www.ji-magazine.lviv.ua

Віталій Гайдукевич

(суб'єктивні нотатки на полях хаосу - спрощено, простими словами, не пірнаючи у високі матерії)*

1. Популісти при владі – результат неефективних політик поміркованих політиків. Коли повільне накопичення лівацтва і всякі неомарксистські бздури стають горою і не вирішуються ліберало- і консервативно-центристами, прийде популіст і замість лівої крайності, настане права крайність. Крайнощі ніколи не ведуть до спокійної еволюції суспільства. А коли правим популізмом намагатися перешаманити лівий популізм, це дасть лише косметичні поверхневі артефакти, але в цілому лише дискредитує праву політичну думку в очах серединного (того, що ситуативно коливається) електорату. І це погано.

2. MAGA в тупу знищує класичний притомний американський консерватизм. Це може бути фатальний вирок «Старій Добрій Партії» (Great Old Party, GOP) як такій. Консерватизмові\республіканству мають бути неприйнятні крайнощі, якщо спиратися на думку Скрутона. Крайнощі завжди були присутні у GOP-ів (слухайте, там лише офіційних розгалужень 6 чи 7, і вони між собою не завжди дружать). Радикальні течії навіть можуть бути помічні для калібровки балансів в середині партії, але стати мейнстрімом – це гайки. По суспільних питаннях вони перетворюють консерватизм на скрєпну істерику із усіма витікаючими. По економічних, припускаю, респи мали б бути за вільний ринок без державного реґулювання… ем, я не економіст, але чи тарифна війна, це не державне регулювання? Ooops.

Хитавиця «заява-рішення-наслідки» чітко відображається на біржах, а потім і на планах людей. Зауважу – обіцяних простих рішень (популіст же при владі) не настає. Цей політичний ґвалт досить швидко набридає серединному виборцеві і… його особистий маятник може хитнутися знову ліворуч. І тут виникає ризик, що після MAGA-популізму до влади в США можуть дорватися такі упороті ліваки, що Окасіо-Кортес буде здаватися притомною ліберал-демократкою. І це погано.

3. MAGA вбили (або прибили на якийсь час) внутрішньопартійну демократію. Вплив на голову Трампа відбувається в режимі «хто вище б’є, той краще грає», хто гучніше крикне «ти наш найпотужніший, найвеличніший лідер сучасности…» (ой, шось таке знайоме), антивакси, адепти теорій змов, прибабахнуті активісти... Відповідно критика іґнорується, дискусія не ведеться.

Можливо, поки не спала піна «вау, ми зробили їх разом» (зараза, шо ж таке…) і трохи згодом, як почнеться нова виборча гонитва (середина літа 2026), у респів підкориґують риторику, але поки що партія виглядає безпорадною, розбитою, із підібганим хвостом. Ну, або внутрішня опозиція чекає моменту. Справедливости заради, думаю, слід сказати, що й Деми не фонтанують контрнаступом, а коли найпомітніший критик - старий коммі дідо Сандерс… ну, камоооон. І це погано – передвиборча партійна криза нікуди не поділась.

4. Китайський джин, випущений з пляшки. Можна скільки завгодно потрясати тарифами до Піднебесної, але потяг пішов – Китай навчився копіювати і красти, корумпувати і перекупати все, що йому хочеться і у США зараз немає арґумента, котрий міг би посадити Пекін на попу рівно. Опустимо історію американських цінних паперів, хто їх скуповував і скільки має... Банальне - виробничі потужності не релокуються з китайщини в степи Арізони помахом чарівної палички (це час, ресурс, нерви, лотерея, втрати ринків і т.д.). А якщо поруч із прапором тарифного нафталіну 19 століття (Трамп сам визнав, який період для нього взірець – до 1913 року) бізнес, який сам має виробничі майданчики в Китаї… то це якісь «бджоли проти меду».

Крім того, так здається, що багато бізнес-монстрів в пулі MAGA дуже не проти переплутати власну шерсть із державною. І це країна, котра сварила нас пальцем за «придворний оліґархат». Ой-вей. І це погано.

5. Я не економіст у жодному оці, можу помилятися, але, здається, нова індустріалізація твориться не тарифами, а відновленням тих самих ланцюжків «синя роба – синій комірець – білий халат – білий комірець – скуйовджена наукова голова». Висновки із Детройтського Кейсу і йому подібних історій можна і треба зробити, але на це потрібна проґнозованість і логічність дій (для партнерів), час (для налагодження нових механізмів), ресурси (в перехідний період бажано, щоб не ставало гірше, інакше люди не повірять, що настане «потім - краще»). Чи є все це в адміністрації? Чи готові до цього корпорації? Ой, не факт.

