Об'єднана Європа. Польсько-українські стосунки після вступу Польщі до ЕССемінар за участю професора Здіслава Найдера (Варшава). 17 травня 2003 |
![]() |
Здзіслав Найдер: ЄС – це стадо хом'яківОлеся Яхно - 21/05/03 Напівжартома Здзіслав Найдер, людина, що має значний вплив на формування польської закордонної політики, назвав ЄС стадом хом'яків, що експериментують над собою.
При цьому Найдер зазначив, що в ЄС немає одного супер-хом’яка, як у НАТО. “Колись ним була Німеччина, але зараз цей великий хом'як зменшився або просто вдає, що він маленький. У цьому є мудрість”. Треба сказати, що польський політолог взагалі неоднозначно ставиться до американізації зовнішньої політики Польщі. На його думку, якщо Польща буде автоматично підтримувати американську політику, то вона може вийти на маргінес у ЄС. Говорячи про перспективи України, Найдер сказав, що в Україні є істотна різниця між деклараціями і реальними діями української влади щодо європейських прагнень країни. За його словами, Україна не наблизилася до виконання Копенгагенських критеріїв. У той же час, він вважає, що ЄС теж не особливо поспішає брати на себе якісь зобов'язання стосовно України. Відповідаючи на запитання “Главреда” про те, чи є в Україні лобісти євроінтеграції України, професор зазначив, що “на жаль, немає. Зовні здається, що такою силою може бути Віктор Ющенко, але як насправді, складно сказати”. Про це, а також про багато інших аспектів взаємин України з нинішніми і майбутніми членами Євросоюзу Найдер розмірковував під час круглого столу, організованого Незалежним культурологічним журналом "Ї", на тему: “Об'єднана Європа. Польсько-українські відносини після вступу Польщі в ЄС”, що проходив у Львові 17 травня, у день Європи в Україні. Вважаємо за потрібне коротко викласти основні тези Здзіслава Найдера. Як сказав польський політолог, у його виступі є досить грубі формулювання, “але оскільки я знаходжуся серед друзів, то думаю, що мені не треба витрачати час на непотрібну дипломатію”. Позиція України відносно ЄС Декларації і реальність. - З боку України зроблено дуже багато різного роду декларацій про європейський вибір країни, у дійсності так і не втілених. Існує ціла програма Президента, ввідповідні постанови, цілий ряд розпоряджень і так далі, але вони здебільшого залишаються на папері. Я згодний з думкою спостерігачів про те, що інтеграцію не можна одержати лише шляхом декларацій. Це помилкова думка української влади. Відсутність реального просування в здійсненні копенгагенських критеріїв. - Одна з найбільших проблем руху України в Європу – це не створення цивільного суспільства, а також не наближення до так званих Копенгагенських критеріїв. Це наявність незалежної преси, демократичного суспільства і політичних партій, що не були б пропагандистським знаряддям олігархів. Цього ніхто крім вас не зробить. Необхідність вибору: європейський чи російський напрямок. - Я згодний з тим, що гімнастична вправа “шпагат” – основна зовнішньополітична позиція України. Президент України у Варшаві говорить одне, у Москві – інше. Глава НБУ Сергій Тигіпко заявляє, що зробить усе для того, щоб Україна стала членом ЄС. При цьому говорить про необхідність єдиного економічного простору з країнами СНД. Не можна одночасно рухатися в різні напрямки. Треба виходити з того, що Росія не збирається йти в ЄС і відповідно кандидатом ніколи не буде. Іноді європейські політики говорять, що це відверте безглуздя. По-перше, Росія дуже велика країна, щоб бути кандидатом у ЄС. По-друге, у неї взагалі немає такого бажання. Позиція ЄС відносно України Відхід від зобов'язань. - Євросоюз декларує прагнення до співробітництва з Україною, але не хоче брати на себе ніяких зобов'язань. Буквально донедавна ЄС не висловлював бажання підписати з Україною угоду про асоційоване членство. Можна ображатися на це, але факт залишається фактом. 9 років тому була підписана угода про партнерство і співробітництво. І цей документ не був використаний Україною повною мірою. Очевидно, з тієї причини, що держапарат чи не зумів, чи не хотів це зробити. У 1999 році була проголошена загальна стратегія для України, але вона була дуже загальною, і її критикували в ЄС. Але, проте, перший пункт цієї стратегії полягав у підтримці політичних змін у напрямку демократії, економічних перетворень у напрямку до ринкової економіки. Я не буду давати оцінки стосовно того, що було зроблено в Україні протягом останніх 4 років. Ви самі знаєте, чи було просування в зазначених напрямках. Небажання протистояти Росії (а, виходить, і сприяти остаточному вибору України). - Рік тому Великобританія запропонувала програму “Особливе сусідство”. Ця програма стосується Білорусі, Молдавії й України. Але з цих трьох держав тільки Україна задекларувала в 99 свій намір рухатися убік ЄС. Тобто, для України це так зване особливе сусідство не є якимсь особливим подарунком. Два місяці тому був проголошений новий документ ЄС про майбутніх нових сусідів. Але там не йдеться про членство чи асоційоване членство в Євросоюзі. Крім того, прошу