www.ji-magazine.lviv.ua

Володимир Литвинов

Публікуємо конспект обговорення соціологічного опитування, яке на замовлення Texty.org.ua провела агенція Info Sapiens. У дискусії взяли участь Владислав Грезєв, CEO рекрутингової агенції Lobby X, Віталій Дейнега, колишній заступник міністра оборони України, дослідниця агенції Info Sapiens Анастасія Шуренкова.

Анастасія Шуренкова:

Головні чинники, які впливають на готовність служити, — це захист України та своїх рідних (71 %) і помста (65%). Серед інших готовність йти служити, коли отримають повістку, і втома від буденності. Найменше респондентів приваблювали висока зарплата і стабільність доходів.

Загалом 35% чоловіків серед тих, хто не має броні, так чи інакше готові мобілізуватися. І 30% учасників онлайн-опитування відповіли, що зовсім не готові.

Як підвищити ефективність мобілізації?

Владислав Грезєв:

Процес мобілізації має бути максимально спрощеним і клієнтоорієнтованим. Саме зрозумілість усіх процедур, зменшення бюрократії та прозорість покращать мобілізацію в Україні, але це не головний чинник.

На мобілізацію впливають фактори, які мотивують і які демотивують. Для громадян країни, яка захищає своє існування, мотивація більш-менш зрозуміла. Але що демотивує?

Страх потрапити до поганого командира зрозумілий, бо коли людина йде в конкретний підрозділ, то вона, так би мовити, делегує своє життя командиру. Звісно, якщо вона буде впевнена, що командир професійний, піклується про життя та здоров’я бійців, то з таким керівником бажання служити буде значно більше.

Але станом на сьогодні у війську не існує поняття звільнення чи розжалування. Якщо в приватному секторі людину через невиконання обов’язків звільняють, то в ЗСУ це трапляється вкрай рідко. Практика така, що людину можуть навіть підвищити у званні й перевести на інші завдання для того, щоб просто прибрати з посади, бо вона провалює роботу.

В Україні має працювати санкційна система до тих командирів, які не бережуть особовий склад і марнують доступні можливості.

ЛЮДИНА ДЕЛЕГУЄ СВОЄ ЖИТТЯ КОМАНДИРУ

Віталій Дейнега:

Коли я ще працював у міністерстві, ми ще влітку розуміли, що насувається криза з мобілізацією, і визначили стратегію її подолання. Вона мала дві складові: рекрутинг і примусова мобілізація. Це зараз і реалізується, але досить криво.

Конкурс на цікаві, безпечніші чи привабливіші посади в ЗСУ існуватиме за умови примусової мобілізації на посаду стрільця, тобто рядового солдата. Тому чоловік призовного віку має розуміти: або ти будеш дізнаватися секрети посадок Донбасу, або ти сам підеш і виграєш конкурс на посаду, на якій зможеш реалізувати свій потенціал. Тоді більш інтелектуальні й здібні люди потраплять на такі посади, а решта, хто намагався уникнути мобілізації, опиниться на бойових, менш привабливих позиціях.

Але, щоб ця стратегія працювала, добровільна частина мобілізації має супроводжуватися примусовою.

ДОБРОВІЛЬНА ЧАСТИНА МОБІЛІЗАЦІЇ МАЄ СУПРОВОДЖУВАТИСЯ ПРИМУСОВОЮ

З війни більшість повернеться, але повернеться тільки тоді, коли буде достатня кількість людей, щоб підтримувати таке співвідношення втрат ворога і наших, як зараз.

Проте якщо армія втомиться або в ній буде менше людей і там, де має стояти десять людей, стоятиме п’ять, ми можемо опинитися в іншій пропорційній ситуації, коли наші втрати будуть більші, ніж у росіян. Що я маю на увазі? Якщо позицію, наприклад, тримає десять людей, то з них потенційно може загинути лише кілька. А якщо замість десяти п’ять, то загинути можуть усі п’ятеро і позицію ми втратимо.

Розкручені бригади

Владислав Грезєв:

Держава має показати, що навчання в усіх центрах підготовки, а не тільки в деяких вибраних має високий якісний рівень і що всі, хто потрапляє на бойові завдання, були підготовлені фахово. У людей справді величезний страх і купа упереджень щодо того, що таке армія.

Після початку обговорень законопроєкту про мобілізацію кількість звернень до служби підтримки нашої компанії зросла умовно вдесятеро. Чому? Бо люди не мали інформації і телефонували нам, щоб розпитати про зміни в мобілізаційному законодавстві. Тут держава провалила комунікацію. Нам довелося у своїх скромних масштабах взяти на себе цю роль. Ми провели кілька прямих ефірів на нашій платформі, відповідаючи на запитання годинами.

Я нещодавно спостерігав за розмовою з хлопцем у ТЦК, який був в істериці, бо думав, що завтра опиниться в посадці під Авдіївкою. Йому кажуть: «Чувак, заспокойся, ти будеш ще півтора місяця на навчанні, тим паче ти знаєш англійську і, може, поїдеш за кордон». А хлопця трясло.

І це упередження дуже багатьох людей. І ми не пояснюємо, що прихід у ТЦК — це не штурм посадки наступного дня. Це недокомуніковується.

Але найважливішим чинником, який впливає на готовність людей мобілізуватися, має бути підготовка сержантського та офіцерського складу на найвищому рівні, щоб вони не припускалися помилок. І коли суспільство бачитиме й знатиме, що посади офіцерів і сержантів обійматимуть підготовлені й фахові люди, то довіра зросте і люди зможуть делегувати свої життя командирам.

