www.ji-magazine.lviv.ua

Мирослав Маринович

Фрагмент виступу Мирослава Мариновича у рамках телемаратону «Мир і війна», організованого Українським ПЕН та Національним університетом «Києво-Могилянська Академія»

Час від часу в інтернеті можна натрапити на вислів: «Мертві хапають живих». Ці слова мені завжди згадуються, коли я думаю про неспокутувані злочини радянського комуністичного режиму, зокрема, про історію Другої світової війни. Зразу по війні, коли людство ще витирало кривавий піт зі свого чола, Європа одностайно проголосила гасло: «Ніколи більше!».

Проте минуло 75 років, і в міжнародній політиці ми вчуваємо ще не висловлене, але вже очевидне: «Спробуймо ще раз!». Що сталося? Чому надії на глобальний розвиток демократії занепали, а світ готується витягнути з підвалу антикварний грамофон і запустити стару платівку національних егоїзмів і насильства?

Причина, як на мене, криється, зокрема, у міні сповільненої дії, закладеній 1945 року у Ялті. Ялтинська система європейської безпеки замовчала той факт, що в біснуватому танго вересня 1939-го брало участь двоє – гітлерівська Німеччина й сталінський СРСР. Це вони розпочали Другу світову війну, але покараним за неї виявився лише нацизм. І цікаво простежити за тим, як мінялося застосування одвічної формули: «друг мого ворога — мій ворог, ворог мого ворога — мій друг».

Спершу ця формула означала, що друг і союзник нацистської Німеччини — СРСР — є співучасником агресії, а тому ворогом людства. Саме за це їх обох виключили з Ліги Націй. Але після того, як два тоталітарні монстри зірвали своє партнерство у переділі світу і зчепилися одне з одним, акценти змінилися.

Почала діяти друга частина згаданої формули, а саме: «ворог мого ворога — мій друг» — і співзачинщик війни став переможцем над нацизмом і рятівником людства.

Світова турбулентність настільки велика, що вже очевидно: епоха Ялти вичерпала свій ресурс

Проте забуття колабораціонізму СРСР з гітлерівським режимом — це не єдина несправедливість історії. За пурпуровою тогою переможця було приховано й забуто майже три десятиліття кривавої комуністичної диктатури. Тому в пам’яті людства сьогодні пульсують злочини Аушвіца й Треблінки, Ґерніки й Бухенвальда, тоді як злочини ҐУЛАҐу й Голодомору, Соловків і Катині начебто не мають своїх виконавців. А в Росії їх взагалі вважають виправданими.

Так апокаліптичне зло набуло вигляду рятівного добра. Й усміхнений uncle Joe — дядько Йосип зі своєю незмінною люлькою став символом перемоги над нацизмом, а не символом кривавої тиранії, яка забрала у ХХ столітті більше невинних людських життів, ніж це зробив нацизм. Бо ще ж були і повоєнні репресії, що косили невинних людей. На ідеологічній формулі: «нацизм — абсолютне зло, комунізм — переможець цього зла, а тому — добро» в Ялті була вибудувана вся повоєнна система світової безпеки.

Не знаю, чи можна було тоді зробити інакше. Мабуть, ні: політика — це мистецтво можливого. Але виявилося, що злочин відходить у минуле лише тоді, коли він — засуджений і розкаяний. Нерозкаяний же злочин залишається в суспільному організмі отруйними зернами, які в певний час проростають знову новими трагедіями. Саме це й відбувається сьогодні на наших очах.

Найочевидніша ілюстрація — реінкарнація чекістського режиму в Росії, для якого взірець — сталінський режим. На початку 1990-х років комуністична еліта лише поміняла ідеологічні прапори, та мало змінила свою суть. Сьогодні заражені клітини розрослися в цілу ракову пухлину, яка не лише не розсмоктується сама по собі, а ще й заражає увесь світ. І одіозне «побєдобєсіє» є життєво необхідне Кремлю, щоб люди не задумалися, з яких зерен виростають нинішні рецидиви деспотії і чому привид непокараного й нерозкаяного комуністичного злочинця знову, хоч і під іншими прапорами, вийшов гуляти по всьому світу.

Нинішня світова турбулентність настільки велика, що вже очевидно: епоха Ялти вичерпала свій історичний ресурс. Розуміє це і Путін — врешті-решт, це він, напавши на Грузію й Україну, розпочав демонтаж старої геополітичної конструкції світу. Проте мета його — не знаходження нового світового порядку з урахуванням розпаду СРСР і звільнення колись підневільних народів, а навпаки — «Ялта-2», тобто перезаснування давнього переділу світу, згідно з яким увесь пострадянський (а бажано й постсоціалістичний) простір знову повертається у сферу впливу Росії.

На жаль, станом на сьогодні не видно, щоб світ знайшов вакцину від цієї зарази. Стара Європа, як і колись, не хоче жертвувати своїм добробутом задля захисту світових цінностей і щораз більше готова укладати нові мюнхенські договори, цього разу вже з Росією. Ледь не в кожній державі Європи активізувалися політичні сили, які втомилися від багатокультурності, плюралізму й ліберальних свобод. Їх знову п’янить культ сили й «твердої руки», а пандемія коронавірусу лише цьому сприяє. Й загалом бракує лише феєричного хвоста комети Галлея, щоб людство усвідомило: воно стоїть на порозі нових трагічних випробувань.

Так сьогодні неспокутуваний злочин комунізму повертається примарою нового світового конфлікту. Чи вдасться Європі усвідомити ту істину, що консенсусу в питаннях військової та енергетичної безпеки досягти не вдасться, доки не буде досягнуто нового консенсусу в питанні історичної пам’яті, а відтак і засудження комунізму в усіх його інкарнаціях?

Конфлікт різних історичних пам’ятей заплутав увесь корпус міжнародних і міждержавних стосунків у Європі. До того ж він нещадно терзає й українське суспільство. Я переконаний, що цей конфлікт має не лише політико-ідеологічну, а передусім етичну природу і пов’язаний із нерозкаяністю за злочини комунізму.

Далі відкладати цю справу неможливо. Без такого перезавантаження історичної пам’яті європейські цивілізаційні проекти не те що буксуватимуть, а хто знає, чи виживуть узагалі. Без цього не зможе відродитись і наша Україна.

Яким чином цей задум реалізувати — це вже інша тема, яка потребує окремої уваги.

Отож хай із цьогорічним ювілейним ушануванням жертв Другої світової війни прийде до нас усвідомлення, що тоталітарне будяччя проросло на нашому полі не випадково. У Ялті 45-го знесилене людство залишило ті зерна — наше завдання сьогодні те будяччя виполоти.

Джерело

24 05 2020