www.ji-magazine.lviv.ua

Юрко Прохасько

Міста тоді всередині, як весняні букові гаї. Неприховане, неприкрите, непросіяне їхнє світло.

Свіжі ранки з крихітним білим цвітом окремих дрібних деревець, він ще підкреслює прозірливість простору, не застеляє. Нерухомі, але не застиглі вулиці, з недовгої доби найранішої, безлюдної ще фотографії. Маси сильного світла, масиви сивих будинків, срібні тулуби дерев, але людей ще нема ніде, тільки протяглі, розмиті білі смуги, ніби занесені звідкись випадкові пасма імли. Прохолодна прозорість скрізь, невимовна виразність.

Невидні сизі помахи голубиних крил, чутні суто як високе повискування в суцільній ранішній тиші. Віддалене й гулке гукання горлиць. Сумирні, сумірні, суджені звуки. З лагідним натиском на середньому складі. Нескладні стопи весни. Рапаті стовбури старезних акацій, срібні у синьому світлі. Сиві горлиці на них сяйливими плямами, майже невидні на тлі сліпучих небес, пізнавані тільки як полиск.

Нема ще найменшого навіть листя на більших деревах. Навіть дрібнесеньких жовтих кульок. Нема ще листя на них навіть як натяку, як передчуття, найвище як передзнання, що вже так скоро стане. Найвище прозорі простопадні пасма м’яких жовтих верб. Найніжніший наліт на різних нижчих і м’якших кущах.

Проглядувані простори парків з жовтими нарцисами, хлоп’ячими забавами на теплих, підтоплених і підсохлих галявинах, на яких пробують пастися неквапні поні, з нагрітим, випнутими під сонцем містком над прихильними плесами.

Добре прогріта стіна у певному місці одного здавна заповітного закапелка, з могутнім і голим, скорченим стовбуром дикого винограду за металевою огорожкою, вже сильно пахне весною.

Міста стають тоді як весняні сторінки з осяйного часослову герцоґа Беррійського. Прозора межа, тут же перед найпершою, найніжнішою шумкою примавери.

В такий проміжок весни відкрилося уперше моє перше місто. В ньому склався найперший здогад про місто як цілість, завдяки цій прозорості. Маленький, просвітлений наскрізь автобус вирушає з найближчої до нас зупинки у глибокій, залитій сонцем западині вулички, з-попід годинникарської майстерні на високих східцях, попри всі голі й сяйливі дерева міста, до величного ряду старезних срібних акацій навпроти довгастих сірих казарм. І далі малим колом маршруту. Колись коло замикалося, і ми опинялися знову вдома. Як так ставалося, було незбагненно, але й незаперечно. І саме тоді постало перше враження про міста як суцільні замкнені в собі кола, з яких неможливо й не хочеться вирватися.

Вже потім, у пізніші роки, вже іншому зору відкривалися в таку пору первісні задуми засновників. Перше місто лежало чітке і читальне, нагий намір відкритий і видимий, й виразне було, без вад його втілення. Вже незабаром усе затопить зеленню, забуяє, зашле цю виразність, заповнить прозорість.

А тепер вже досить світла, а гілля тоненьке, прозоре і срібне, не заступає зору. Дні, коли вже досить неба й синяви, але вони ще вільні й відкриті. Зліва злива світла на фасаді станиславської катедри, в непорушності недільного ранку. Позаду лежав під цим сонцем на зруйнованому постаменті оборонних споруд неторкнутий весняний Рай, порослий благими прозорими хащами.

Потім ця первинна прозорість відбувалися багато деінде, цей виразний карб першого міста відбивався в інших широтах. На горбатих Градчанах і в ґраційному Ґраці, на Каленберґу і в безгомінних вуличках Йозефштадту, на маленькій площі перед церквою Маріатрой, на ведуті Верхнього Бельведеру, на Горішньому Личакові, в безгучних містечках Вахау і вузьких ущелинах бічниць і поперечниць Терезвароша. В дільницях принишклих консерваторій і залитих сонцем робітень. На тлі витворів Плєчника.

Так постав і будинок Авеню на Проспекті, за рисками найтоншого гілля. І високий виліт Сикстуської, до двох стрімких веж і невидних вже у світлі наверш майже розчиненої у власному сяйві Марії Маґдалени. Але передусім величний пас, подвійно піднесене, двоступеневе спадисте пасмо над сходом Середмістя, від Казимира, через Кармелітів і аж до Кларисок.

І відкритість Високого Замку, його прорисовані прозріння. Віддалені і вільні краєвиди перших весен Першої війни.

Найважливіші споруди стають тоді невагомими, линуть у легкому леготі, зливаються з небом. Обриси Юра, побачені крізь сріблясту сіточку тонесеньких і голих гілочок. Будівля університету крізь легке плетиво летких дерев. Ряд окрилених кам’яниць на Крушельницької. Сяйливі срібні ясени перед нашими вікнами, їх голе пряме пруття накладається на гнуті лінії бальконних прутів.

Пополудні глибини різкості починають лучиться з докладністю дрібних подробиць. Приспані і пробуджені в такім світлі марні марення довгого дев’ятнадцятого століття. Витончені взори і взірці бальконних ґраток, теж голі, теж іще прозорі, без винорості, щонайвище зі сухими ще і срібними покрученими паростями, ще без свіжих стебел, вже відкидають тоненькі тіні. Сухий, непробуджений ще виноград. Поєднання пласких пластин чорного металу і волокнистих старих пагонів виноградних лоз, між них вплетених.

Прозірчасті й порослі голі огорожі городчиків з гострими й дедалі довшими тінями. Скрізь суцільні плетива найтонших ліній на сонці.

Риси міста стають тоді, як тонкі архітектурні рисунки, з довгих і прямих ліній, без перехрещень, без захаращень, навіть без ґраток віконних рам, а тільки з прямими перетинами, з цілковитою відвертістю амбразур, з нескінченною відкритістю викінчень, відданістю під владу світла.

Побачена підлітком сецесійна ґрафіка до казок Оскара Вайлда у давній запорошеній книжці була теж з цієї пори прозорості. І витончені лінії ілюстрацій до ранніх новел Томаса Манна, перенесені потім за першої нагоди у станиславський сквер Міцкевича.

Породженням тієї пори була й візія зі сну про двох янгольських сестер, вбраних до першого причастя на сяйливому бальконі складного будинку навпроти.

В синяву неба вливається лагідний білий крохмаль, підступає синя година.

Гусне гілля, сині сутінки величезного старого саду давнього вірменського монастиря наповнюються витіюватим заливистим свистом чорних дроздів.

Слід користати з цього коротко відміряного часу ясності, прозорого проміжку, ясної прогалини між епохами великої студені і страшенної спеки.

Для ілюстрації використано знимку Влодка Маковецького

29.03.2024

https://zbruc.eu/node/118083