тому, найближчим часом, не варто очікувати зменшення хвилі трудової міграції, а навпаки, можна спрогнозувати подальше поширення цього явища.

Негативні наслідки трудової міграції:

1. Виїзжає частина трудового потенціалу, в тому числі  висококваліфіковані працівники, які згодом втрачають свої професійні навики, оскільки за кордоном виконувана ними робота часто носить примітивний та непрестижний характер;

2. Морально-психологічний аспект має різносторонній вплив: з одного боку - розпадаються сім’ї, часто молоді, залишаються бездоглядними діти та люди похилого віку, з іншого – працюючи на чужині, заробітчани втрачають власне здоров’я, не отримуючи при цьому кваліфіковану медичну допомогу, зазнають впливу важкої фізичної і часто ненормованої праці, насильства з року роботодавців, в тому числі й сексуального, важких побутових умов, а крім цього, вони не мають гарантії щодо отримання зароблених грошей та правового захисту від злочинних елементів;

3. Зниження народжуваності у молодих сім’ях. Поряд з цим відомі факти, коли молоді жінки-заробітчанки незаконно народжують дітей для сімей за кордоном ніби-то “на замовлення”, а в подальшому не можуть забрати їх додому як власних;

4. Зростання цін на товари і послуги на внутрішньому ринку, зокрема на житло, при існуючій низькій купівельній спроможності основної маси населення. Це, в свою чергу, призводить до нерівномірного розподілу коштів та ще більшого розшарування суспільства, оскільки найбідніші верстви не мають змоги виїхати за кордон на заробітки;

5. Загальна зневіра, втрата національної самосвідомості, набуття чужих звичаїв та невластивого менталітету.

Позитивні наслідки трудової міграції:

1. Зменшення соціальної напруги та навантаження на ринок праці, зокрема зниження рівня безробіття;

2. Значний грошовий (валютний) приплив (заробітчанські гроші).Не складно підрахувати, що в середньому щорічно в область надходить більш як 2 млн. дол.. США таких коштів, що дає широкі можливості для збільшення власного добробуту населення;

3. Можливість матеріального утримання на батьківщині сімей, зокрема дітей, фінансування їхнього навчання, покращення житлових умов, купівлі товарів довготривалого використання, оздоровлення родичів тощо;

3. Розвиток малого бізнесу за рахунок залучених коштів від “човникової” торгівлі;

4. Розширення світогляду, набуття свідомості та розуміння реальних умов ринкової економіки розвинутих країн, вивчення іноземних мов.

Адміністративне регулювання міграційних процесів

Вирішення міграційних проблем набуло державного значення.

В березні 2001 року було проведено перше спеціальне вибіркове обстеження з проблем трудових міграцій ''Життєві шляхи населення України''. Обстеження проводилось за допомогою додаткового модуля до Обстеження з питань економічної активності населення (проводиться Держкомстатом щоквартально), що надало спеціальному обстеженню трудових міграцій населення певного офіційного статусу. Обстеженням було охоплено вісім областей України, у тому числі і Львівську. Воно дозволило визначити основні тенденції розвитку міграційних процесів, приблизний соціальний, віковий, кваліфікаційний, освітній рівень трудових мігрантів та цілий ряд інших питань. На жаль, головне управління праці та соціального захисту населення з результатами цього дослідження по Львівській області не ознайомлене.

За результатами візитів у Львівську область Прем’єр-Міністра України 23 травня та 9 червня 2003 року та з метою супроводу та виконання зауважень і пропозицій Прем’єр-Міністра України було підготовлено доручення голови облдержадміністрації № 237 від 8 липня 2003 року. На виконання цього доручення головне управління праці та соціального захисту населення подало головному управлінню зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності та іноземних інвестицій пропозиції стосовно розробки програми співпраці з Польщею, Румунією, Угорщиною та іншими країнами, де зараз працюють громадяни України, для подання зведеної інформації Кабінету Міністрів України.

