www.ji-magazine.lviv.ua

Лекція Вацлава Белоградського

Під час Конгресу культури Східного партнерства одним із спікерів панелі «Комунікації культури» був Вацлав Белоградський – чеський філософ та соціолог, професор університетів у Празі та Трієсті. Пропонуємо найцікавіше з його лекції 5 вересня 2015 року у Львові.

«У комуністичному маніфесті індустріальна сучасність трактується як масове розчарування у «колишніх ілюзіях». Буржуазія… втопила найбожественніший екстаз релігійного запалу… у крижаній воді егоїстичного розрахунку… Усе, що було святим, тепер спаплюжено, а людина нарешті змушена поглянути тверезими очима на реалії життя та стосунки із власним видом. Як застерігали традиціоналісти, таке надзвичайне розчарування відчиняє двері «непрошеному гостю» – нігілізмові.

Як на мене, сучасна навала витоків конфіденційної інформації спровокувала нове масове розчарування у демократичній політичній культурі, що змушує нас визнати розчарування в демократії та її реальній дієздатності. Вплив цієї навали витоків на ліберальних демократів можна порівняти хіба що з шоком, спричиненим доповіддю Хрущова 1956 року.

Для початку – два термінологічні уточнення. По-перше, я розглядаю «інформаційні витоки»   як наслідок комунікаційних процесів, що вийшли з під контролю (регуляції). Контроль (регуляція) інформації – не означає цензурування. Натомість, це здатність управляти контекстуалізацією, встановленням рамок, оцінкою впливу на реципієнтів, розрахунком вчасності повідомлення та загальним контролем стосовно цілісної доцільності інформації. По-друге, я посилаюсь на «громадський інтернет-простір», у якому домінує неконтрольована (бездоказова) інформація, трансформуючи його у «пост-громадський простір», або, так звану «глобальну містечковість витоків конфіденційної інформації, що стосується всього та всіх».

Сотні етично інспірованих хакерів розповсюджують у кіберпросторі інформаційні витоки доказів про реальне функціонування політичних та корпоративних сил: секретні пакти, угоди та домовленості, нелегальні підслушки, таємні спостереження, завуальована синергія економічної та політичної влад. У цій «крижаній воді» інформаційних витоків конфіденційної інформації (згідно з Марксом) «людина вимушена нарешті зіткнутися з реальністю тієї політичної системи, яку ми називаємо «демократією».

Я пропоную зупинитись на трьох основних наслідках цієї «глобальної навали інформаційних витоків» для демократичної політичної культури:

Перший наслідок можна сформулювати так: у пост-громадському просторі замість політичної опозиції формується опозиція проти політики – немає жодного демосу, тільки розлючені маси.

Вторгнення антиполітичного популізму та антиполітичних розлючених мас у демократичні спільноти є реакцією на розчарування демократією, спровоковане навалою інформаційних витоків, які безперестанку розвуальовують «темний бік політики». Будь-яке легітимне представництво суспільства як цілісність «топиться в крижаній воді» інформаційних витоків конфіденційних зливів. У сучасній Європі протести «обурених мас» проти політики є абсолютно непродуктивними.

Другий наслідок стосується загальної «втрати обличчя» усіма інституціями, спричинений навалою витоків конфіденційної інформації. Ця фраза, що існує в усіх мовах, вказує (зокрема, у соціології) на «розпад іміджу інституції», перетворюючи усіх нас на свідків глобального лицемірства. Яким чином всезростаюче протиріччя між суспільним баченням демократії та її реальними діями, за яким ми постійно спостерігаємо, може змінити політичну культуру демократії? Чи стане масова недовіра до «суспільного обличчя» демократичної інституції ознакою унікальної політичної культури глобалізації?

Третім наслідком є народження «демократії постійного обвинувачення». Майкл Мур у своєму документальному фільмі «Капіталізм: історія кохання» символічно оточує банківський район Нью-Йорка жовтою стрічкою з написом «Місце вчинення злочину! Не перетинати!». Глобальна містечковість конфіденційних витоків інформації стосовно всього і всіх породили демократію постійних звинувачень, денонсацій, кримінальних обвинувачення, принциповими характеристиками якої є «коротке замикання» між легітимністю та законністю влади у всіх глобалізованих суспільствах.

У глобалізованому пост-суспільному просторі неможливо встановити гегемонію, здатну гарантувати легітимність та законність, таким чином, денонсація стає домінуючим жанром у сучасному пост-громадському просторі.

Темним боком демократії постійного звинувачення є масова мегаломанія стосовно світу, що нас оточує, як абсолютно корумпованого та маніпулятивного, а усі рішення сприймаються, як результат низки змов. Поза усякими сумнівами, нерегульовані наслідки комунікативних процесів , є таким собі фаст-фудом для свідомості, який паралізує нашу здатність тлумачити та розуміти.

Можна зробити висновок, що це нове масове розчарування політикою, згенероване онлайновим пост-громадським простором, впливає на символічне спілкування настільки радикально, що перешкоджає становленню культурної гегемонії; без гегемонії є неможливим жодне представництво, а без представництва не існує суспільства: тільки маси – більш чи менш розлючені.

http://epccongress.lviv.ua/?p=1412