www.ji-magazine.lviv.ua

Тарас Возняк

В Україні, і тим більше у Львові вже важко знайти людину, яка б не чула про геніального українського скульптора XVIII сторіччя, що жив і творив на теренах Галичини – у Львові й околицях, Бучачі, Снятині.

Довший час саме те, що він творив у європейській провінції, не давало ширитися будь-якій інформації про його творчість. Бо ж що могло вартісного бути у цій далекій провінції на думку європейських снобів.

І така доля спіткала не лише Пінзеля. На 300 років забули про великого Антоніо Вівальді. На жаль люди часом недалекі і недобрі. Змінюються смаки і видається, що сучасне є на голову вищим від попереднього, що не завжди так. Історія, в тім і історія мистецтва розвивається не лінійно, а часто петлями.

Повернення Пінзеля у контекст світового мистецтва розпочалася ще у 1930-х роках. Збігнев Горнунг, Адам Бохнак та Тадеуш Маньковський в своїх публікаціях, які теж, зрештою, не попадали у мейнстрім європейської мистецтвознавчої думки, після сторіч забуття все ж розпочали процес повернення Пінзеля до сучасного глядача. Тоді роботи майстра практично всі знаходилися в храмах та будівлях, для яких вони й були створені.

Однак цей процес перервала Друга світова війна. А після неї наступила епоха дикої антицерковної кампанії, яка полягала у масовому нищенні церковних творів мистецтва. Якщо сказати, що цей розгул варварів ХХ сторіччя зачепив і спадок Пінзеля, це нічого не сказати. Більша частина його мистецького спадку знищена. Тільки її частину тогочасні обкоми-райкоми наказали чи милостиво дозволили сховати у запасниках музеїв та приставили до них відповідну охорону – бо може придасться. Так як у кровожерних 1930-х придалися мистецькі скарби Ермітажу і не тільки, які комуністична влада продавала на мистецьких аукціонах у Європі та Америці, щоб підтримати комуністичну індустріалізацію.

По-справжньому тріумфальна хода високого мистецтва Івана Георгія Пінзеля – спеціально подаю тут це імя в його українській версії, бо ніхто достеменно на сьогодні не знає справжнього походження майстра – розпочалася з набуттям Україною Незалежності. Створюється Музей, де експонуються його роботи, проходить ряд виставок. Однак в умовах соціальних і політичних катаклізмів 1990-х було важко виекспонувати Пінзеля так, як він цього заслуговував.

Тільки епохальна виставка у Луврі зламала ситуацію. І нічого дивного – після Лувру залишається тільки тримати планку. Підготовка виставки у Парижі розпочалася далекого 2007 року, коли три обласні ради – Львівська, Тернопільська та Івано-Франківська та ряд громадських організацій, зокрема Незалежний Культурологічний Журнал «Ї» впродовж року провели інтенсивну інформаційну кампанію – «Рік Пінзеля». Ця кампанія зламала ситуацію в регіоні – в Галичині, де творив майстер він став широко відомим.

Зусиллями француза з Бретані – Яна Долла, тогочасного Надзвичайних і Повноважних Послів Французької республіки в Україні Філіпа де Сюремена, Жана-Поля Везіана, Алена Ремі, а також тогочасного директора відділу скульптури Лувру пані Женев’єв Бреск-Ботьє і зберігача та експерта Гійома Шерфа мрія починає набирати реальних обрисів.

Попри всі перепони 21 листопада 2012 р. виставка нарешті відкрилася. 27 робіт Пінзеля до Парижа привезли з чотирьох музеїв України, декілька експонатів приїхали з Польщі та Німеччини. І тривала до 25 лютого 2013 р.

Про незнаний до того в Європі феномен Йогана Георга Пінзеля заговорила ціла культурна Європа. Ця виставка поставила Пінзеля на заслужене йому місце між майстрів пізнього бароко – Караваджо, Ель Греко…

У Києві, Львові, Тернополі,Варшаві, Парижі почали виходити репрезентативні альбоми, які у різних аспектах, але справді у всій красі представили широкій мистецькій громадськості весь огром та потугу його творчості.

Не могла обійти своєю увагою творчість Йогана Георга Пінзеля ще одна метрополія світового мистецтва – Відень і його знаковий музей – Бельведер. За підтримки її тогочасної директорки Агнес Гусляйн-Арко та з ініціативи куратора виставки Майке Горн розпочалася робота над концепцією виставки Пінзеля у Зимовому палаці Бельведеру. Концепція конденсувалася у одному слові «Himmlisch!» - Небесний! Саме так окреслила європейська спільнота і майстра, і його творчість. Весь Відень почав жити його мистецтвом – чи не на кожній автобусній зупинці світився його сонцесяйний ангел.

Виставка отримала величезну пресу – буквально сотні публікацій у світовій електронній та паперовій пресі. Виставку відвідали тисячі глядачів з цілого світу – Відень не лише столиця Австрії, але й світова столиця.

На переломі 2016-2017 рр. розпочалися переговори з рядом знакових музеїв світу щодо можливості виставки Пінзеля. Скептицизм Європи, після Лувру і Бельведеру, щодо того, що щось дійсно вартісного може бути і на сході континенту, вже практично подоланий. Тепер перед Пінзелем відкриваються набагато ширші перспективи. Йдуть перемовини з Музеєм Гетті (Лос-Анжелес) та Метрополітен-музеєм (Нью-Йорк) у США, з музеєм Імператорського палацу – Гогун у Пекіні, з Національним художнім музеєм у Токіо.

Після ремонту оживає і музей сакральної барокової скульптури Львівської національної галереї мистецтв ім. Б.Г.Возницького – в ньому відбувається мистецький діалог Йогана Георга Пінзеля та сучасних пластиків – професора, ректора Варшавської академії мистецтв Адама Мияка, американсько-українського скульптора Михайла Дзиндри. Тут скульптури Пінзеля неначе ведуть діалог з пластикою сучасних модерних мистців.

І цей діалог не завершується Україною. У 2018 році в Антверпені, у Музеї сучасного мистецтва, де Йоган Георг Пінзель вестиме діалог з світового рівня сучасними мистцями.