Молодь і повернення Пінзеля

28 лютого 2007

Львівська газета, 05 березня, 2007 № 38 (1084) http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2007/03/05/22053/

Іще раз про рік Пінзеля

“Газета” вже писала, що напередодні 2007 року голови обласних і міських рад Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей урочисто підписали Декларацію про свої наміри підтримати ініціативу громадських організацій та оголосити 2007 рік роком Івана Георгія Пінзеля.

Днями начальник відділу зовнішніх зв’язків і промоції регіону і водночас шеф-редактор культурологічного часопису “Ї” Тарас Возняк під звуки класичної музики та слайд-шоу з робіт великого скульптора оприлюднив план заходів, які мали б відбутися не лише у трьох згаданих областях, а й у Києві, Кракові та Санкт-Петербурзі.

Власне, мало б ітися не про фікцію, а про реальну розкрутку імені, яке повинно стати для Львова брендовим і суттєво докластися до розбудови в нашому місті туристичного бізнесу. “Наша міська рада, розмірковуючи над брендом для Львова, – казав присутнім журналістам Тарас Возняк, – не змогла придумати нічого ліпшого за “Львів – місто відкрите”. Але так може про себе сказати будь-яке інше місто. Ви подивіться на Відень, де жило чимало видатних людей, але який саме з Моцарта зробив свій найбільший культурний здобуток. Моцарт тут скрізь, включно до обгорток цукерок. Бо Моцарт – це та особистість, яка вирізняє Відень із-посеред інших європейських міст. То, може, Львову також варто подумати над тим, що його вирізняє і водночас робить цікавим для світу?”

Уже розмірковуючи над власними візіями ймовірної біографії Пінзеля, Тарас Возняк акцентував: “Пінзель неначе потрапив у не свою епоху. Або на її злам. Сьогодні ми цього майже не відчуваємо, однак він міг бути дисонансом для свого часу. Опираючись на гіпертрофацію та екзальтацію, він неначе намагається піднятися над реальністю, однак, дивлячись на ті конвульсії та спазми, які судомлять тіла і лиця його скульптур, закрадається підозра – а чи не ховається за цим іронія? Театральна іронія у стилі Гоці чи Гольдоні? І тоді він – людина саркастична. А що, коли за всім цим ховається містика, яка може мати вже характерні на той час франко-масонські “іронічні” чи гностичні форми? А може, іронія у формі гіпертрофії Пінзеля є спробою подолання духовної хвороби, яка вразила все ХVIII століття, – меланхолії як безвір’я?”

Зрештою, загадку особистості Пінзеля дослідникам його таланту розгадати поки що не до снаги. Можна тільки фантазувати на цю тему. А фантазія в такій площині річ ненадійна. Значно важливіше інше: Майстер став унікальним явищем пізнього бароко не лише в Україні, а й у Європі, він створив неповторний за своєю експресивністю стиль, якому судилося дати початок цілій школі послідовників, і головне – його твори дійшли до нашого часу. Варте уваги, що  виставки творів Пінзеля зі збірки Львівської галереї мистецтв у Варшаві, Москві та Празі мали великий успіх, хочуть їх гостити у себе Париж, Вашингтон і Відень. Отже, це ще один аргумент, що Львів саме у вимірі Пінзеля справді може бути цікавим для світу.

Ярина Коваль

Галицький Мікеланджело

Пінзель стане брендом Львова?

Високий Замок, 03.03.2007 №39(3446) http://www.wz.lviv.ua
Зіновія ВОРОНОВИЧ

2007 рік оголосили роком Іоана Георга Пінзеля у Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській областях. Найбільша колекція дерев’яних скульптур роботи майстра знаходиться у музеї Пінзеля, що у Львові на площі Митній.   

«Ми наближаємося до трьохсотої річниці від дня народження Пінзеля (приблизно 1710 рік), а тому вирішили розкрутити його ім’я як бренд, – розповідає головний редактор Незалежного культурологічного часопису “Ї” Тарас Возняк. – Прикладом став Відень, який насамперед асоціюється з іменем Моцарта».

Незабаром розпочнеться туристичний сезон, а на Музеї Пінзеля, який мав би привабити туристів, нема не те що англомовної таблички, а навіть та, що є українською, нечитабельна. Звідки люди знатимуть, що це музей? Крім того, за словами співредактора Незалежного культурологічного часопису “Ї” Ірини Магдиш, у музеї треба зробити нормальне освітлення, потрібні фахові екскурсоводи, путівники для відвідувачів. Втім, ідеї, як зацікавити відвідувачів, є. Зокрема дітям видаватимуть при вході великі зображення елементів робіт, які вони повинні відшукати на фігурах. Така гра обов’язково сподобається. Дорослі ж незабаром зможуть прочитати художній роман про видатного скульптора, над яким зараз працює івано-франківський письменник Володимир Єшкілєв.