Значною мірою ці пропозиції стосуються міграційних питань. Саме тому поряд з іншими, обов’язковими розділами програми співпраці із країнами, на теренах яких працють громадяни України, головне управління вважає наступні:

1. Забезпечення умов для поширення легального працевлаштування, насамперед в тих країнах, куди виїжджає найбільша кількість громадян України, в тому числі,  в прикордонних країнах, а також в тих країнах, які в подальшому проводять легалізацію мігрантів. З цією метою слід активізувати підписання відповідних міждержавних угод та удосконалення чинного законодавства в частині ліцензування фірм для проведення працевлаштування за кордоном.

2. Забезпечення прав та соціального захисту працівників-мігрантів.

3. Здійснення постійного аналізу масштабів нелегальної трудової міграції за межі України та проведення всіх можливих, в рамках законодавства,  заходів для попередження цього явища.

4. Проведення заходів, спрямованих на запобігання торгівлі людьми.

Зважаючи на загрозливі розміри цього явища, а також те, що жертвами торгівлі людьми найчастіше стають особи з числа нелегальних трудових мігрантів, серед них переважно молодь, яка не має необхідного життєвого досвіду та елементарних юридичних знань, головне управління, як тимчасову міру, пропонує організувати при перетині кордону видачу інформаційного листка-застереження (“пам’ятки”) громадянам, які виїжджають по індивідуальних запрошеннях, або туристичних візах. Листки мають містити попередження про можливість того, що громадянин може стати жертвою торгівлі людьми, елементарні поради щодо поведінки за кордоном, а також адреси і телефони установ, куди можна звернутись по допомогу в залежності від країни виїзду.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову за №1296 від 20 серпня 2003 р. ''Про затвердження Програми регулювання міграційних процесів на 2003-2005 роки'', яка спрямована на послідовну і комплексну реалізацію міграційної політики держави на період 2003-2005 років. Проте, основна увага у цій постанові приділена питанням імміграції, проблемам біженців та використання іноземної робочої сили в Україні. Поряд з цим, дієвих заходів для вирішення проблеми трудової міграції за межі країни в постанові не передбачено.

     В зв'язку з цим, для проведення послідовної і комплексної реалізації міграційної політики держави на період 2003-2005 років головне управління вважає доцільним звернутись до Кабінету Міністрів України з пропозиціями доповнити згадану постанову заходами, спрямованими на регулювання трудової міграції, у тому числі нелегальної, за межі держави.

Дана інформація підготовлена за даними райдержадміністрацій та міськвиконкомів та структурних підрозділів обласної державної адміністрації.

Олена Малиновська

Проблема зовнішньої трудової міграції в Україні

Після здобуття незалежності України одним із суттєвих наслідків демократизації суспільного життя було зняття обмежень перетину державного кордону, забезпечення вільного пересування громадян. Якщо у попередній період, у відокремленій від світу “залізною завісою” країні закордонні поїздки були привілеєм небагатьох обраних, у 90-ті роки минулого століття вони стали доступними пересічним громадянам. Так, за даними Міністерства внутрішніх справ України, у 1986 році, на початку перебудови, кількість поїздок за рубіж у особистих справах не перевищувала 43 тис. У 1991 році вона досягла 2327 тис., тобто збільшилася у 54 рази.

Значна частина з них обумовлювалася не туризмом, відпочинком, чи відвідинами родичів та знайомих, а здійснювалася з метою отримання доходу. Економічні труднощі перехідного періоду, безробіття та неповна зайнятість, низькі доходи трудящих та затримки з виплатою зарплатні та пенсії примусили багатьох людей шукати заробітку за кордоном.

