www.ji-magazine.lviv.ua

Тетяна Кочубінська, мистецтвознавиця

У відеокурсі мистецтвознавиці Тетяни Кочубінської  «Візуальне мистецтво: діалоги з історією» йдеться про зв’язки між сучасним та класичним мистецтвом — чому сучасні художники часто звертаються до класичного мистецтва і що дає цитування класичних творів? Про те, чому розуміння актуального арту неможливе без знання класики і як вивчення мистецтва трансформує нашу свідомість.

Твій курс присвячено цікавій темі — діалогам із класикою на території візуального. Для художників ця комунікація є ключовим моментом — переважна більшість митців усе життя веде свою розмову з класиками. Наскільки ця дискусія митців різних епох є очевидною для сучасного глядача?

Я не впевнена, що ця дискусія є очевидною для сучасного глядача, і не думаю, що очевидність цієї дискусії є обов’язковою для сприйняття художнього твору, однак вона є потрібною для його розуміння. В будь-якому разі сьогодні ми інтерпретуємо класичні твори мистецтва, піддаємо їх різним тлумаченням, які змінювались впродовж історії існування кожного окремого твору. Твір мистецтва, його буття не відбувається у вакуумі, є багато різних чинників (художніх, політичних, соціальних), які найповніше розкривають нам твір мистецтва у різних площинах.

Дуже складно та, водночас, хвилююче хоча б спробувати подивитись на твори мистецтва очима сучасників. А дискусія митців різних епох може бути різною, і не завжди це є дискусія, спрямована на вибудування діалогу. Це може бути заперечення історії мистецтва; це може бути дискусія і полеміка, зумовлені бажанням продемонструвати історичну тяглість чи відчути себе причетним до світового художнього процесу. Оприявнення цієї дискусії між митцями різних епох дає додаткові значення до розуміння творів мистецтва в історичній перспективі та сьогодні.

Репродукція «Мони Лізи» авторства французького художника Марселя Дюшана, який намалював олівцем на знаменитому портреті із загадковою посмішкою вуса і бороду

Як виникла ідея цього курсу і кому він цікавий і потрібний?

Мені складно дати однозначну відповідь на це питання. Думаю, це пов’язано із мистецтвознавчою освітою і бажанням ділитись досвідом, знанням та відкриттями, адже принадність мистецтвознавства, серед іншого, полягає і у постійному оновленні та пізнанні. Крім того, бажання ділитись покликано і браком доступу до візуальної культури. Часто ловлю себе на думці, що після моїх курсів про мистецтво, українському глядачу здебільшого нема куди піти, щоб подивитись на твори в оригіналі. І я впевнена, що лекції можуть хоча б якось компенсувати той брак візуальності та гуманітарного знання, що їх ми можемо спостерігати сьогодні. Адже питання шанобливого ставлення до культури та мистецтва є досить болючим, і лекторій також є одним із способів виховувати це ставлення у ситуації вкрай малого «підживлення».

Принадність мистецтвознавства, серед іншого, полягає і у постійному оновленні та пізнанні

Я впевнена, що цей курс цікавий і потрібний для дуже широкої аудиторії. Для студентів і дорослих, які цікавляться мистецтвом та візуальною культурою; для студентів спеціалізованих вузів; для людей, які багато подорожують, але за сьогоднішніх умов не можуть дозволити собі подорожі, і це стане іншою можливістю подорожувати крізь історію мистецтва; для працівників креативної індустрії.

Як, на твою думку, вивчення мистецтва трансформує нашу свідомість та сприйняття світу?

Я думаю, що мистецтво взагалі демонструє можливість іншого світосприйняття. Це спосіб мислити, жити, сприймати. Для когось наука чи релігія є способом розуміти та сприймати світ, то мистецтво є окремою областю, дисципліною, що дає можливість інакше переживати світ. Це не утилітарна річ, а спосіб жити та відбуватись.

Чому розуміння актуального мистецтва неможливе без знання класики?

