Об'єднана Європа. Польсько-українські стосунки після вступу Польщі до ЕС

Семінар за участю професора Здіслава Найдера (Варшава).
За сприяння Польcько-Американсько-Української Ініціативи про Співпрацю (ПАУСІ)

17 травня 2003

http://www.glavred.info

Здзіслав Найдер: ЄС – це стадо хом'яків

Олеся Яхно - 21/05/03

Напівжартома Здзіслав Найдер, людина, що має значний вплив на формування польської закордонної політики, назвав ЄС стадом хом'яків, що експериментують над собою.

Незважаючи на те, що перспективи України стати членом ЄС значно зменшилися, професор Польського інституту суспільних проблем і Центру міжнародних відносин вважає, що сучасне українське покоління ще буде свідком того, як Україна стане подібним “хом'яком”.

При цьому Найдер зазначив, що в ЄС немає одного супер-хом’яка, як у НАТО. “Колись ним була Німеччина, але зараз цей великий хом'як зменшився або просто вдає, що він маленький. У цьому є мудрість”.

Треба сказати, що польський політолог взагалі неоднозначно ставиться до американізації зовнішньої політики Польщі. На його думку, якщо Польща буде автоматично підтримувати американську політику, то вона може вийти на маргінес у ЄС.

Говорячи про перспективи України, Найдер сказав, що в Україні є істотна різниця між деклараціями і реальними діями української влади щодо європейських прагнень країни. За його словами, Україна не наблизилася до виконання Копенгагенських критеріїв. У той же час, він вважає, що ЄС теж не особливо поспішає брати на себе якісь зобов'язання стосовно України.

Відповідаючи на запитання “Главреда” про те, чи є в Україні лобісти євроінтеграції України, професор зазначив, що “на жаль, немає. Зовні здається, що такою силою може бути Віктор Ющенко, але як насправді, складно сказати”.

Про це, а також про багато інших аспектів взаємин України з нинішніми і майбутніми членами Євросоюзу Найдер розмірковував під час круглого столу, організованого Незалежним культурологічним журналом "Ї", на тему: “Об'єднана Європа. Польсько-українські відносини після вступу Польщі в ЄС”, що проходив у Львові 17 травня, у день Європи в Україні.

Вважаємо за потрібне коротко викласти основні тези Здзіслава Найдера. Як сказав польський політолог, у його виступі є досить грубі формулювання, “але оскільки я знаходжуся серед друзів, то думаю, що мені не треба витрачати час на непотрібну дипломатію”.

Позиція України відносно ЄС

Декларації і реальність.

- З боку України зроблено дуже багато різного роду декларацій про європейський вибір країни, у дійсності так і не втілених. Існує ціла програма Президента, ввідповідні постанови, цілий ряд розпоряджень і так далі, але вони здебільшого залишаються на папері. Я згодний з думкою спостерігачів про те, що інтеграцію не можна одержати лише шляхом декларацій. Це помилкова думка української влади.

Відсутність реального просування в здійсненні копенгагенських критеріїв.

- Одна з найбільших проблем руху України в Європу – це не створення цивільного суспільства, а також не наближення до так званих Копенгагенських критеріїв. Це наявність незалежної преси, демократичного суспільства і політичних партій, що не були б пропагандистським знаряддям олігархів. Цього ніхто крім вас не зробить.

Необхідність вибору: європейський чи російський напрямок.

- Я згодний з тим, що гімнастична вправа “шпагат” – основна зовнішньополітична позиція України. Президент України у Варшаві говорить одне, у Москві – інше. Глава НБУ Сергій Тигіпко заявляє, що зробить усе для того, щоб Україна стала членом ЄС. При цьому говорить про необхідність єдиного економічного простору з країнами СНД. Не можна одночасно рухатися в різні напрямки.

Треба виходити з того, що Росія не збирається йти в ЄС і відповідно кандидатом ніколи не буде. Іноді європейські політики говорять, що це відверте безглуздя. По-перше, Росія дуже велика країна, щоб бути кандидатом у ЄС. По-друге, у неї взагалі немає такого бажання.

Позиція ЄС відносно України

Відхід від зобов'язань.

- Євросоюз декларує прагнення до співробітництва з Україною, але не хоче брати на себе ніяких зобов'язань. Буквально донедавна ЄС не висловлював бажання підписати з Україною угоду про асоційоване членство. Можна ображатися на це, але факт залишається фактом.

9 років тому була підписана угода про партнерство і співробітництво. І цей документ не був використаний Україною повною мірою. Очевидно, з тієї причини, що держапарат чи не зумів, чи не хотів це зробити. У 1999 році була проголошена загальна стратегія для України, але вона була дуже загальною, і її критикували в ЄС. Але, проте, перший пункт цієї стратегії полягав у підтримці політичних змін у напрямку демократії, економічних перетворень у напрямку до ринкової економіки. Я не буду давати оцінки стосовно того, що було зроблено в Україні протягом останніх 4 років. Ви самі знаєте, чи було просування в зазначених напрямках.

Небажання протистояти Росії (а, виходить, і сприяти остаточному вибору України).

- Рік тому Великобританія запропонувала програму “Особливе сусідство”. Ця програма стосується Білорусі, Молдавії й України. Але з цих трьох держав тільки Україна задекларувала в 99 свій намір рухатися убік ЄС. Тобто, для України це так зване особливе сусідство не є якимсь особливим подарунком. Два місяці тому був проголошений новий документ ЄС про майбутніх нових сусідів. Але там не йдеться про членство чи асоційоване членство в Євросоюзі. Крім того, прошу звернути увагу на те, що Росія вже є сусідом ЄС, на кордоні з Фінляндією. І це не береться до уваги, тому що цей кордон цілком облаштований.