 За даними державної статистики, обсяги офіційно зареєстрованої трудової міграції постійно зростають: у 1996 р. вони становили 11,8 тис., у 1998 р. – 24,4 тис, у 2001 р. – 36,3 тис. [1] 2002 року за допомогою офіційних посередників у іноземних працедавців була працевлаштовано 40683 осіб. Проте наведені цифри навіть приблизно не відображають дійсні масштаби заробітчанства, що визначається переважно за допомогою оцінок, здійснених на основі різних підрахунків та обстежень.

Наприклад, за даними проведеного 2001 р. Державним комітетом статистики України обстеження “Життєві шляхи населення України” чисельність громадян, які працюють за кордоном, становить щонайменше 1 млн. осіб. Цей результат отримано на основі найбільш масштабного із здійснених досліджень трудової міграції, яким було охоплено 8 тис. домогосподарств у 8 областях країни (Волинська, Донецька, Закарпатська, Івано-Франківська, Луганська, Львівська, Рівненська і Чернівецька), у складі яких нараховувалося близько 18 тис осіб у віці 15-70 років [2] .

Згідно із результатами загальнонаціонального соціологічного моніторингу, що забезпечується Інститутом соціології НАН України в рамках проекту “Україна на порозі ХХІ століття”, досвід тимчасової трудової міграції за кордон набули члени 10,2% українських сімей [3] . Оскільки в країні нараховується приблизно 15 млн. сімей, це означає, що з метою заробітку за кордон виїжджали принаймні 1,5 млн. осіб. Деяке уявлення про інтенсивність поїздок за кордон, у тому числі з метою заробітку, можна скласти на основі статистики перетинів кордонуНа підставі обстежень, здійснених центрами зайнятості низки областей за дорученням Міністерства праці та соціальної політики України, було зроблено висновок, що загальні обсяги трудової міграції з України не перевищують 2 млн. осіб [4] .

Певне уявлення про масштаби трудової міграції дають дані прикордонної статистики у комбінації з результатами соціологічних опитувань міжнародних пасажирів у пунктах перетину кордону, які засвідчують, що з метою працевлаштування і торгового бізнесу здійснюються відповідно близько 4% і понад 16 % виїздів на західному кордоні, 14% и 25% - на східному [5] . Враховуючи різну інтенсивність руху на різних ділянках кордону, а також той факт, що щорічно українці понад 15 млн. разів перетинають кордон у напрямку виїзду, можна підрахувати, що громадяни України приблизно 1,4 млн. разів на рік виїздять за кордон з трудовими і близько 3 млн. - з комерційними цілями.

За інформацію дипломатичних представництв України у Польщі на заробітках перебувають 300 тис. громадян, в Італії та Чехії – по 200 тис., у Португалії – 150 тис., Іспанії – 100 тис., Туреччині – 35 тис., у США – 20 тис. Кількість українців, які працюють у Росії оцінюється в 1 млн. [6]

Разом з тим існують і інші, значно більші оцінки. Деякі економісти називають цифру до 5 млн. осіб [7] . Політики піднімають її ще вище. Так, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини вважає, що на заробітки за кордон виїхали до 7 млн. громадян [8] .

Незважаючи на різноманітність оцінок масштабів трудової міграції всі вони, однак, засвідчують, що поїздки на заробітки за кордон набули широкого розповсюдження, стали типовим для багатьох українців джерелом доходів, мають завдяки цьому велике суспільно-політичне значення.

Стратегія міграційної поведінки громадян України протягом останнього десятиліття значно змінилася. Коли кордони було відкрито, “перші ластівки” заробітчанства виїжджали до сусідніх країн з дешевими товарами вітчизняного виробництва. Продавши їх і придбавши за кордоном предмети широкого вжитку, вони заробляли продаючи привезене вдома. “Човникові” міграції не тільки допомогли багатьом українцям вижити у найскрутніший період реформ, але й дозволили їм набути досвіду господарювання в ринкових умовах, уможливили перетворення частини з них на підприємців. Вони відіграли також помітну роль у забезпечення споживчого ринку дешевими імпортними товарами широкого вжитку в умовах, коли власне їх виробництво було у кризі, а купівельна спроможність населення низькою.

