www.ji-magazine.lviv.ua

Максим Голубєв

Є війни, де танки наступають, а є — де наступає втома. Тиша, в якій лунає дрон, страшніша за гармату. Путін не веде війну за територію — він веде війну за нервову систему. Його головна мета — зламати не фронт, а мозок.

Коли дивишся на російську стратегію без ілюзій, стає очевидно: це не про військову перемогу, а про моральний обвал. Випалена Харківщина, порожні школи, забиті морги, нескінченні атаки по ТЕЦ — усе це не для того, щоб "взяти місто", а щоб посіяти в головах українців оте тлінне «навіщо?».

Власне, це і є головна формула путінізму: якщо не можеш підкорити — виснаж. Якщо не можеш завоювати — розклади. Волю, цінності, зв’язки, розуміння себе як частини чогось більшого. Український спротив — це колективний психічний бар’єр, і його треба не переламати, а розмочити. Повільно, буденно, як вода роз’їдає бетон.

Тому й тіла загиблих "повертають" у форматі медіа-провокацій. Тому й нові "референдуми" — не для легітимності, а для імітації нормальності. Тому й ООН, і нові миротворчі ініціативи — лише театральна димова завіса для чергового удару в тил.

Але найцікавіше — це сама логіка путінської машини. Її парадоксальна ціль — зробити так, щоб українці здалися самі. Щоб одні втекли, інші впали в апатію, а решта — почали сваритись між собою. Це класична гібридна схема, де мішенню є не держава, а колективна психіка. Не армія — а звичка до боротьби.

Тож не дивно, що Кремль влітку 2025-го ставить усе на карту. Коли Україна вистоїть — це буде поразка не лише військова, а символічна. Це буде доказом того, що навіть тоталітарна система з арсеналом тортур, дезінформації та ракет — безсила проти нації, яка знає, хто вона є.

А от якщо українська воля здригнеться — тоді почнеться наступ не на Одесу, а на світогляд Європи. Бо там, де не зупинили тирана — він вважає, що йому дозволено все.

Ми не знаємо, де зараз буде умовний «останній бій». Це може бути міст над Дніпром, а може — останній генератор у Миколаєві. А може — ранкове "я втомився" десь у кухні київської багатоповерхівки.

Але кожен цей пункт — вузол спротиву. Бо воля — не ресурс. Це — середовище. Якщо в ньому з'являється тріщина, воно не ламається — воно починає протікати.

Тому допомога Заходу не має бути жестом вдячності — це має бути захист свого власного майбутнього. Бо поки українці тримаються — Захід може жити без ракетної тривоги. Але це — поки.

9 06 2025

https://www.facebook.com/carabaas