Алєксєй Цвєтков - письменник, публіцист (Росія)

Про нову світову війну і кондратьєвські цикли

Півроку тому я сидів у затишному кафе в гарній европейській країні і обговорював з одною далеко не останньою в Росії людиною (не хочу палити його, він на примітній посаді) найближчі російські перспективи. Бесіда наша складалася на вдивовижу не цікаво. Ми обидва сходились на тому, що для всього жахливого в країні щораз більше причин, а для всього прекрасного причин все менше.

І раптом, після задумливої паузи, мій співрозмовник сказав: «А взагалі-то це все кондратьєвські цикли!». Почувши знайоме, але несподіване визначення, я зібрався, зробив питальне обличчя і став уважним. «Кондратьєвські цикли – переконано повторив чоловік – справа в тому, що в них вірить Глазьєв, в них вірять багато хто в оточенні Путіна, вони всі виходять з кондратьєвських циклів, а по кондратьєвському циклі виходить, що велика хвиля закінчилась і єдиний вихід для світу – це нова світова війна в найближчому майбутньому».

«Ну, війна вже почалася, в Україні» – спробував я адаптувати почуте. «Ні, ні, ні – запротестував мій інформатор – це локальні бойові дії, партизанщина, мікрорівень, вони чекають і планують не це. Вони готові вплутатися в справжню світову війну, яка неминуча по їх кондратьєвському циклі і вони її влаштують самі, тому що впевнені в її неминучості».

У готелі я ще раз звернувся до теорії Кондратьєва і знову переконався, що, з одного боку, з його довгих хвиль неминучість війни ніяк не є обов’язковою, але, з иншого – справді, дуже ймовірним виходом капіталістичної системи із затяжної кризи є війна в світовому масштабі. І я подумав: бог з ними, з кондратьєвським циклом, хай в ньому Глазьєв розбирається, але тут правдоподібно инше – якщо вони переконали себе, що світова війна неминуча і визначена наперед, тоді їхні дії стають по-своєму логічні.

Відтоді як Путін вліз у Сирію, посварився з Туреччиною, налаштував проти себе всіх сунітів світу, вищі церковники заговорили з паствою про третю світову і я все частіше згадую ту нашу розмову з не останньою людиною в Росії. Якщо вони вірять в неминучість великої війни, тоді їхні дії стають передбачувані і набувають похмурої, але знайомої логіки.

Росія вступить у відкритий конфлікт з НАТО в 2017 році перед президентськими виборами

Ілья Пономарьов, Олександр Самарський

Спочатку «врятуємо судетських німців, а політика Чехословаччини не стінка, посунеться». Потім «Німеччина та Австрія – це один рейх». Далі «Польща віроломно напала на нас в Глейвіце і ми цього не терпітимемо». І ось, «ді Ерсте колоні маршірт! ді цвайте колоні маршірт!», а через кілька років світової м’ясорубки, в яку кинули мільйони життів, національні лідери урочисто приймають отруту під музику Вагнера в секретному бункері, але втім, багато з них звалять в третій світ з новими паспортами. Тобто, якщо вони запрограмовані на війну і несвідомо тягнуться до самознищення ціною максимальних жертв, тоді все зрозуміло. А от якщо вони не вірять ні в що і просто перетворюють владу на капітал для себе і своїх дітей, тоді їхні дії – це провал і занурення в хаос.

Найважливіше філософське питання тут: чи можна, перебуваючи нагорі, просто перетворювати владу на капітал, цинічно поширюючи вниз патріотичне марення і мілітаристську параною і при цьому самим не отруїтися цією пропагандою, зберегти початкові цілі, не стати приреченими жертвами власного гіпнозу?

https://snob.ru/profile/28439/blog/102128