Мистецтвознавці працюють над тим, аби законсервувати збережені роботи Пінзеля. Аби вони збереглись для наступних поколінь, їм треба створити специфічний режим – якщо буде надто сухо, дерево розтріскається, а левкас повідпадає. Втім якраз від надмірної сухості скульптури застраховані – дах музею протікає.

Янголи з вишкіреними зубами

Збереженням значної частини творчої спадщини Іоана Пінзеля завдячуємо насамперед директору Львівської галереї мистецтв Борису Возницькому, адже деякі фігури він витяг буквально з-під сокири – триметрові дерев’яні скульптури рубали на дрова. А у деяких церквах у Бучачі янголів роботи Пінзеля естети-священики пофарбували... білою фарбою!

Найкращі скульптури майстер створив для Бучацького костелу і ратуші та для костелу в Городенці. Він оздоблював ними і катедральний собор Св. Юра у Львові. Цікаво, що працював Пінзель лише в парі з архітектором Бернардом Меретином.

Його дерев’яні фігури вражають своєю експресією. Пінзель часто ігнорує анатомію – в його персонажів неприродно вигнуті пальці, непропорційні частини тіла. Можливо, він створював фігури з таким розрахунком, аби навіть на далекій відстані можна було побачити та відчути їх емоції. А може, це гротеск? Адже у нього навіть янголи з вишкіреними зубами. Не зрозуміло, чи це блаженна усмішка чи насмішка над земним. Дехто з дослідників вважає, що митець був божевільним.

Деякі мистецтвознавці стверджують, що Пінзель мусив бачити роботи Мікеланджело. Більше того, своїми дерев’яними скульптурами він йому опонує. Якщо у Мікеланджело навіть Мойсей – еллін, то Авраам у Пінзеля виражений єврей. Загалом у його роботах важко побачити типове слов’янське обличчя, а тому дехто вважає, що він був італійцем.

Патріотичний русин чи європейський вбивця-утікач?

Ким насправді був Пінзель (а, може, Пільзе чи Пельце), досі не відомо. Це той рідкісний випадок, коли значна частина робіт митця збереглася, а про нього не відомо майже нічого. Ті твори, які дійшли до нашого часу, – вже зрілі роботи майстра, жодної ранньої скульптури немає. Отже, молоді роки він провів не на Галичині.

Те, що Пінзель приховував своє ім’я наштовхує дослідників на думку, що за ним могло тягнутись темне минуле, і у Галичині він просто переховувався. Інакше чого б людина з таким талантом опинилася у провінції? Скажімо, рельєфи на каплиці Боїмів робили вбивці-втікачі з Кенінгсберга, а Роберто Бандінеллі, який збудував палац з першою у наших краях поштою, був флорентійським аферистом.

Достовірно відомо лише те, що у середині 1740-х років у Бучачі при дворі Миколи Потоцького з’явився скульптор, який називав себе Пінзелем. А у травні 1751 року у Бучацькому костелі Іоан Георг взяв шлюб із вдовою Маріанною Єлизаветою Кейтовою з роду Маєвських. У жовтні 1962 року Єлизавета Пінзльова виходить заміж вже втретє. Отже, Пінзель на той час помер. Але про його смерть, так само як і про народження, нічого не відомо.

Західна інформаційна корпорація, 1 березня 2007 р. http://zik.com.ua

Тарас Возняк: Сумний досвід ювілейних років мусить оминути Пінзеля

Те, що учора відбувалося у кафе «Культ» за участю редакторів незалежного культурологічного журналу «Ї» Тараса Возняка та Ірини Магдиш не було жодною прес-конференцією, як це анонсували ЗМІ, повідомив після події учора, 28 лютого, кореспондент Західної інформаційної корпорації.

За чистотою жанру та згідно із «Планом заходів щодо проголошення 2007 року роком Пінзеля» журналісти потрапили на семінар, фінансований громадською організацією журналу «Ї». Мета семінару – обговорити можливі кроки громадськості й влади, які б зробили Рік Пінзеля ефективним інструментом піару Львова і регіону в інформаційному просторі та бізнес-планах туристичної промоції краю, де у середині XVIII століття творив визначний майстер рококової пластики Іоанн Георг Пінзель.

«Хочемо, щоб рік Пінзеля не повторив сумну долю всіх ювілейних років, які влада звикло відбуває за шаблоном як «заходи до дати», – був сповнений бажанням Тарас Возняк.

