www.ji-magazine.lviv.ua

Ілля Левченко

Вася Дмитрик (1991, Підпечери Івано-Франківської області) — український художник, працює з кінетичною скульптурою, знайденими обʼєктами, просторовими інсталяціями та ландшафтною скульптурою. Член мистецької спільноти СРЗ-2. У своїй практиці звертається до індустріальних систем та їх взаємодії із природним середовищем, у межах якої створюються нові узгоджені звʼязки між ними. Живе та працює в Одесі.

Місце

Майстерня одеського художника Васі Дмитрика розташована на території побудованого в кінці Другої світової війни судно-ремонтного заводу (СРЗ-2). За панорамними дверима невеличкої, але затишної майстерні, розташованої, поряд із СРЗ-2, – море і човен, із якого Вася годує чайок хлібом. У 2016 році у будівлі покинутого заводу почали оселятися художники, перетворивши індустріальну територію на комуну майстерень, справжній одеський сквот. Синергія митців завершилася не так появою самобутнього явища, скільки зʼявою самостійних художників та художниць, сьогодні все частіше помітних у мистецькому полі не лише Одеси, але й Києва, назагал України та світу. Йдеться про Васю Дмитрика, Жанну Кадирову, Дашу Чечушкову, Сергія Ануфрієва, Максима Світло, Commercial public art, майстерню Мох, Ксюшу Райський Рай. Вася зазначає про це так: «У контексті СРЗ проявляє себе відокремленість. Ми наче на кораблі з невеликим екіпажем, де кожен сам по собі, хоча, в цілому, ми спільнота. А корабель стоїть на місці». Як самостійне явище сквот СРЗ-2 згас безмовно, не описаний ні самими художниками, ні дослідниками. Хоча деякі майстерні ще діють, Вася завжди розповідає та показує покинуту будівлю як покинуту двічі, згадуючи, що тут було раніше.

Фото: Вася Дмитрик, 2021

Фото: Іван Страхов, 2023

Час

Із початку повномасштабної війни Вася не мав доступу до майстерні, яка розміщується на території режимного обʼєкта. Роботу з металом, каменем, знайденими обʼєктами, кінетичною і не кінетичною скульптурою Дмитрик замінив на створення цифрових масок. Так зʼявилася його серія «Знайдені субʼєкти» – на знайдені у соціальних мережах фотографії убитих росіян він накладав маски, що є частиною традиційної культури різних народів світу. Тоді багато хто говорив про не-людськість росіян, їхню нецивілізованість та звірства. Художник на противагу цьому ставить питання про субʼєктність ворога, у якого ідеологія-маска є радше наслідком розвитку, аніж занепаду. Цю серію він завершив тоді, коли зрозумів, що розрізнити та ідентифікувати (свої/чужі) тіла складно, а інколи – неможливо. Момент нерозпізнаваності спричиняє незручну паузу, якій, здавалося б, не місце під час війни.

Фото: Олексій Каташинський, 2023

Улітку 2022 Дмитрик відновив роботу в майстерні, на території СРЗ-2. Повертаючись до своїх традиційних тем і практик, він розпочав два проєкти – інсталяції «Бал охоплених полумʼям» та «Мідний саван».

Фото: Олексій Каташинський, 2023

Бал охоплених полумʼям – паризький маскарад кінця XIV століття, під час якого згоріло декілька придворних Карла IV, а сам король почав проявляти ознаки душевної хвороби. У Васі ж місця тріщин на радянській скульптурній композиції хлопчика та дівчинки спалахнули вогнем.  Інсталяцію можна було побачити 23 грудня 2022 року в Одеському національному художньому музеї під час одноденної виставки «Струм». Ця перша інсталяція, з якою художник працював після повернення в майстерню, знищена. Причому – самим художником. У червні 2022 року Вася Дмитрик усно домовився з директором Музею сучасного мистецтва Одеси Семеном Кантором про передачу скульптурних фрагментів для створення інсталяції, розміщених на території Центру сучасного мистецтва та культури «Шампанка». Після суперечок з приводу експонування інсталяції, укладена домовленість передбачала показ на виставці «Струм» та подальше повернення фрагментів скульптури. Після проведення фото та відеозйомки деконструкції, фрагменти садово-паркової скульптури були повернені Центру «Шампанка». 

«Мідний Саван» продовжує дослідження ідеологічних практик євразійської імперії (Російської Федерації). Звертаючись до китайської буріальної культури епохи Хань, художник створює художній простір цивілізаційного розлому. Російська бюрократія, що ухвалила рішення про анексію АР Крим та вторгнення, має спільну риторику з пересічним російським солдатом: девальвацію життєвого ресурсу вони пояснюють (виправдовують) орієнтацією на вічність. Поховання бюрократії епохи династії Хань, що правила понад 400 років, засвідчують подібні ідеї: вони також ухвалювали рішення з позицій власної належності до вічності. Вася Дмитрик показує матеріальний вияв цієї вічності – саван, укритий окисленими пластинками міді. Окислення міді на савані роз’їдає будь-які гуманістичні начала та є соціальною рамкою, яка пожирає людське. Спершу саван був представлений в Одеському національному художньому музеї, де він, поряд із «Віднайденими субʼєктами», імітував розтин, операцію, дослідження зла подібно до того, як Рембрандт зображає Доктора Тульпа під час уроку анатомії. У Музеї Ханенків саван разом із «тліючими» ззовні і зсередини масками був частиною виставки «Мови війни». Розміщений у Червоній залі (зала мистецтва Китаю експозиції «Азійська колекція Музею Ханенків» до 24 лютого 2022 року), саван заміщав колекцію Ханенків, оприявнюючи причину цього заміщення – агресію зла, війну як його прояв.

