Тарас Возняк

Промова на Межу року 2020

Дорогі Брати та Сестри,

Завершується Жаский 2020 рік. Всі ми, все людство опинилися в ситуації, яка, здавалося б, у наш час, в інформаційну епоху, епоху 3D-технологій та віртуальних світів, і навіть іPhone 12 (!), є неможливою. Ми розпочали цей рік, в надіях молодого Бетовена, 250 річницю якого відзначаємо цього трагічного року. Так - прогресу! Так - майбутньому! Так - рвучкому і все долаючому Наполеону! – його «Героїчній» симфонії! Зрештою, так - іPhone 12 Max!

Однак вже на переломі зими та весни обрив, злам, біль і розверзання безодень… Італія, Іспанія, COVID -19… Хоча ми й були ще дітьми, практично богами, бо так до кінця не погоджувалися з банальністю з банальностей – що ми просто люди, що ми не безсмертні, що попереду нас чекає Безодня…

А завершуємо рік під все очевидніше мотто траурного маршу… все того ж Бетовена - з все тієї ж «Героїчної»…

Але що це означає для нашого грона людей вільних і доброї слави, які збираються щороку у цій залі? Який висновок ми можемо зробити з тих наук, з тих втрат, якими нас вдарив цей Жаский Рік? Навчитися сумувати? Так, бо втрати великі.

Але не тільки. Як люди, які не лише відчувають, але й рефлектують, цього жаского року ми отримали шанс знову стати людьми. Дивно звучить – правда ж. Але про що йдеться – а йдеться про те, що цей Жаский Рік нас повернув на своє місце - перед Воротами, Воротами, яких у профанному світі називають Воротами Смерті, Воротами за якими немає Вороття. Ще нещодавно ми про ці ворота не думали. Нам здавалося, що ми вічні. Людству здавалося… бо ж іPhone 12 Max!

А тут таке… Хтось повернувся до віри в те, що за ними щось є. Хтось відважився йти в Нікуди. Хтось розривається між Надією і Відчаєм. Можемо потішитися і позаздрити першим. Слід віддати шану відвазі других. І хіба поспівчувати третім – люди ж бо...

Цього Жаского Року проникливіші з нас нарешті вловили різницю між нашими людськими Страхами, які ми можемо подолати, і жахенністю Жаху, якого жодній людині подолати не вдалося. Крім одного…

Всіх нас цей пекельний рік жорстко, брутально, як кошенят, повернув до самих себе – до нашої правдивої сутності як тростин скінченних та минущих. Бо ж ще недавно ми гонористо гадали, що все можемо, що Смерть, Біль і Втрата – це смішні реалії догаджетової ери, до іPhone 12 Max! Ми ж одним кліком можемо трансформуватись після будь-яких катаклізмів і матеріалізуватися на иншому рівні, иншому житті, що життя – це така гра і ніщо инше... суцільна гра…, що її можна купити в online…, а воно не гра – а як у старого і глухого до всього профанного, окрім музики Небесних Сфер Бетовена – це стояння перед отхланню Жаского. Жаского, бо не знаного – того, чого ми, Смертні, ніколи не пізнаємо.

І весь цей Жах у всьому тому, чим він є, відкрився нам цього року. Так, ми всіма силами пробували зігнорувати його однозначними посилами, впадали в ідіотизми трампізмів та инших дуркувань. Так, спочатку ми ще пробували блазнювати. Але все натужніше і натужніше. Блазенський грим стікав разом зі сльозами по наших щоках. І розпач почав світити чи не в кожних других очах. А, може, не розпач, а Знання, Знання жаске і холодне…

То що ж далі? А далі будемо жити, жити як люди, які Знають, як люди, яких цей Жаский Рік за волосся виволік на Путівець, яким і має правувати людина. Иншого Путівця для неї немає. Так само, як і віртуальної, не з крові і поту, не з болю і надії людини немає і бути не може. Є просто люди. що заблудилися у тумані.

Цей Жаский Рік повернув нам нас самих. І тепер робім з тим, що хочемо. Однак сховатися від самих себе, після цього року буде важко. Науки його жорстокі, проте невідворотні. Тому, будьмо вдячні йому, цьому Жаскому Року, хоча б за це. І не сподівайтеся, що він закінчиться… він і є нашим Життям…

18 грудня 2020 року, Львів