У подальшому набуті завдяки комерційним поїздкам досвід та зв’язки використовувалися для налагодження поїздок з метою працевлаштування, які забезпечували, як правило, вищий і стабільніший заробіток. Розширювалось охоплення трудовою міграцію населення України. Якщо першими до неї включилися мешканці столиці, великих міст, де люди були більш інформованими і мобільними, існували зв’язки із зарубіжними країнами, поступово все активнішими ставали жителі різних за величиною поселень. Так, за даними загальнонаціонального соціологічного моніторингу на сьогодні у потоках тимчасової трудової міграції за кордон найбільш широко представлено населення малих міст (33% виявлених домогосподарств мігрантів) та сільської місцевості (28%) [9] .

Значно розширилася географія країн призначення мігрантів. Хоча Росія та Польща, сусідні країни із спрощеним режимом перетину кордону (остання до жовтня 2003 р.), залишаються найбільш відвідуваними українськими заробітчанами, збільшується їхня кількість у Південній Європі, деяких азіатських, навіть латиноамериканських країнах. Наприклад, у Португалії, де 1999 р. налічувалось лише 127 легальних іммігрантів з України, у 2002 р. їхня кількість зросла до 65,5 тис, тобто більш, ніж у 400 разів [10] .

Новий тип зайнятості за кордоном обумовив зміни у характеристиках мігрантів. Так, порівняння даних двох досліджень домогосподарств мігрантів, одне з яких було здійснено в 1994 р., а друге 2002 р. [11] , доводить, що зросло переважання чоловіків (66% проти 54% у 1994 р.), дещо підвищився середній вік заробітчан (з 33,6 років до 35,7), вдвічі зменшилася частка осіб з вищою освітою (з 52% до 25,6%), натомість, особи з середньою та професійно-технічною освітою переважають.

Досить красномовним виглядає розподіл мігрантів за статусами зайнятості. У 1994 р. понад 70% з них перебували у трудових відносинах на батьківщині. У 2002 р. - лише 28,9%. Натомість найбільш чисельними виявилися ті, хто заявив, що вони не працюють (39,2%). Якщо додати до них тих, хто назвався безробітними (8%), то виявиться, що поза сферою суспільного виробництва перебуває майже половина мігрантів (47,2%). Це означає, що головним джерелом заробітку для них є стала робота на виїзді.

У порівнянні з 1994 роком значна зросла тривалість перебування заробітчан за кордоном. Якщо тоді однозначно переважали кількаденні виїзди (51,1%), а поїздки, що тривали понад місяць, становили лише 16%, нині найбільш поширеними виявилися поїздки строком від 1 до 6 місяців (43,8%). На такий термін виїжджають здебільшого до Росії, Польщі, Німеччини. Разом з тим, кожна п’ята поїздка, спрямована переважно до Італії, Іспанії, Португалії, тривала ще довше – у середньому 1,5-2 роки.

Основною сферою зайнятості працівників-мігрантів є будівництво. Саме в цій сфері за даними опитування 2002 р. працювали 38,4% респондентів. Досить популярною була робота у домашньому господарстві та сервісі (жінки) – 21%. Купівлею/продажем товарів, тобто “човниковими” поїздками, займалися лише 15,1% опитаних. Таким чином, заробітчанські міграції громадян України на сьогодні трансформувалися з переважно комерційних (за даними 1994 р. 77% останніх виїздів в “старе” зарубіжжя мали на меті торгівлю і лише 10% найману працю) у головним чином трудові, що здійснюється з метою працевлаштування.