Відмежовуючись від негативного досвіду бездарно влаштованих попередніх ювілейних років, Тарас Возняк закликав: «Пригадайте, як ганебно минув торік ювілей Франка. Ми ж знаємо, як це відбувається: в нас вже звикли, що все зводиться до того, що на ювілейний рік просять грошей і потім їх «спалюють». Але спершу спалити, а потім відбудувати садибу в Нагуєвичах – це ще не все. Ми ж пропонуємо розкручувати бренди, на яких можна вибудовувати комерційні плани продажу своїх міст. Наприклад, громадяни Дрогобича вже починають розуміти, що через культурні бренди можуть розкручувати місто і вже по-інакшому з цього огляду дивляться на Шульца. От Львів має певну угоду про культурну співпрацю із Санкт-Петербургом, що передбачає обмін мистецькими пропозиціями. Але чим Львів може здивувати Петербург із його музейними збірками? Іконами? У них ікон збережено не менше, а може й більше. А от виставка творів Пінзеля може поставити Петербург на колінця. Зрештою, ми також мусимо дбати, щоб виставка Пінзеля здобула якомога більший резонанс, для цього плануємо показати її у Кракові, а щодо Києва, то варто й там пошукати розкручене місце, це може бути той же «Арсенал» чи центр Пінчука.»

Перш ніж звертатися до львівських пивоварень чи цукеркових фабрик із пропозицією використовувати ім’я Пінзеля на продукції місцевих флагманів харчової галузі, Тарас Возняк звернувся до представників ЗМІ з проханням усіляко популяризувати Пінзеля та його доробок, щоб промисловці певним чином були вже підготовлені сприйняти такі пропозиції.

Західна інформаційна корпорація, 1 березня 2007 р. http://zik.com.ua

Редактор «Ї» Ірина Магдиш знає, як перетворити мертві музеї на живі

Редактор незалежного культурологічного часопису «Ї» Ірина Магдиш на вчорашньому семінарі, влаштованому редакцією «Ї» для ознайомлення журналістів із «Планом заходів щодо проголошення 2007 року роком Пінзеля» піддала нищівній критиці діяльність Львівського музею дерев’яної барокової скульптури, який є філією Львівської галереї мистецтв, – про це сьогодні, 1 березня, повідомив кореспондент Західної інформаційної корпорації.

«Хто з гостей міста може знати, де в нас музей Пінзеля, коли на ньому така невиразна вивіска, не кажучи вже про те, що там немає жодного напису англійською?», – сказала Ірина Магдиш про елегантну гранітну таблицю із не менш естетичним шрифтовим вирішенням на стіні колишнього костелу кларисок, де тепер розташовано до чотирьох десятків шедеврів дерев’яної пластики пізньобарокової та рококової доби. – «Цьому музею потрібна нова вивіска, яка б кидалася в очі, а для туристів бажано, щоб вона була про дубльована англійською, це стосується й інформації усередині музею».

«Музей Пінзеля мертвий, він не виконує покладеної на нього просвітницької функції, туди потрапляєш, як на цвинтар, де темно, порожньо й страшно», – поділилася враженнями Ірина Магдиш, запропонувавши перебудувати роботу музею з розрахунком на залучення якомога більшої кількості відвідувачів та більш ефективного їх обслуговування.

«Музей можна оживити і концертами, і спеціальним екскурсіями для школярів. Як збудити зацікавленість дитини? Дуже просто – треба її захопити грою. Ми пропонуємо такий варіант гри: роздати дітям побільшені фото якихось елементів скульптур Пінзеля, і нехай вони шукають, якому з музейних експонатів належать ті очі, руки, носи, вуха, крила. Для дітей це буде пізнавальною забавкою. Не ми перші таке вигадали, але хочемо, щоб і львівські музеї це впровадили. Ми знайшли партнера Ореста Шейку, який на «Гердані» видрукував ці фотографії. Але далі вже жо цього мусять підключатися музейні працівники, бо це вже не наша справа забавляти кожну екскурсію. Цікаво подібну технологію було б застосувати і для дитячих екскурсій в Галереї мистецтв, – ці музеї можуть бути живими. А не цвинтарями», – сказала Ірина Магдиш.

Реальними пропозиціями щодо «оживлення» музею Пінзеля став проект організаційних заходів, який передбачає видрук ювілейних квитків до музею Пінзеля у Львові, зовнішнє його освітлення та освітлення експозиції, ремонт фасаду, даху та сходів колишнього монастиря кларисок, впорядкування площі митної перед музеєм, організацію оглядових екскурсій на дзвіницю, виготовлення ламінованих путівників для туристів (текст за експозицією музею Пінзеля різними мовами), а також виготовлення великоформатного плакати «2007 рік – Рік І.Г.Пінзеля».

