на головну сторінку незалежний культурологічний часопис <Ї>

   www.ji-magazine.lviv.ua
 

Юрій Романенко

Три сценарії майбутнього для України:
сирійський, єгипетський і туніський

Оцінюючи розвиток ситуації в Україні в 2015 році, можна відзначити, що, безумовно, позитивним моментом є збереження держави в нинішніх кордонах і недопущення поширення сепаратизму на инші регіони. З иншого боку, керівництво країни втратило час для проведення ефективних реформ, хоча на старті мало всі необхідні для цього умови. У 2014-2015 рр. реформи взагалі проводили поверхово і не усунули глибинні причини кризи української державності. Більш того, в деяких напрямках взагалі нічого не зробили. З огляду на це, сьогодні можна констатувати, що внутрішньодержавні дисбаланси, які призвели до вибуху соціального невдоволення режимом Януковича в листопаді 2013 року, сьогодні знову актуалізувалися. Більш того, сьогодні ці дисбаланси ускладнюються ще й тим, що на Донбасі йде війна, яка завдала чимало втрат.

В кінці минулого року, після місцевих виборів, все сильніше почала проявлятися нова політична криза, обумовлена тим, що сьогодні вже неможливо приховувати конфлікти між різними групами еліт. При цьому у президента зменшується поле для маневрів в умовах звуження економічної бази, на яку претендують ті ж таки олігархічні групи, нездатні поступитися своїми інтересами. Активність цих груп обумовлена тим, що вони не бачать для себе ризиків в протистоянні з чинною владою, а якщо і бачать, то не вважають їх критичними. Тому сьогодні вище керівництво держави підходить до дуже небезпечної ситуації – втрачає керованість над внутрішньодержавними процесами, оскільки стара система договорів між фінансово-промисловими угрупованнями перестає діяти, і як наслідок, відносини між ними починають загострюватися.

 

Щодо перспектив розвитку ситуації в Україні в 2016 році

У вищезазначених умовах, ситуація в Україні в 2016-2017 рр. має такі ж перспективи розвитку, які так чи инакше були реалізовані в сценаріях на Близькому Сході.

Найбільш ймовірними сьогодні є три сценарії:

 

Перший – сирійський, тобто громадянська війна, або війна всіх проти всіх.

У Сирії причини для його реалізації були такі: повалення чинного режиму, який втратив легітимність після силового придушення протестів на першому етапі арабської весни; відсутність легітимності в будь-якій з воюючих груп на всій території країни; маневри зовнішніх гравців, які підтримують ті чи инші лояльні до себе групи. В результаті – війна всіх проти всіх і руйнування старої моделі держави.

З огляду на сучасні умови в Україні, такий сценарій є доволі реалістичним для реалізації і на її території. Для цього сьогодні є такі передумови: наявність антагоністичних соціальних груп, які не визнають одна одну (при цьому РФ робить все для того, щоб цей антагонізм розвивався); наявність регіональних диспропорцій, які посиляться, якщо Донбас отримає широку автономію; слабкий контроль центру над регіонами, якими керують регіональні еліти, що лояльні до Києва настільки, наскільки він дозволяє зберігати їх владу і не порушує існуючий статус-кво (яскравий приклад – Закарпаття), слабкість силових структур, і як наслідок – відсутність у держави монополії на насильство. Нарешті, окремим фактором є фактор Росії, яка намагається зараз зберегти невизначеність України у формі держави-кентавра, якою вона стане, якщо Донбас отримає широку автономію і Україна де-факто перетвориться на конфедерацію зі слабким центром і потужними регіонами.

 

Другий сценарій – єгипетський, який може реалізуватись у формі революційного або контрреволюційного (як в Єгипті) перевороту.

У нашому випадку він можливий в кількох видах:

а) Консервативний – наприклад, якщо чинний президент в інтересах збереження старого режиму зможе взяти під контроль силову вертикаль і встановить автократичний режим, заручившись зовнішньою підтримкою і підтримкою частини старої еліти;

б) Революційний – коли група старої чи нової еліти, або їх об’єднання спробує силовим шляхом захопити владу для проведення модернізації у форсованому режимі.

Цей сценарій можна буде успішно реалізувати, якщо ресурсна база такої сили забезпечить контроль над силовиками, чого буде достатньо, щоб швидко взяти під контроль всю країну, в тому числі або через домовленості з регіональними елітами (які повинні чітко розуміти в чому їхній інтерес), або через їхній страх перед репресіями. Найважливішим фактором є також підтримка зовнішніх сил, які дадуть ресурси, що необхідні на першому етапі існування нового режиму. Нарешті, дуже важливий фактор – це висока внутрішня легітимність цього режиму перед суспільством, тобто воно повинне підтримати такі дії, а для цього режим має спиратися на одну-дві розкручені політичні сили, мати харизматичних лідерів і зрозумілий порядок денний, який захоплюватиме основні соціальні групи своєї перспективою.