ЯКЩО ВСІ ЦІ ПРОБЛЕМИ ВИРІШАТЬСЯ, ЛЮДИНА ПРИДУМАЄ ІНШІ

Віталій Дейнега:

За всіма відповідями про різні недопрацювання в ЗСУ, які демотивують до служби, ховається банальний страх. Якщо всі ці проблеми (з поганими командирами, з низьким рівнем навчання) вирішаться, людина придумає інші причини, чому вона не хоче або не може. У людей, яким страшно, завжди будуть відмазки.

Владислав Грезєв:

Справді, є люди, які відповідатимуть так в усіх соціологічних опитуваннях. Але ми як держава, як армія маємо тільки один шлях — зняти всі ці об’єктивні причини, які лякають. Це збільшить гіпотетичну кількість тих, хто самостійно хоче долучитися до армії. Тому над цим працювати точно потрібно, коли ми все зробимо й скажемо: «Ми все зробили, є всі умови, щоб конкретно ти пішов воювати, що тепер не так?», тоді працюватимемо з тим, що залишиться.

Віталій Дейнега:

Ті, хто ще не пішов у військо, дуже цього бояться й так чи інакше уникають. Ті люди, які хотіли опинитися в ЗСУ і хотіли воювати, вже воюють, а комусь потрібен поштовх, сильніший чи слабший.

МИ ЯК ДЕРЖАВА МАЄМО ТІЛЬКИ ОДИН ШЛЯХ — ЗНЯТИ ВСІ ЦІ ОБ’ЄКТИВНІ ПРИЧИНИ, ЯКІ ЛЯКАЮТЬ

Владислав Грезєв:

Я знаю приклади, коли через наш сервіс хлопець добровільно мобілізувався саме на посаду стрільця. У нас багато заявок і на бойові посади, якщо це відомий підрозділ, скажімо, спецназ ГУР.

Люди готові служити стрільцями в тих частинах, які знають.

В Україні на слуху десять бригад, і за результатами нашого опитування, яке ми зараз проводимо, але я вже маю попередні дані, фігурують саме вони. Про інші не знають. Можливо, інші не мають прессекретарів.

Недоторканні полковники

Віталій Дейнега:

Я не прихильник умовної конкуренції бригад, бо домогосподарка не повинна відрізняти, чим краща 110-та за 44-ту. Мені здається, треба працювати над брендом інституції, тобто ЗСУ.

У попередньому керівництві був Залужний, і його всі любили, але чомусь знизу в нас є командири, яким не довіряють, і з цим нічого не відбувалося. У нас армія як інституція має стати престижною.

МАЄМО ВЕЛИЧЕЗНИЙ ЗАТОР У ГЕНШТАБІ, ЩО ПОЧИНАЄТЬСЯ З ПОЛКОВНИКІВ, ЯКИХ НЕ МОЖНА ЗВІЛЬНИТИ

У комерційних компаніях робиться оцінка 360 — це коли тебе оцінюють твої підлеглі, колеги твого рівня, керівництво і ти сам себе. І з огляду на це приймаються кадрові рішення. Так потрібно робити і в ЗСУ.

У НАТО є такий принцип, як Up or Out («Вгору або на вихід»). Я знаю особисто тризіркового генерала британських сил спеціальних операцій, який дослужився до того моменту, коли міг піти вгору тільки на одну посаду, і на неї було два претенденти. І він програв конкурс, через це його автоматично звільнили з війська. При тому що це людина якихось просто екстраординарних компетенцій.

На жаль, у ЗСУ існують дві паралельні вертикалі: вертикаль звань і вертикаль посад. І ми маємо величезний затор у Генштабі, що починається з полковників, яких не можна звільнити.

Звільнити полковника іноді означає ліквідацію всього підрозділу, інакше ти його не посунеш. І нам, у хорошому сенсі, потрібно пустити нагорі кров. Для цього треба змінити законодавство й статути, щоб дозволили звільняти офіцерів.

НАМ ПОТРІБНО ЗМІНИТИ ЗАКОНОДАВСТВО Й СТАТУТИ, ЩОБ ДОЗВОЛИЛИ ЗВІЛЬНЯТИ ОФІЦЕРІВ

Бо зараз, якщо ти звільняєш полковника чи генерала, ти маєш його підвищити і знайти йому посаду. Без звільнення багато кого нічого не буде.

У нас величезна кількість людей, які розігнали собі звання до полковника чи генерала. Їх значно більше, ніж посад, і їхня кваліфікація досить сумнівна. Чим мені подобається нова команда Генштабу, то це тим, що багато офіцерів пішло на підвищення і відповідно знизу війська на їхні посади підтягнуться нові люди, а відтак кров піде вгору.

Попередня команда Генштабу була першою, яка особисто воювала в АТО. Нинішня команда — це військові, які воювали вже під час повномасштабного вторгнення і фізично були присутні на різних операціях, а не просто малювали на карті.

І це правда хороша новина. Але без механізму Up or Out і без звільнень прогресу не доб’ємося. Поки не буде багато прикладів усунення генералів чи полковників через втрати, люди не повірять.

Дивіться повне відео дискусії за посиланням.

4 03 2024

https://texty.org.ua/articles/111906/sho-potribno-zminyty-v-armiyi-aby-zbilshyty-motyvaciyu-hromadyan-mobilizuvatysya-dyskusiya/