Загалом, після розширення ЄС у наступному році, союз буде мати в сусідах одну державу, що навіть не є кандидатом у ЄС, і три, що тільки наміряються вступити в ЄС. У даний момент ніхто з дійсних членів ЄС чи країн-кандидатів (крім Польщі), не підтримує Україну з її бажанням вступити в Євросоюз.

Конкуренція Туреччини.

- Конкурентом України (причому, серйозним) на шляху до Євросоюзу стала Туреччина. Вона чекала як кандидат на кандидата понад 20 років. На сьогодні Туреччина має сильну підтримку з боку Німеччини і Франції. У Німеччині понад 3 млн. турків. У Франції також близько 3,5 млн. мусульман. І ці країни зацікавлені в стабілізації ситуації в Туреччині. Туреччина також мала сильну, іноді навіть надто, підтримку з боку США. Але події війни в Іраку показали, що Туреччина – це країна, що вміє приймати рішення сама за себе. Нагадаю вам, що під час війни в Іраку США хотіли більш активно втягнути Туреччину у воєнні дії. Але Туреччину попередили, що якщо її війська ввійдуть в Ірак, вона може забути про вступ у ЄС. І на цьому була поставлена крапка.

Що стосується України, повторюся, що ні в Центральній, ні в Західній Європі немає такої держави, що була б особливо зацікавлена в її включенні в ЄС.

Позиція Польщі щодо України

Однозначність намірів, але слабість інструментів реалізації.

- Польща має чітко визначене ставлення до України – вона хотіла б наближати Україну до Європи, до Європейського Союзу. Але, на жаль, ми маємо занадто слабкі інструменти притягання.

Асиметрія україно-польських відносин: географічна, політична, економічна, історична.

- Кілька років тому написав невелику замальовку (яка була передрукована і в Україні, і в Росії) про асиметрію у відносинах між Україною і Польщею. Там я вказав, що обидві держави зараз розвиваються в різних напрямках. При цьому польська культура набагато більше пов'язана з українською. У польській поезії була ціла українська школа. Крім того, велика частина історії Польщі пов'язана з землями, що є тепер українськими. Думаю, що ніхто не підозрює мене в ревізіонізмі, але Львів у міжвоєнний період з 1918 до 1939 року був другим за значенням містом у Польській Республіці. Не за чисельністю населення (воно було третім), а з погляду культури. У результаті, щоб бути байдужою до української культури, Польща повинна була провести операцію “ампутації”. Польща сама себе, своєю історією прирекла на дружбу з Україною. Звичайно, сьогодні ніхто нікому не загрожує, але такою є історична дійсність. І ми повинні думати над тим, як вирішити той парадокс, що Західна Україна, найбільш пов'язана з європейською культурою, проте, залишається найбільш недовірливою до україно-польських відносин. Це дуже важливо. Тому що, якщо звернення з Києва про конкретні контакти з Варшавою буде сприйматися у Львові як ходіння по голові, то ці відносини не будуть нормально розвиватися.

Американізація польської зовнішньої політики і пов'язані з цим погрози

- У Варшаві постійно повторюють те, що для нас дуже важливим є східний напрямок зовнішньої політики. Польща хоче впливати на країни Східної Європи. З Заходу нам нічого не загрожує. А сусідство з Білоруссю, Росією, Україною, Молдовою – це проблемне сусідство, тому що це країни з нестабільною політичною й економічною ситуацією. Це усе додається ще до історичного аспекту двосторонніх відносин, про який я згадував.

Як ви знаєте, недавно в Афінах пройшов європейський самміт, на якому один з міністрів, а саме Цимошевич, сказав про те, що треба показати Україні можливість членства в ЄС. Його ніхто не підтримав. Правда, він ні з ким і не працював у цьому напрямку. Але кілька днів тому Президент Квасьневський, перебуваючи з візитом у Страсбурзі, уперше за останні п'ять років, не говорив про Україну як про майбутнього члена ЄС. Перспективи України в останні місяці погіршилися.

Тобто, я побоююся того, що Польща вирішила відстоювати свої інтереси в Іраку, замість того, щоб далі дивитися убік України. Якщо Польща буде автоматично підтримувати американську політику, вона може вийти на маргінес у ЄС і її вплив на точку зору інших членів зменшиться. Вважаю це помилкою. Помилкою, що шкодить і Польщі, і Україні. 30 млн. дол., що ми тільки спочатку повинні будемо виділити нашим солдатам в Іраку, було б краще виділити на обмін студентами між Україною і Польщею. Це була б наша велика інвестиція в майбутнє, тому що в нас спільні інтереси з Україною. А які ми маємо інтереси з Іраком, я цього не розумію.

Україна є аргументом у необхідності формування єдиної політики ЄС щодо країн Східної Європи.

- Тема відносин Польщі зі східними країнами, зокрема Україною, дуже часто піднімається польськими ЗМІ. Кожні два місяці.

Але те, що ми намагаємося всіляко допомогти Україні в процесі євроінтеграції - це допомога Україні у виконанні її власних бажань. Тому що це не ми висловилися про європейські наміри України. А сама Україна їх задекларувала.

І зараз ми намагаємося переконати наш уряд у тому, щоб він прийняв більш активне ставлення щодо формування єдиної політики ЄС до країн Східної Європи. Наш головний аргумент полягає в тому, що вільна і сильна Україна – дає шанс для існування стабільної Європи. І ми повинні в цьому переконувати французів, німців, фінів, шведів і так далі. Але для цього потрібно і співробітництво, і розуміння наших політичних діячів. Від вас ми очікуємо великих зусиль і виконання Копенгагенських критеріїв. Зараз у мене таке відчуття, що обидві сторони не виконують узятих на себе зобов'язань. Зі свого боку, обіцяю, що буду набридати своєму уряду.