Це питання не має простого і швидкого вирішення. Тут знову поставлю наголос - якийсь парадокс – ті, хто взяли на прапор рейґанівське гасло «менше держави» роблять… більше держави і діють абсолютно методами совєтського прапорщика - «Паровоз, стій! Раз-два!». Припускаю, неґативні наслідки відчують першими саме американці (яйця по 17... ой, сорі) і почнуть… розчаровуватися у правих політиках. І це погано.

6. Проблеми розшарування і збідніння не фіксяться гаслами, вони потребують створення можливостей. Не популізм «нас усі ображають», а реальні можливості для американського виробника, середнього і малого бізнесу. Тобто спершу надай можливість створитися, а потім думай, як надати розумну протекцію. Ключове слово «розумну». А ще ж доведеться щось робити із профспілковими хочучками, некитайською вартістю праці… Та й поки «янкі – ґоу хоум» з власної волі, інші захоплюють вакантні ніші (Південна Корея, Японія, Европа, Індія, Китай знову ж…). Вертати ці ніші буде складно. А велич і щастя в кожен дім вже ж проанонсовано, а примусово воно не робе. Знову емоція бере гору над раціо. І це погано.

7. Війна «корпоративних» проти «діпстейтових» під гаслами «дайош менше держави» виглядає, як рейдерське захоплення крісел впливу - і не більше. Причому саме з метою прогнути під себе держапарат, а по фіналу – підмініти державний інтерес своїм. Чи створити псевдодержаву нового типу. Бо раніше недосконалості американської держави не лише плодили нові проблеми, а й були запорукою, що держава працюватиме як така. А тепер Трамп, прийшовши ламати систему, зламав її життєзабезпечення (…ой шось таке знайоме). Тобто замість капітального ремонту якісними інженерами та ремонтниками, були найняті лабухи, які на старті засрали весь ремонт. Твереза ідея «з ноги» була дискредитована. І це погано.

8. США, які з власної волі відмовляються бути Світовим Жандармом Демократії, - це не просто гол у власні ворота, це дискваліфікація і диверсія під фортецею цивілізаційного Заходу. Того оплоту демократії, прав і свобод, котрий все ХХ століття давав надію мільйонам і був доказом: «роби, як я, і матимеш свою власну реалізовану мрію». А ж гульк – і кидалово. І партнерів, котрих по-старшинськи й панібратськи ніби захищали (усі розуміють, що це було далеко не факт і взагалі «все складно», але ж за правилами гри – захищали), і молоді демократії, що виривалися із авторитарних тенет.

Із партнерами по НАТО взагалі журбинка – фінансово-безпековий шантаж, відверте загравання з очевидним ворогом цивілізаційного Заходу. Навіть якщо в Тихому Океані нові пріоритети й загрози, то так не поводяться союзники. Воно якось і не по-пацанськи, і не по-стратегічному – невже США будуть сильніші без об’єднаних зусиль і ресурсів Европи? Ні. Якщо дядько Сем розверне лави-багнети в бік Китаю, йому було б не зле бути спокійним, що спину прикриває Европа? Так. Натомість Сем дулі тикає. І це погано. В першу чергу для самого Вашинґтона, бо його слово стало важити менше.

Розшарування суспільства, загальний освітній рівень, ефективність урядування, баланс між соціальними ґарантіями і створенням можливостей громадянинові заробити стільки грошей, щоб йому не були потрібні ґарантії… Все це проблеми, яким Трамп не дасть ради, адже після десятиліть їх невирішування адміністраціями як демів, так і респів, видати на гора результат за рік до проміжних виборів – ненаукова фантастика. З огляду на динаміку накопичення абсурду – марево. І це погано.

Так що, виходить геть усе погано, Трамп, це «я ваш вирок 2.0»? Певною мірою так. Риємо помиральну яму? Ні. Буде капець складно, на межі фолу, але всі неґативи від MAGAпридурі - це водночас… шанси. Таких шансів виправити хронічні вади цивілізаційного Заходу не було ніколи. Їх просто не могло трапитися, якби в США не прийшов до влади самозакоханий, епатажний популіст, котрий зневажає правила й партнерів і цінує лише власне еґо.

Маячнею звучить, але на тлі посилення авторитарних загроз і народження нової осі зла... можливо для пробудження Заходу був дуже потрібен саме такий стрес-тест?

Можливо MAGA, це не лише проблема і головняк, а й вікно можливостей - перебороти власні страхи Европі, покинути віджилі звички, наважитися еволюціонувати і, зрештою, відновити те, що колись блищало, а потім заплило жиром "джаст бізнес"?

Можливо, з такого перебігу подій можна видобути позитив?

Припущу - можна. Про це спробую в третьому тексті…

_____________

* Продовження. Початок тут: https://ji-magazine.lviv.ua/2025/hajdukevych-chomu-trampizm-stav-realnistyu-v-us.htm

8 04 2025

https://www.facebook.com/v.haidukevych