Причини трудової міграції носять майже виключно економічний характер. Проте якщо на початку 90-х до виїздів на заробітки за кордон призводили зупинки підприємств, багатомісячні затримки з виплатою заробітної плати, зростаюче безробіття, то нині їхньою метою у більшості випадків є підвищення добробуту, вирішення житлового питання, фінансування навчання тощо. Внаслідок певного покращання економічної ситуації безробіття та невиплати зарплати втратили значення основних “виштовхуючих” факторів, натомість виїздити за кордон примушує ситуація, коли роботу знайти можна, проте прожити на запропоновану заробітну плату неможливо, вирішити життєво важливі матеріальні проблеми й поготів.

 Оскільки спонукальним мотивом міграції є підвищення добробуту, головним її результатом є заробітки за кордоном. За даними Держкомстату України заробітна плата у промисловості Чехії вдвічі більша, ніж в Україні, у Польщі – втричі більша, в Італії – у 27 разів, в Німеччині – у 53 рази [12] .

За даними опитування домогосподарств мігрантів 2002 р., матеріальне становище у сім’ях 41,1% респондентів в результаті міграції значно покращилося, у 43,1% - покращилося певною мірою. Лише в 8,8% сімей заявили, що в результаті міграції їхнє матеріальне становище не змінилось (при 7% тих, хто не визначився). Завдяки цьому п’ята частина опитаних сімей мігрантів оцінили своє матеріальне становище як хороше, 63,4% як середнє і лише 13% як погане, що вигідно відрізняє їх від іншого населення України, оскільки за підрахунками Держкомстату бідними можна вважати 27% жителів країни [13] . Власні оцінки добробуту, зафіксовані соціологами, є ще нижчими. 62% опитаних українців відносять себе до малозабезпечених [14] .

Високою виявилася у домогосподарствах мігрантів оцінка житлових умов. Хорошими і нормальними їх вважали в 78,8% обстежених сімей. Саме поїздки за кордон дозволили мігрантам покращити умови проживання (60,6%). Домогосподарства мігрантів порівняно краще насичені сучасною побутовою технікою, меблями, автомобілями і т.д. Так, на сто досліджених домогосподарств припадає 55 відеомагнітофонів, тоді як в середньому на сто українських сімей – лише 13. Мікрохвильових печей відповідно 25 і 2, комп’ютерів 24 і 2 [15] . Понад 60% цих речей було придбано завдяки заробіткам за кордоном. Якщо із ста українських домогосподарств володіють автомобілями лише 16, то на сто домогосподарств, що мають у своєму складі мігрантів, припадає 36 автомобілів. З використанням грошей, зароблених за кордоном, придбано 54% з них, третина – пригнані з-за кордону.

Наведене підтверджується результатами інших опитувань. Так, за даними загальнонаціонального соціологічного моніторингу, сім’ї мігрантів у 2,3 рази частіше носять модний одяг, у 2,5 разів – є власниками комп’ютера, в 1,8 разів – стерео- та відеоапаратури, набагато рідше потерпають від браку основних споживчих товарів [16]

 Накопичивши певні кошти частина мігрантів вкладали їх у дрібне підприємництво. Як показало обстеження 2002 р., про яке йшлося, власний бізнес мали члени 19% домогосподарств, тобто практично кожного п’ятого. В цілому по Україні це співвідношення виглядає далеко не таким оптимістичним. За даними Державної податкової адміністрації, в 2001 р. в Україні було 1,2 млн. власників дрібних підприємств або підприємців фізичних осіб [17] , тобто приблизно кожний двадцятий економічно активний житель країни. За даними соціологічних опитувань, доходи від підприємницької діяльності отримують лише 3% домогосподарств [18] . У 60% випадків відкриття власної справи членами домогосподарств мігрантів стало можливим завдяки заробіткам за кордоном. Понад 70% опитаних сімей розвивали і розширювали свій бізнес використовуючи ці заробітки.

