www.ji-magazine.lviv.ua

Мирослав Маринович

Український бізнес пережив складний шлях від «дикого капіталізму» до більш цивілізованих форм підприємництва, проте для подальшого розвитку країни необхідні не лише економічні реформи, а й культурні трансформації. Важливо, щоб бізнес не лише виводив країну з кризи, а й став основою для створення справедливого та ефективного суспільного порядку. Радник ректора УКУ Мирослав Маринович розповідає про виклики сучасності, які стоять перед українськими підприємцями.

Моя юність минула в дисидентському русі, який був боротьбою за свободу людини та її вільне волевиявлення. У той час приватного бізнесу фактично не було, а державний бізнес перебував у залежному становищі й змушений був керуватися не так бізнесовою логікою як ідеологічними догмами.

Це сковувало підприємницьку ініціативу і жахливо спотворювало образ приватного бізнесмена в очах суспільства: він сприймався як спекулянт і здирник.

«Дикий капіталізм»

Зі здобуттям Україною незалежності український бізнес вирвався на волю, але в умовах правових прогалин і розкрадання державного майна породив олігархію, яка стала джерелом нової соціальної несправедливості.

Це узаконило корупційний суспільний договір, а простий люд, реагуючи на кривди олігархічного ладу, знову почав живити в душі квазісоціалістичне прагнення «експропріювати експропріаторів».

Чуючи цю пристрасну риторику про потребу «відібрати в олігархів награбоване і поділити між людьми», мені згадувалися слова митрополита Андрея Шептицького (якого я далі часто цитуватиму): «У міру зростання потреб і бажань убогих верств, мусимо чимраз сильніше остерігати їх перед заздрістю й пожаданням чужого добра і перед ненавистю, яка, хоч і проявляється у якій завгодно формі, завжди є підривом всякої релігійності і всякої моральності».

Отож Україна тоді освоювала ринкові відносини і розпочала етап, який часто називають «диким капіталізмом», або іронічно – «первинним накопиченням капіталу». В суті своїй це було царство «нульової суми», в якому діяла логіка негайної одномоментної вигоди. А завтрашній день, мовляв, хай подбає про себе сам.

Українські революційні Майдани висунули вимогу подолати олігархічний лад, хоча цей мандат українське суспільство до кінця так і не виконало. Я не економіст, а тому маю, можливо, помилкове враження, що сьогодні ми десь посередині великої дороги. Цей стан можна описати словами поета Олександра Олеся: «З журбою радість обнялась».

З одного боку, ми все ще не позбулися проявів здирницького бізнесу, про який мені говорити просто нецікаво, бо це бізнесовий плюсквамперфект (давноминулий час). Мені цікавіше розмірковувати про нову фазу, яку започаткувала культура «позитивної суми».

З нею прийшли ті риси сучасної культури підприємництва, які стали окрасою нинішньої цивілізації: вміння подбати про життєві інтереси свого робітника; довгострокові стосунки зі своїм покупцем, які виключають завдання йому кривди, оскільки це знищило б довіру. В цій культурі ділові стосунки з покупцем чи клієнтом стають воістину вирощуванням чи вихованням бажаного партнера. І я певен, що майбутнє саме за цією культурою підприємництва.

Далі я хотів би перелічити ті завдання, які стоять перед цивілізованим українським бізнесом на майбутнє.

Пам’ятати про вирішальне значення цінностей

Прислухаймося до логіки Шептицького, з якою він звертався, зокрема, й до підприємців: «Шукаєте сили економічної без моральності, без Закону Божого. Неможливим є економічне буття без моральності, бо неможливим є без суспільного ладу, а ладу суспільного нема, де немає рівноваги прав і обов’язків. А цієї рівноваги нема, де немає етики».

Іншими словами, в основі діяльності мають лежати цінності. Але зауважмо: цінності формуються у сфері культури. І тут Шептицький знову переконливий:

«А коли йдеться про те, щоб якийсь народ зайняв в історії передове, почесне становище і для людства створив нові світлі та великі дороги, то це може дати одна лишень культура, коли буде оперта на здорових і сильних моральних основах. Без неї будуть марнуватися найкращі засоби багатств і дарів природи; без неї і найсильніші змагання і зусилля будуть безкорисними, без неї роль народу в історії залишиться егоїстичною, вузькою, короткозорою і через те дуже незначною або навіть ніякою».

Не виключено, що хтось може заперечити: що ж інакше міг сказати монах і церковний єрарх, який пересувався на візочку і не знав реального життя?!

Але ось вам висновок відомого західного фахівця з економічної історії Девіда Ландеса, який підтвердив правоту Макса Вебера: «Якщо нас чогось і навчила історія економічного розвитку, так це того, що від культури залежить практично усе».

Як бачите, повний збіг позицій. Бо цінності – це платформа, на якій виростають засадничі ідеї (вірування, переконання), що є основою людської поведінки.

Подолати патерналізм

Однією з найбільших виразок українського суспільства донедавна був брак відповідальності, спричинений патерналістською формою держави, успадкованою з комуністичних часів.

Мені ще досі звучить у пам’яті оте одіозне: «Прошла зима, настало лето – спасибо партии за это!». Спершу наші Майдани, а тепер і війна суттєво ослабили цю недугу, але не подолали її. В суспільстві все ще багато тих, хто не готовий узяти відповідальність за своє життя і вважає, що це обов’язок саме влади зробити їх щасливими.

Певними патерналістськими настроями просякнуті й керівні українські еліти. Це дуже влучно підмітив 2020 року представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель, який сказав президентові Володимиру Зеленському: «ЄС не є благодійною організацією або банкоматом. Найкращий спосіб підтримати Україну для нас – це допомогти у реформуванні країни. Але лише українці власноруч можуть втілити ці реформи».

Що ж, приватні підприємці – це чи не єдина суспільна група, яка створила сама себе і рішуче взяла на себе відповідальність за свою долю. Отож кому як не бізнесу навчити людей не просто дати собі раду в цьому світі, а й відчути смак у цьому само-стоянні і прямо-стоянні?

Цього можна досягти добре продуманими стимулами – від матеріальної зацікавленості до почесного визнання. І тут помічним може бути заклик того самого Шептицького:

«Помагайте убогому не лиш з дня на день, а, як можете, так поможіть, щоб він міг вийти з біди та стояти на своїх власних ногах. Давайте убогому здатність до заробітку – научіть його, покажіть йому, як би він сам міг свою долю поправити».

Тут, як бачимо, йдеться не просто про звичайне доброчинство і харитативну працю. У формулі Шептицького йдеться про те, що принести спраглому склянку води, звичайно ж, треба, але при цьому важливо відкрити йому шлях до цілого озера.

Зробіть це! Допоможіть іншим людям набути економічної самостійності й не покладатися щоразу на допомогу держави, бізнесу чи харитативних організацій.

Джерело: Forbes

6 06 2025

https://ucu.edu.ua/news/kultura-pidpryyemnytstva-ta-etyka-klyuchi-do-vidrodzhennya-ukrayiny-chy-gotovyj-ukrayinskyj-biznes-staty-rushijnoyu-syloyu-zvernennya-myroslava-marynovycha/