звернути увагу на те, що Росія вже є сусідом ЄС, на кордоні з Фінляндією. І це не береться до уваги, тому що цей кордон цілком облаштований. Загалом, після розширення ЄС у наступному році, союз буде мати в сусідах одну державу, що навіть не є кандидатом у ЄС, і три, що тільки наміряються вступити в ЄС. У даний момент ніхто з дійсних членів ЄС чи країн-кандидатів (крім Польщі), не підтримує Україну з її бажанням вступити в Євросоюз. Конкуренція Туреччини. - Конкурентом України (причому, серйозним) на шляху до Євросоюзу стала Туреччина. Вона чекала як кандидат на кандидата понад 20 років. На сьогодні Туреччина має сильну підтримку з боку Німеччини і Франції. У Німеччині понад 3 млн. турків. У Франції також близько 3,5 млн. мусульман. І ці країни зацікавлені в стабілізації ситуації в Туреччині. Туреччина також мала сильну, іноді навіть надто, підтримку з боку США. Але події війни в Іраку показали, що Туреччина – це країна, що вміє приймати рішення сама за себе. Нагадаю вам, що під час війни в Іраку США хотіли більш активно втягнути Туреччину у воєнні дії. Але Туреччину попередили, що якщо її війська ввійдуть в Ірак, вона може забути про вступ у ЄС. І на цьому була поставлена крапка. Що стосується України, повторюся, що ні в Центральній, ні в Західній Європі немає такої держави, що була б особливо зацікавлена в її включенні в ЄС. Позиція Польщі щодо України Однозначність намірів, але слабість інструментів реалізації. - Польща має чітко визначене ставлення до України – вона хотіла б наближати Україну до Європи, до Європейського Союзу. Але, на жаль, ми маємо занадто слабкі інструменти притягання. Асиметрія україно-польських відносин: географічна, політична, економічна, історична. - Кілька років тому написав невелику замальовку (яка була передрукована і в Україні, і в Росії) про асиметрію у відносинах між Україною і Польщею. Там я вказав, що обидві держави зараз розвиваються в різних напрямках. При цьому польська культура набагато більше пов'язана з українською. У польській поезії була ціла українська школа. Крім того, велика частина історії Польщі пов'язана з землями, що є тепер українськими. Думаю, що ніхто не підозрює мене в ревізіонізмі, але Львів у міжвоєнний період з 1918 до 1939 року був другим за значенням містом у Польській Республіці. Не за чисельністю населення (воно було третім), а з погляду культури. У результаті, щоб бути байдужою до української культури, Польща повинна була провести операцію “ампутації”. Польща сама себе, своєю історією прирекла на дружбу з Україною. Звичайно, сьогодні ніхто нікому не загрожує, але такою є історична дійсність. І ми повинні думати над тим, як вирішити той парадокс, що Західна Україна, найбільш пов'язана з європейською культурою, проте, залишається найбільш недовірливою до україно-польських відносин. Це дуже важливо. Тому що, якщо звернення з Києва про конкретні контакти з Варшавою буде сприйматися у Львові як ходіння по голові, то ці відносини не будуть нормально розвиватися. Американізація польської зовнішньої політики і пов'язані з цим погрози - У Варшаві постійно повторюють те, що для нас дуже важливим є східний напрямок зовнішньої політики. Польща хоче впливати на країни Східної Європи. З Заходу нам нічого не загрожує. А сусідство з Білоруссю, Росією, Україною, Молдовою – це проблемне сусідство, тому що це країни з нестабільною політичною й економічною ситуацією. Це усе додається ще до історичного аспекту двосторонніх відносин, про який я згадував. Як ви знаєте, недавно в Афінах пройшов європейський самміт, на якому один з міністрів, а саме Цимошевич, сказав про те, що треба показати Україні можливість членства в ЄС. Його ніхто не підтримав. Правда, він ні з ким і не працював у цьому напрямку. Але кілька днів тому Президент Квасьневський, перебуваючи з візитом у Страсбурзі, уперше за останні п'ять років, не говорив про Україну як про майбутнього члена ЄС. Перспективи України в останні місяці погіршилися.
Україна є аргументом у необхідності формування єдиної політики ЄС щодо країн Східної Європи. - Тема відносин Польщі зі східними країнами, зокрема Україною, дуже часто піднімається польськими ЗМІ. Кожні два місяці. Але те, що ми намагаємося всіляко допомогти Україні в процесі євроінтеграції - це допомога Україні у виконанні її власних бажань. Тому що це не ми висловилися про європейські наміри України. А сама Україна їх задекларувала. І зараз ми намагаємося переконати наш уряд у тому, щоб він прийняв більш активне ставлення щодо формування єдиної політики ЄС до країн Східної Європи. Наш головний аргумент полягає в тому, що вільна і сильна Україна – дає шанс для існування стабільної Європи. І ми повинні в цьому переконувати французів, німців, фінів, шведів і так далі. Але для цього потрібно і співробітництво, і розуміння наших політичних діячів. Від вас ми очікуємо великих зусиль і виконання Копенгагенських критеріїв. Зараз у мене таке відчуття, що обидві сторони не виконують узятих на себе зобов'язань. Зі свого боку, обіцяю, що буду набридати своєму уряду. |