Сергій Форкош, доктор філософських наук

Нарис про українську культуру

Українська культура — це не сума артефактів, не інвентаризація традицій і не замкнена ідентичність. Мені здається, що вона є способом відкриття світу, в якому явлення є важливішим за структуру, а стан — первинніший за форму. Це культура, що постає в напрузі між зникненням і явленням, між розривом і оновленням. Її не можна “мати” — у ній можна лише бути. Вона не належить, а втягує в себе: як мова, як ландшафт, як жест співпереживання, як тиша між словами. Світ культури — це не зовнішня оболонка, а горизонт явлення буття. Українська культура не створює ізольованого світу, а являє саму можливість світу у його відкритості, у його незахищеності, у його пісенній тональності. Цей світ не нав’язує себе — він відгукується. Він не формалізує, а встановлює зв'язок: з землею, з іншим, з болем, з минулим. Саме тому українська культура є радше екзистенційною практикою, ніж інституційною структурою.

Феноменологічно, українська культура має кілька визначальних рис:

• Гранична екзистенційна чутливість. Вона не маскує вразливість, а говорить з неї. Це культура відкритих ран, а не броні; вона народжується на межі втрати, а не у впевненості.

• Інтонаційність як принцип. У ній важливе не те, що сказано, а як це звучить. Пісня, поезія, мова — завжди мають внутрішній ритм, що формує спосіб буття, а не просто передає зміст.

• Глибока тілесність досвіду. Українська культура не абстрагується, вона вкорінена: у ґрунт, у працю, у жест, у ходу. Це культура, де рух — первинніший за концепт, де відчуття світу — ще до мислення про нього.

• Жива нестабільність. Вона не прагне завершеності чи канону — навпаки, її сила в тому, що вона завжди оновлюється, що вона — процес, а не пам’ятник.

Усе це формує інший спосіб буття у світі, який відрізняє українську культуру від багатьох західних моделей культурної тотожності, що тяжіють до стабільності, кодифікації, сили. Українська культура не сильна, вона жива. Не тотальна — відкрита. Не незмінна — вразлива, і в цій вразливості — її велич.

Українська культура — це стан явлення світу, у якому людина не володіє змістами, а входить у простір присутності. Це не тільки спадщина, яку ми зберігаємо, а стан буття, який ми переживаємо. Саме тому її неможливо знищити: вона відбувається, коли знову промовляється слово чи звучить пісня.