Обсяги інвестицій, які отримує Україна завдяки заробітчанству, підрахувати важко. За деякими оцінками, середньомісячні доходи громадян, які працюють за кордоном, сягають 2 млрд. грн., що можна порівняти з третиною номінальних грошових доходів всього населення [19] . На думку інших фахівці, вони становлять 4-6 тис. доларів США на одного мігранта на рік [20] . Множення цієї цифри навіть на мінімальну оцінку кількості заробітчан дає результат в 5 млрд. доларів. Лише на Тернопільщині, за оцінками місцевої влади, щорічні перекази від працівників-мігрантів становлять близько 100 млн. доларів США, в той час як обласною програмою залучення інвестицій на 2002-2005 роки передбачено надходження від іноземних інвесторів 13,4 млн. грн., або лише близько 2% названої суми [21] . Проте, на думку спеціалістів, через банки надходить не більше третини заробітків мігрантів, які перевозяться їх переважно самостійно [22] .

Значні кошти, які надходять від заробітчан, підвищують платоспроможний попит і таким чином стимулюють виробництво. Вони сприяють розвиткові малого бізнесу, прискоренню формування середнього класу. Завдяки привезеним “човниками” товарам насичується внутрішній споживчий ринок. Зовнішня трудова міграція є також джерелом досвіду, знань, міжлюдських контактів, школою бізнесу та ринкової поведінки.

До найважливіших результатів трудової міграції треба віднести зменшення напруги на ринку праці. 2002 р. в Україні було зареєстровано 1 млн. безробітних, або 3,7% працездатного населення у працездатному віці. Водночас, показник реального безробіття, розрахований за методологією МОП, сягав 11,1 [23] . Таким чином, в дійсності не мали роботи 3 мільйони осіб. Навіть якщо скористатися мінімальною оцінкою трудової міграції в 1 млн., це означає, що внаслідок виїзду безробіття в країні зменшилося принаймні на чверть меншим.

Разом з тим, наслідки трудової міграції далеко не однозначні. Збільшення грошової маси призводить до зростання цін, дешеві імпортні товари, привезені “човниками”, створюють конкуренцію товарам вітчизняного виробництва. Орієнтовані на споживання гроші мігрантів лише незначною мірою мають інвестиційне чи кредитне використання. Вплив заробітків за кордоном на розвиток дрібного бізнесу є вкрай скромним внаслідок податкового пресу, відсутності дешевих кредитів, труднощів з реєстрацією підприємства, невіри громадян у перспективи малого бізнесу. Зовнішня трудова міграція руйнує трудові колективи, здатна спричинити дефіцит робочої сили у певних галузях та регіонах. Вона призводить до втрати кваліфікації, оскільки особи з високим рівнем професійної підготовки здебільшого виконують за кордоном малокваліфіковану роботу. Відплив молоді спричиняє негативні демографічні наслідки, як внаслідок руйнації сімейних відносин, так і через несприятливу для народження і виховання дітей специфіку “мігрантського” способу життя. Наприклад, у Чернівецькій області, охопленій значною трудовою міграцією, кількість укладених шлюбів на тисячу населення у порівнянні з 1990 роком скоротилася в 1,3 рази. Абсолютна кількість розлучень збільшилася майже у півтора рази [24] . Ще більш складною сімейною проблемою, яка переростає у соціальну, є виховання дітей мігрантів, залишених в Україні. Особливо у випадках тривалої відсутності обох батьків, або одного з них, якщо він сам виховує дитину. В результаті Україна стикається з новим видом соціального сирітства, необхідністю брати під державну опіку частину дітей мігрантів.

