незалежний
культурологічний часопис <Ї> |
 www.ji-magazine.lviv.ua Віталій ПортниковQırım
За кілька днів до київського концерту Джамали, на якому співачка представила публіці свій знаменитий альбом Qırım, що став справжнім явищем в українській та кримськотатарській
музиці і був удостоєний Шевченківської премії, я прогулювався вінницькою садибою Михайла Коцюбинського. І подумав
про те, що цей письменник – глибоко український, здатний перетворювати фольклор на епос,
як це відбулося у «Тінях забутих предків»,
– так яскраво й осмислено відчув саму душу кримськотатарського
народу у своїх кримських оповіданнях. Це при тому, що Коцюбинський не претендував на Крим – півострів був для нього окремим неймовірним
світом, яким він насолоджувався під час своїх подорожей.
Але водночас він намагався зрозуміти народ, який зустрів на цій землі. Бо
розумів, наскільки близькою є доля, переживання і поневіряння цього народу для того
народу, для якого він писав
і перетворював літери на музику. А от російські письменники, які вважали Крим «нашим», «завершенням Росії», кримських татар мовби й не помічали. Для них Крим був не просто завойованою, а врятованою Росією територією, про яку можна було говорити
хіба що в контексті російської культури, своєї землі. Бо в історії
та культурі Криму – принаймні кримськотатарській – їм вбачалася сама цивілізаційна катастрофа. Вдумаймось: велика рабовласницька імперія, яка позбулася кріпацтва лише в середині XIX століття і яка після того так і
не зібралася ділитися
землею зі звільненими
селянами, зображувала Крим
як великий «заповідник невільників».
І це при тому, що в часи, коли Крим був частиною османського
світу, такими «заповідниками
невільників» були більшість тогочасних держав. А сама
Росія залишалася «заповідником невільників» вже тоді, коли про кріпацтво в Європі майже забули. Але мова навіть
не про історичні рахунки –
держава-завойовниця завжди описує країну, яку хоче завоювати, як уособлення зла. І саме це сьогодні путінська
Росія намагається зробити з нами. Мова – насамперед про байдужість. Російських письменників цікавив Крим як дача й військова база, а кримські татари самим фактом свого існування заважали сприймати півострів як курорт. Максимум, на що наважувалася російська культура у
сприйнятті кримськотатарського
світу – це готовність розповісти про його екзотику, щодо якої можна
було хіба що поблажливо посміхнутись.
Намагання побачити у Криму іншу цивілізацію
суперечило самій російській державній і культурній філософії. І саме тому росіяни й досі не бажають бачити іншу цивілізацію
в народів самої Росії, ба більше – намагаються цю цивілізацію витравити. Саме тому для російського глядача, впевненого, що він знає про Крим
усе, бо пив каву в Ялті чи піднімався
на Ай-Петрі, концерт Джамали
був би чимось абсолютно екзотичним і неймовірним – тим, чого, на його
думку, не повинно бути. Невже це
в Криму живе така музика? Такий
політ душі і традиції? Та ні, це щось вигадане,
щоб відібрати у росіян їхнє «природне»
право на чужу землю. А для мене альбом Qırım не міг бути екзотикою – бо він був частиною
мого власного світу. І я був на концерті Джамали як вдома не тільки тому, що під час своїх
подорожей до ще вільного Криму я цікавився цивілізацією, а не
дачами. А ще й тому, що я читав Коцюбинського. 18.05.2025 |
