www.ji-magazine.lviv.ua

Теодорос Русопулос

Пане президенте, вітаю вас вдома! Як грек я виходжу з тієї традиції, у якій війну звикли не прославляти, а розуміти. Де театр не розважав, а викривав. Де правду оспівували зі сцени, тому що рани були надто глибокими, щоб описати їх прозою. Я звертаюсь до наших давніх драматургів, які двадцять п'ять століть тому знали те, з чим ми знову вимушені зіткнутися сьогодні. Еврипід писав: "Що є війна, як не страждання невинних?". Софокл застерігав: "Довгий день лягає тягарем на серця сміливих". Есхіл, який брав участь у Марафонській битві, казав: "Ми маємо страждати, страждати на шляху до істини". Ці слова не є реліктом. Сьогодні вони є повсякденною реальністю в Україні. Протягом більше ніж 1200 днів і ночей українці витримують не лише вибухи, але й тишу, яка слідує за ними. Не лише втрату дому, а й тихий біль від того, що світ лише прогортає новини про ці жахи. Українці живуть у нічних кошмарах, і найжахливішим залишається той, де світ звик до цієї війни. Де повномасштабне вторгнення стає нормальністю. Де воєнні злочини не помічають. Де страждання стають звичайною справою. Але ця Асамблея, ця Рада були створені для того, щоб чинити спротив такій моральній ерозії. Ця Асамблея взяла на себе ініціативу шляхом довгої і складної сесії, в якій я мав честь брати участь, виключити агресора з Ради Європи. І до цього дня ми залишаємося першою й єдиною глобальною установою у світі, яка це зробила. Спеціальний трибунал – ідея, яка народилася в цій залі. І сьогодні, пане президенте, ми поставили кілька підписів на папері. Це прості жести, майже рутинні, але вони несуть на собі вагу континенту і голоси людей, які страждали в тиші. Ця угода – не просто юридичний документ. Це – кузня, де закон зустрічається із пам'яттю, де сталь зустрічається із правосуддям. Ви, пане президенте, народилися не в палаці, не у столиці. Ви – з Кривого Рогу, міста, яке викуване в горнилі шахт і металургії. Там люди знають, що сталь – не лише матеріал, а й характер. Тут, у Страсбурзі, у місті, яке свого часу лежало на лініях фронтів у європейських війнах, і зараз формує інструменти миру, сталь стає законом. Чорнило, яким були поставлені підписи, не м'яке – його викуто, як залізо, пам'яттю і мужністю. Греки подають нам позачасовий урок. Спочатку з'являється гордовитість від неконтрольованої влади, потім сліпота – коли безкарність прикрашає силу. Аж поки не настає відплата, яка відновлює баланс. Але не через помсту, а через встановлення меж. Над усім повстає правосуддя – не як покарання, а як пам'ятання, як закон, як справжній початок миру. Ось чому давні греки заснували Аріос Пагос – Вищий Суд для кривавих злочинів, де закон став вищим за помсту. Де розум промовляв голосніше, ніж лють. Справедливість, немов богиня, йшла мовчки – мовчазна, але нестримна сила історії. Сьогодні в Страсбурзі ми відлунюємо дух того Священного Суду. Ми кажемо, що агресія – це злочин, що суверенність не є умовною, що справедливість має значення. Що справедливість – не кінець війни, а початок миру. Там, де немає справедливості, не можна ставити крапку. Там, де немає правосуддя, розплата чекає в тиші.

25 06 2025