Фото: Юрій Стефаняк, 2023

Сліди

Наступною роботою Васі Дмитрика стала інсталяція «Опалювальний сезон» – на перший погляд, здавалося б, відмінна від усього, що робив Вася до неї. Проте це не так: ми бачимо і роботу зі знайденими обʼєктами, й інтерес до проблеми місця, стихій («Бал охоплених полумʼям», «Маленький вогник», «Великий вогник»), кінетичного мистецтва (одна із центральних практик художника – створення мобілей). Цей проєкт Вася обдумував ще до повномасштабного вторгнення, проте тільки наприкінці 2023 року вдалося знайти ресурси на реалізацію.

В інсталяції «Опалювальний сезон» використано систему рухливих магнітів у траєкторії, запрограмованій з допомогою використання штучного інтелекту. Цвяхи після експлуатації в печі в майстерні стають матеріальним свідком зими та змінюють свою форму, покриваючись іржею та пічною сажею. Рух магнітів приводить у рух цвяхи на поверхні планшета, що залишають на змінних аркушах паперу механічні сліди тертя та пігментів. Кожен новий сет роботи інсталяції залишає на папері менш виражені сліди іржі та сажі, демонструючи градієнт вираженості слідів від руху знайдених об’єктів. Поряд із трасографом розміщено декілька чистих білих аркушів, які з часом заповнюють сліди цвяхів.

На двох відкриттях (у івано-франківській «Асортиментій кімнаті» та Одеському національному художньому музеї) доводилося чути про те, що інсталяція Дмитрика – про сліди часу, нестворену мову довкола мистецького осередку СРЗ-2, хаотичні, як рух цвяхів, конʼюнкції та дизʼюнкції її представників. Доки магніт не починає рухатися, іржаві і вигнуті цвяхи насправді нагадують алфавіт невідомої мови, який лишають сліди-слова. Та попри це, твір мистецтва виникає у доланні локального контексту: він як ціле, що завжди більше суми частин. У мистецтві частинами є передовсім укладення автором, «закодоване», «очевидне», висловлене, зафіксоване.

“Опалювальний сезон” Васі Дмитрика в ONFAM. Фото Івана Страхова. 2024.

Втім, мені ніколи не було цікаво приписувати значення роботам, інтерпретуючи, «додавати» чи множити так, що це значення розчавлює саму роботу. Якщо ж означити теоретичну препозицію, яка відкрила для мене і «Мідний саван», і «Опалювальний сезон» – це ідея механізму як такого. Кирило Ліпатов, куратор двох проєктів, в інтервʼю про саван згадує фронтиспис до праці «Левіафан» англійського мислителя XVII століття Томаса Гоббса. На ньому суверен постає з пейзажу, височіє над ним, панує. Причому тіло суверена складається з портретів громадян, які, піддаючись дії механізму, зміцнюють владу монарха. Ідея механізму, упорядкованості з високим ступенем організації простору стала визначальною для ранньонового часу, а з ним і для появи абсолютної влади. Такими є портрети барокового художника-алегориста Джузеппе Арчимбольдо: портрет імператора Рудольфа «складено» з овочів та квітів. У цьому вбачали перевагу організації (навіть тоталітарної, де «немає незамінних»): будь-який зламаний орган можна шляхом розтину (доктора Тульпа) замінити, аби організм продовжував підтримувати гомеостаз (сталість).

Вася Дмитрик своїми інсталяціями протистоїть організмові так, як, за спостереженнями  Жиля Делеза, організмові протистояв Френсіс Бейкон у фігуральному живописі. Замість тіла як організації органів Бейкон зображає «тіло без органів»: вони дисфункційні та непередбачувано мінливі. Якщо ми ще здатні щось відчувати, якщо зустріч із мистецтвом можлива, то тільки тому, що ми залишаємося тілами без органів. У савана Васі – вагіна замість вуха, а на нозі папілома у вигляді портрета Семена Кантора. Трасограф в «Опалювальному сезоні» рухається так само хаотично, залишаючи сліди свого руху – рубці на папері, перетин місця і часу, досвід вразливості. 

Фото: Юрій Стефаняк, 2023

Що робив би Джексон Поллок, коли б побачив такий «живопис дії»? Що б сказав Брюно Латур, який у «Есе про асиметричну антропологію» згадував Гоббса, пояснюючи, чому Нового часу ніколи не було? При чому наводячи як основний аргумент те, що речі, обʼєкти ніколи не були пасивними заручниками людського впливу.

Олег «Мох» Гнатів, наприклад, побачивши «Опалювальний сезон», висловився більше, ніж чітко – «Це не чесно».  

1. Створення трасографу на львівському заводі РЕМА, грудень 2023. Фото Яни Качковськоїю 2. СРЗ-2. Територія. Фото Яни Качковської, 2024.

15 04 2024

https://korydor.in.ua/ua/bez-rubriki/slidy-mistsia-i-chasu-v-instaliatsiiakh-vasi-dmytryka.html