Західна інформаційна корпорація, 28 лютого 2007 р. http://zik.com.ua

Пінзель як тема вудистських ритуалів у темних підвалах «Клубу достойних львів’ян» і бізнес-планів розвитку регіону

План заходів щодо проголошення 2007 року Роком Пінзеля оприлюднили сьогодні 28 лютого у «Клубі достойних львів’ян», відомому серед місцевої богеми радше як кнайпа «Культ», начальник відділу зовнішніх зв’язків та промоції регіону і водночас шеф-редактор незалежного культурологічного часопису «Ї» Тарас Возняк та редактор цього ж видання Ірина Магдиш, — про це повідомив сьогодні, 28 лютого, кореспондент ЗІКу з місця події.

Виступивши як автор кількох версій віртуальної біографії визначного рококового скульптора Іоанна Георгія Пінзеля, Тарас Возняк спробував реконструювати можливі життєписи майстра, який від 1740-их років залишив у Львові, Бучачі, Годовиці та інших містах і містечках Галичини безліч свідчень свого дивовижного хисту. Визначивши за ймовірну дату народження скульптора 1710 рік, Тарас Возняк закликав громаду напередодні ювілейної дати, розкрутити бренд Пінзеля, на яком б регіон зміг вибудувати великий туристичний бізнес. Візуальний ряд, що супроводжував промову культуролога створювало таємниче, наче сам Пінзель, слайд-шоу у стилі ритуалу вуду (дивовижний набір відбитків курячих і котячих лап, людських слідів та писходелічної з’яви загадкової анаграми ВВК).

«Візьмімо до прикладу Австрію. Її міста Відень і Зальцбург зробили із Моцарта свій найбільший культурний здобуток, розтиражувавши портретне зображення композитора на всьому, аж до цукерок! Коли Львівська міськрада замислилася над трендом Львова, то не змогла вигадати нічого ліпшого за «Львів – відкритий світові!». Але це ні про що не говорить, так може про себе сказати кожне європейське місто, наприклад Амстердам. Але от Амстердам не може собі присвоїти Моцарта, бо це не його бренд. Отже й Львову слід пошукати таку неповторність, яка б вирізняла його з поміж інших міст. Чому б це не міг бути Пінзель? Ця фігура може стати трендом від цукерок до пива. Спекуляція на подібності  «Пльзенського пива» цілком можлива на рівні жарту. Ми не знаємо якою мовою говорив Пінзель, ким він був (богемцем, німцем, італійцем?), навіть не можемо пояснити звідкіля ця експресія, що переходить у девіацію, збочення, за яким психічний розлад, божевілля, релігійна екзальтація чи іронія? Чому усмішки його янголів нагадують вишкір коня? Може це справді пост венеційська іронія майстра, який на батьківщині працював із мармуром, а тут йому довелося різьбити у ріпі, бульбі, дереві? Але щоб там не було, його пластика бринить, палахкотить бароковим золотим вогнем як антитеза до Мікеланджело, згадка і заперечення водночас. Безперечно, Пензель митець європейського масштабу, тому ми хочемо відкритися перед Європою саме через його ім’я», – сказав Тарас Возняк.

Єшкілєва приваблює постать Пінзеля, і він пише про скульптора книгу

28 лютого 2007 http://lviv.proua.com

Письменник та культуролог з Івано-Франківська Володимир Єшкілєв пише книгу про скульптора Іоанна Георга Пінзеля. Про це він повідомив сьогодні під час презентації заходів із нагоди року Пінзеля в Галичині.

"Тарас Возняк запросив мене, аби я почитав уривки зі своєї книги про Пінзеля, але, згідно з моїм творчим методом, першим я прописую порнографічні фрагменти, тому зараз вам нічого не прочитаю", - сказав автор.

За його словами, постать Пінзеля приваблює його своєю таємничістю, адже про цього непересічного митця майже нічого достеменно невідомо.

"Для мене очевидно, що Пінзель є людиною романської культури; він потрапив до Галичини через те, що мусив тікати з півдня Європи, скоріш за все з Італії.

На думку письменника, це може бути пов`язано з тим, що він належав до якоїсь протестантської конфесії або таємного товариства та кшталт масонів, діяльність яких була на початку XVIII століття заборонена папською буллою і яких переслідували.

Твори Пінзеля збереглися на території Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей, де він творив між 1740 та 1760 роком. Досить довго мистецтвознавці вважали, що такого автора не було і лише після віднайдення кількох розписок про отримання коштів з`ясували, що Пінзель був реальною особою. Наразі науковці мають мінімум відомостей про його життя.