Мультикультурність Закарпаття

Модератор: Головний редактор журналу Ї Тарас Возняк
Референт: доктор історичних наук, професор Ужгородського національного університету Сергій Федака

Учасники:
Студенти Ужгородського національного університету
Представники закарпатських засобів масової інформації
Читачі Закарпатської обласної бібліотеки
Редакція Іршавської районної газети «Нове життя»

9 жовтня 2006, Ужгород

Журнал є своєрідним путівником по Закарпаттю, зокрема містить нариси про усі 11 міст та про багато сіл. Його автори – краєзнавці і журналісти зі Львова (І.Великий, І.Лильо) та Закарпаття (О.Ворошилов, О.Гаврош, М.Дочинець, В.Кузан, Т.Літераті, М.Рошко, С. Федака). Серед матеріалів – стаття про закарпатського ведмедя (геральдичний символ Закарпаття), зразки закарпатського фольклору і поезії (П.Мідянка). Ос-кільки Закарпаття є українським містком до сусідніх країн, журнал завершується великим есе “П’ять геніїв” Бейли Хамваша (1897-1968) – одного з найоригінальніших угорських філософів (українською Б.Хамваш видається вперше). Есе – про п’ять історичних земель колишнього Угорського королівства, про ментальність і традиції тамтешнього населення (в тому числі про Північну Угорщину, до котрої колись входило Закарпаття). 320-сторінкове видання містить фотоілюстрації на кожній сторінці, починаючи з портрета А.Волошина.

Україна пережила стільки конфліктів, причому водночас по кілька, що виживали у нас ті, хто намагався триматися осторонь від усього. У цьому плані закарпатці є найтиповішими українцями. Наш край завжди перебував скраю якої-небудь держави – сучасної України, СРСР, Чехословацької республіки, Австро-Угорщини, Трансільванського князівства, Угорського королівства і куди ми ще там входили! Кожна держава мала свою ідеологію, своє уявлення “що таке добре і що таке погано”, кожна рухалася куди-небудь у свій бік. І тільки Закарпаття, як би воно не звалося, було завжди так собі – ніби і тут, і трішечки не тут. Закарпаття завжди хотіло бути трохи вагітним і цнотливим водночас. Автономізм сидить десь глибоко у підсвідомості закарпатця. Як би добре не було в якій-небудь державі, а ми завжди були трохи не від неї. Коли ж у тій державі ставало погано – то тоді і поготів!

У принципі, зрозуміло, що Закарпаттю за всю нашу історію не вдавалося посісти тільки одного єдиного місця, якого нам так і кортить – це опинитися в самісінькому центрі якоїсь формації. Зректися споконвічного свого окраїнного положення, стати якщо не пупом землі, то хоча б пупом якоїсь країни – оце єдине, чого нам ще не вдавалося. Саме ця перспектива сидить десь глибоко у підсвідомості сучасних закарпатців. Сидить як заноза і постійно колеться. Але уявити собі таку країну, всередині якої було б Закарпаття – це треба мати нестримну фантазію. Край затиснутий між слов’янами західними і східними, між мадярами і румунами, між НАТО і не-НАТО, між майже-Європою і майже- не-Європою, між горами і Тисою, між вузькою і широкою залізничною коліями, здається, приречений на оце вічне “між”. Єдина можливість опинитися не скраю відкривається із розширенням Євросоюзу за рахунок України і Румунії. Тому-то закарпатці є в душі такими затятими євроінтеграторами, хоча багатьом не чужа і Росія.

Але вступ України до ЄС є справою далеко не найближчих п’яти, а, можливо, і не десяти років. То ж ми і надалі носитимемося, мов дурень із мальованою торбою, постійно мріючи, до кого би краще притулитися і постійно намагаючись зрозуміти, ким же ми є.

“За-Карпатський Усе-Світ” є якраз черговою спробою зрозуміти це – далеко не остаточною, без претензій на істину в останній інстанції, в міру критичною і в міру самозакоханою.

Сергій Федака