Оцінюючи результати трудової міграції важливо враховувати перспективи її розвитку. Варто зазначити, що хоча, як доводять різноманітні соціологічні дослідження, орієнтація заробітчан на переселення за кордон для постійного проживання не є поширеною, вона, однак, більше притаманна особам, які мають досвід трудової міграції, ніж тим, хто такого досвіду не має, а з числа заробітчан - тим мігрантам, хто частіше і довше перебував за кордоном [25] . Таким чином, трудова міграція виступає фактором, що підвищує ризик постійної еміграції. Крім того, порівняння даних соціологів щодо еміграційних настроїв населення України різних років свідчать, що вони зростають (вдвічі, з 4% бажаючих емігрувати у 1992 р. до 8% у 2000р.), вірогідно, не в останню чергу завдяки досвіду зарубіжного заробітчанства [26] . Тобто, нинішні тимчасові поїздки на заробітки у майбутньому можуть перетворитися у незворотні втрати населення. При чому ця перспектива стає більш реальною із збільшенням строків заробітчанських поїздок, кращою адаптацією мігрантів за кордоном, покращанням внаслідок цього їх заробітків та умов проживання.

Найбільш небажані, навіть небезпечні наслідки заробітчанства викликані тим, що практично повністю воно здійснюється поза межами правового поля, фактично нелегально. За офіційними даними протягом 2002 р. державними центрами зайнятості було працевлаштовано за кордоном 56 (!) осіб [27] . Разом з тим, опитування українських заробітчан в Італії показало, що 85,7% респондентів виїхали на заробітки за туристичною візою, при чому майже половина мали візу терміном 7-10 днів [28] .

Виїзд на заробітки, як правило, уможливлюють сумнівні посередники, що оформлюють виїзні документи за допомогою хабарів, вимагають за свої “послуги” частину заробітку мігрантів. Так, наприклад, у будівельній галузі у Чехії оплата праці становить 70 крон на годину, проте український заробітчани отримують від посередників 43 крони [29] .

Отримуючи величезні прибутки від надання своїх послуг посередники не несуть жодної відповідальності за подальшу долю людей, виконання попередньо обумовлених умов праці та її оплати, повернення громадян на батьківщину. Більше того, непоодинокі випадки, коли посередницькі фірми вдаються до прямого обману. Нерідко вони займаються перепродажем української робочої сили іноземним замовникам. За порушення законодавства протягом лише двох з половиною років були позбавлені ліцензій 454 фірми-посередники [30] .

Найгіршою формою торгівлі людьми є продаж молодих жінок у сексуальне рабство. За словами Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, понад 100 тис. українських жінок опинилися за кордоном у секс індустрії. Лише 15% з них знали, що їх чекає, інші 85% вірили, що отримують роботу офіціанток, танцюристок, покоївок тощо [31] .

Проте потрапити у лабети торговців “живим товаром” можуть і чоловіки. Ще не виїхавши з країни за посередництво в отриманні візи та працевлаштуванні, за проїзд мігранти повинні сплатити понад 1000 доларів. Здебільшого гроші беруть в борг і люди погоджуються на будь-яку роботу, щоб його виплатити. За висновками дослідження, проведеного МОП, “Торгівля людьми з України з метою трудової і сексуальної експлуатації”, заборгованість – один із важливих факторів ризику підневільної праці [32] .

Працюючи, а часто і перебуваючи за кордоном нелегально, українські громадяни стають легкою здобиччю для зловживань працедавців, а також рекету, прямого пограбування, яким нерідко займаються такі ж вихідці з України. У зв’язку із цим у населення країн призначення українські мігранти найчастіше асоціюються з бідністю та злочинністю. Так, у Чехії 40% злочинів, скоєних іноземцями, припадає на українців [33] . За даними української консульської служби, протягом 2000 року за кордоном було затримано 23455 громадян України, в ув’язненні перебувало 3025, було депортовано – 6263. Найбільше затримань і покарань було зареєстровано у Польщі, Чехії, Німеччині, Туреччині, Росії [34] .

Таким чином, масштаби, складність і неоднозначність феномену зарубіжної трудової міграції з України вимагає від держави постійної уваги, цілеспрямованих дій, результативність яких безпосередньо залежить від рівня володіння проблемою, інформаційного забезпечення її вирішення, постійного наукового моніторингу як розвитку міграційної ситуації, так і наслідків державної міграційної політики.