www.ji-magazine.lviv.ua

Дмитро Бачевський, прозаїк, політтехнолог, тренер з комунікації

Отупілі від постійного стресу і зломлені люди готові на все, лише б отримати спокій. І українське суспільство поступово і цілеспрямовано ведуть до того, щоб воно погодилося на будь-який поворот подій у війні з Росією.

Занурення українців в стан тотального стресу здійснюється декількома інструментами.

Перший - це постійні загострення на фронті, що чергуються з періодами затишшя. Смикаючи людину, постійно створюючи їй проблеми і знімаючи їх, можна довести будь-кого до нервового зриву. А ще - вбити у нього здатність до мобілізації і волю до опору.

Другий - це створення внутрішнього напруження через заклики до майдану, організацію масових протестів, блокад що загрожують енергосистемі, іншими заходами, що створюють відчуття повної дестабілізації ситуації в країні і розвалу державних інститутів.

Третій - це пропаганда з боку «опозиційних» ЗМІ, які демонструють наше життя, як безпросвітний світ корупції, підвищення цін, руйнування економіки і всіляких «зрад» як з боку наших союзників, так і всередині країни. Коли людина відчуває, що у країни немає ніяких перспектив - мотивація до дії і боротьби вмирає.

Четвертий - це редакційна політика всіх українських ЗМІ, що приділяють значну місце в ефірі і на сторінках видань кримінальній хроніці. Українці весь час живуть в світі крові та жорстокості, безглуздих вбивств, аварій і катастроф. Причому, більшість з цих новин не є соціально значущими і представляють собою окремі випадки, але в сукупності створюють картинку повної безнадії, незахищеності і викликають відчуття наближення катастрофи.

До чого це призводить?

Якщо слідувати відомій концепції Ганса Селье (Hans Hugo Bruno Selye), існує три основні стадії стресу: тривоги, опору і виснаження.

Спочатку відбувається повна мобілізація сил організму, людина знаходиться в стані напруги і настороженості, вона втягується в боротьбу і намагається адаптуватися до нових стресових умов. Так було у нас у 2014 році.

Потім настає стадія опору: ознаки тривоги практично повністю зникають, рівень опірності значно вищий від звичайного. Це ми пережили у 2015 році.

Остання стадія - виснаження, коли енергія вже вичерпана, а фізіологічний і психічний захист - зламані. Цей період у нас почався в 2016 році і триває сьогодні

Кожна людина по-різному переживає останню стадію стресу. Згідно з концепцією відомого психолога Ондрея  Мікшіка (Ondrej Mikšík), існує три види реакції людей при досягненні межі «міцності» в критичних ситуаціях.

Перший тип людей розпадається на фізіологічному рівні - впадає в ступор від перевтоми, перестає реагувати на навколишні події і зовнішні подразники. Згідно з І. Павловим, така реакція центральної нервової системи називається «позамежним гальмуванням» і несе в собі охоронні для організму функції. Сьогодні вона властива для тієї частини нашого суспільства, яка абстрагувалися від проблем з війною і замкнулася в собі.

Другий тип людей ламається на психічному рівні, втрачає силу волі, здатність думати і приймати рішення, адекватно оцінювати обстановку. Така реакція спостерігається у значної частини нашого громадянського суспільства, активістів, які перебувають в стані розгубленості і розчарування. Частина з них опустила руки, частина - повністю втратила здатність до критичного мислення і реагує на ситуацію на рівні рефлексів і понять «зрада» чи «перемога». Від перших в боротьбі вже немає ніякої користі, другі - легко піддаються впливу, маніпуляції і ними легко управляти з боку різними «вкиданнями».

Третій тип людей ламається на соціально-психологічному рівні. При досягненні межі «міцності» такі люди зберігають свою фізичну і психічну мобілізованість, але зраджують своїм життєвим принципам і установкам. Так, люди, які спочатку включилися в боротьбу за моральними і ідейних міркувань, починають діяти виключно у власних інтересах і, розчарувавшись в початкових цілях, прагнуть отримати максимум особистої вигоди з того, що відбувається. Приклади такого типу ми бачимо серед багатьох волонтерів та військовослужбовців, які займаються контрабандою, торгівлею з ворогом і т.д.

Українське суспільство буде остаточно зламане, коли кількість тих, хто внутрішньо ще пручається, стане меншим від необхідного критичного мінімуму. Цей мінімум стрімко наближається, і якщо прямо зараз не вжити екстрених заходів, то через рік нас остаточно зламають.

Що має зробити держава в такій ситуації?

По-перше, мінімізувати вплив новин з фронту на самовідчуття суспільства. Постійні похорони наших воїнів, новини про загибель мирних жителів і обстріл наших територій лише погіршують ситуацію. Там, де не можна промовчати - потрібно максимально балансувати інформацію позитивними новинами про наші успіхи, перемоги і втрати ворога. Новини з фронту завжди повинні випромінювати виключно оптимізм.

По-друге, держава повинна налагодити комунікацію з суспільством і стати драйвером будь-яких ініціатив, перехопити таку ініціативу у будь-яких груп, які свідомо чи несвідомо створюють дестабілізацію всередині країни.

По-третє, необхідно застосувати не зовсім демократичні заходи щодо ЗМІ, які працюють на підрив психологічного стану суспільства, сіють паніку, настрої поразки, розчарування і безвір'я. Які це можуть бути заходи - повинні вирішити компетентні органи і профільні відомства. Але якщо негайно не ввести «воєнний стан» в нашому вільному і демократичному інформаційному просторі, то нас знищать нашими ж руками.

По-четверте, українські ЗМІ, які бажають добра країні і українському народу, повинні проявити свідомість і мінімізувати подачу абсолютно непотрібних і зайвих «кримінальних» новин. Всім зрозуміло, що негативні новини завжди викликають більший інтерес у публіки, ніж позитивні: така природа людини - реагувати на негатив і оцінювати ризики для себе в навколишньому середовищі. Але якщо ми будемо слідувати в руслі смаків публіки сьогодні, то завтра буде погано всім - і публіці, і самим ЗМІ, які намагалися догодити кому завгодно, тільки не національним інтересам.

Інформаційна війна - найстрашніша і найефективніша. Вона дозволяє зламати і підпорядкувати будь-яке суспільство, яке не здатне вибудувати захист проти такого впливу. І якщо наша держава не візьметься, нарешті, за інформаційну складову, то нам не допоможе ні нова зброя, ні кредити Заходу, ні заклинання влади про те, що все йде за планом.