Якщо переворот буде консервативним, як в Єгипті, то тоді основних цілей революції досягнути не вдасться і ситуація в будь-який момент може вийти з-під контролю, що може закінчитися скоченням до першого сценарію, тобто громадянською війною з елементами зовнішньої інтервенції. В такому випадку, Україна може перетворитися на сіру зону на кшталт Сомалі чи квазі-державу в форматі Боснії і Герцеговини, коли державність формально існує, а маріонеткове керівництво в Києві будуть визнавати зовнішні гравці, але де-факто у нього не буде реальних важелів впливу і влада перейде в руки регіональних, польових командирів і инших акторів, що мають ресурси для контролю над тією чи иншою територією. Зрештою, в цьому випадку українське питання будуть вирішувати зовнішні гравці і виключно в інтересах зовнішніх гравців, як це було 1917-1920 роках в часи Громадянської війни.

Якщо ж вдасться реалізувати модернізаційний варіант перевороту, то країна зможе за короткий період вирішити питання макростабілізації і опісля перейти з логіки виживання в логіку розвитку. Як це ми могли побачити на прикладі режиму Ататюрка в Туреччині, що виник на уламках Оттоманської імперії.

 

Третій сценарій – туніський, це сценарій політичного консенсусу, коли нова еліта організовує структуровані соціальні групи і домовляється про нові правила гри з частиною старої еліти.

Якщо стара еліта (або її частина, як мінімум, половина) приймає такі умови, то виникають умови для мирного переходу до нового устрою держави – створення Третьої Української Республіки. В таких умовах новий режим пропонує старим елітам спокійний відхід від влади, ініціює створення технократичного уряду, прибирає всі дисбаланси які привели до стану кризи, вирішує питання децентралізації, тобто проводить регіональну реформу, перезапускає суди, правоохоронні органи. Ключовим елементом у цій конструкції є здатність нової еліти виконувати функції арбітра. Арбітраж виведе її в суперпозицію, оскільки у суспільства і старої еліти буде страх перед конфліктами, які розірвали Другу Українську Республіку, тому ця функція буде затребуваною і дасть можливість збалансувати суперечності і прибрати з політичної системи найбільш деструктивні елементи легітимним шляхом.

Для реалізації цього сценарію необхідно буде запустити Конституційний конвент, який прийме нову Конституцію, що по-суті буде новим суспільним договором.

Історичним прикладом, крім недавньої стабілізації Тунісу в 2013 році, можемо вважати відродження Третьої Речі Посполитої на уламках Польської Народної Республіки в 1989-1990 рр.

Сьогодні вірогідність реалізації згаданих вище сценаріїв в Україні однакова. Тобто, всі вони мають більш-менш рівні шанси в нинішніх умовах.

При цьому цілком ймовірна їх одночасна реалізація в різних регіонах країни: наприклад, ще один регіон аналог ДНР / ЛНР; в иншому регіональна еліта візьме контроль над ситуацією і здійснить переворот; а в третьому дійдуть до політичного консенсусу і туди стягнуться всі передові і прогресивні сили.

У цьому плані 2016-2017 роки будуть переломними, оскільки стара модель державного правління себе повністю вичерпала і її державні інститути стрімко втрачають залишки легітимності.

У той же час, варто розуміти, що на ці сценарії, зокрема, на термін і форму їхньої реалізації, буде активно впливати Росія, яка зацікавлена ​​в першому (сирійському) або контрреволюційному варіанті другого (єгипетського) сценарію. З огляду на це, можливість реалізації в Україні третього – найбільш мирного варіанту, буде залежати не тільки від здатності наших політичних еліт домовлятися, а й від того, як швидко Росія зануриться в свої проблеми через різке скорочення її ресурсної бази внаслідок глобальної економічної кризи, падіння цін на нафту і конфлікту з Заходом.

Таким чином, позитивні перспективи України прямо пропорційні до її стійкості в ці критичні два роки і будуть збільшуватися по мірі того, як Росія слабшатиме, починаючи з кінця 2016-2017 років. Не тільки маститі російські аналітики, але і Джордж Сорос сходяться на думці, що резерви Росії вичерпаються протягом двох років. Тому ми повинні буквально пройти по лезу ножа в цей період, щоб уникнути стандартної моделі Руїни в яку скочувалися на попередніх етапах своєї національної історії.

 

http://hvylya.net/analytics/politics/tri-stsenariya-budushhego-dlya-ukrainyi-siriyskiy-egipetskiy-i-tunisskiy.html





 

Яндекс.Метрика