Я би не ставила питання так категорично. Можна створювати та сприймати мистецтво і без знання класики. Однак це знання може бути поверховим та неповним. Знання класики дає певне підґрунтя, демонструє тяглість історії мистецтва та дає можливість аналітичного сприйняття і розуміння тих процесів, що відбуваються сьогодні. Знання класики та співставлення із сьогоденням також сприяє розвитку аналітичного бачення, розвитку логічного мислення, співставлення причин і наслідків, які є основою історичної науки, а мистецтво, зокрема, вивчення історії мистецтва, відкриває багато можливостей до вивчення і історії, і соціальної науки, і наукових винаходів.

Арсен Савадов і Георгій Сенченко, «Печаль Клеопатри», 1987
Композиційно картина повторює роботу Дієго Веласкеса «Принц Бальтазар Карлос на коні». Тигр на картині відсилає до роботи Сальвадора Далі «Сон, викликаний польотом бджоли навколо граната, за секунду до пробудження». Поза Клеопатри, що сидить на тигрі, нагадує київський кінний пам'ятник Богдану Хмельницькому.

Пам’ятаю курс історії мистецтва другої половини XIX століття Анни Володимирівни Заварової у Київський академії мистецтва, який вона розпочинала із фізики Ньютона, тим самим пояснюючи пристрасть художників XIX століття до великої завершеної картини чи романів на багато сторінок. Чи розповідаючи про передвижників, наприклад, вона завжди акцентувала увагу серед іншого і на економічній складовій утворення цього товариства як предтечі акціонерних товариств. Тобто знання класики дає дуже широке поле для розуміння історії людства та розвитку суспільств загалом.

Діалог із класикою — він про тяглість традиції чи про бажання нового покоління заперечити та перевершити своїх попередників?

Мені здається, що сьогодні мова йде радше про тяглість, про діалог, однак історично, безумовно, звернення до історії мистецтва було спровоковано бажанням заперечити, перевершити, викреслити, визнати, що історія мистецтва і розуміння статусу твору було помилковим, що засади епохи Відродження були невірними, що мистецтво не є мімезисом, а що воно має продукувати нові сенси. Однак сьогодні мені видається, що мова йде про тяглість, що історія мистецтва спонукає до створення нової художньої метамови, і взагалі велике питання, на що здатне мистецтво сьогодні, чи є простір для такої мови сьогодні.

Знання класики історії мистецтва дає дуже широке поле для розуміння історії людства та розвитку суспільств загалом

Відомо, що кожна епоха по-своєму прочитує і трактує класику. Що відрізняє нас, людей початку ХХІ століття, у нашому зацікавленні класичним мистецтвом і що заважає чи, навпаки, допомагає у цьому процесі?

Думаю, що нас відрізняє саме заперечення розподілу. З одного боку, звісно, ми говоримо про історію мистецтва, про класику, та з іншого боку, також існує твердження про необхідність не-розподілу на класичне та сучасне мистецтво, адже твори класичного мистецтва можуть видаватись більш сучасними, аніж ті, що створені сьогодні.

Мабуть, нас вирізняє саме розуміння мистецтва як єдиного процесу. І 55-та Венеційська бієнале «Енциклопедичний палац», курована Массіміліано Джоні, як раз показала мистецтво як вмістилище різних форм знання, продукованих людиною впродовж історії, коли твори професійних та непрофесійних художників було показано разом, коли відправною точкою до створення виставки слугувала знаменита «Червона книга» Юнга. Коли було, серед іншого, поставлено питання про зображення як таке, що формує наш досвід та нашу свідомість, про наші уявлення, внутрішні фантазії. Тому мені видається, що сьогодні мова не йде про заперечення, а передусім про тяглість та не-розділення, бажання будь-якому висловлюванню надавати голос.

5 05 2021

https://culturalproject.org/journal/tpost/gx90duu4x1-tetyana-kochubnska-prinadnst-mistetstvoz