www.ji-magazine.lviv.ua

Костянтин Сігов

Наша можливість вводити слова нашої культури, ключові слова нашого досвіду в мову й у словник наших партнерів, наших друзів — надзвичайно важлива. Це теж частина нашої комунікації зі світом. Сьогодні є величезна увага до того, що відбувається тут і тепер в Україні, зазначає в ефірі Радіо Культура філософ, громадський діяч, один із очільників видавництва "Дух і літера" Костянтин Сігов. Нам набагато більше треба робити, щоб Український інститут книги й інші наші інститути мали впливовість не меншу, ніж British Council, Французький інститут, Гете-інститут тощо. Тут і тепер, в Україні, вирішується доля ключових слів, ключових понять, ключових моделей європейського життя, наголошує Сігов. 

"Європейський словник філософій: лексикон неперекладностей" 

Це один із найвідоміших, найважливіших проєктів всієї Європи. Французький оригінал вийшов у Парижі у 2004 році. Французи залучили до нього 150 філософів із різних країн і континентів. Я також брав участь у створенні французького оригіналу, був відповідальний за слова з Центральної та Східної Європи. Коли успішно вийшов французький словник, я приїхав на презентацію з Помаранчевої революції, просто з Києва, і на подив французам сказав: "Треба перекласти ці неперекладності. Український переклад ми розпочинаємо просто зараз", — і він став першим. Тобто українці стали лідерами цієї нової епопеї. А далі вийшов американський, іспанський, румунський, арабський переклад… Мені було дуже цікаво читати мою статтю про правду арабською мовою, де в дужках з'являлася кирилиця. Усі наші колеги на п'ятьох континентах знають, що українці стали ініціаторами перекладу неперекладностей. 

Сьогодні, під час війни, відбувається дуже жвава комунікація Києва і світу через ключові — як для слов'янських, так і для всіх інших мов — слова, що увійшли до Словника. Наприклад, відразу після Революції Гідності слово "Майдан" стало тим словом, яке означає не тільки Площу Незалежності в Києві. Майдан — не лише простір: це велика історична подія. У п'ятому українському томі є стаття "Майдан", її написали Надія Ткач і Андрій Васильченко. Вона мала великий успіх і французькою, й іншими мовами.

Також дуже цікава стаття "Свобода, воля", яку написав видатний культуролог з Харкова Леонід Ушкалов. Геніальна, на мою думку, стаття. І ми з вами розуміємо, що саме "воля" і "свобода" є ключовими словами поруч із першим розділом цього тому. 

Також ми вводили інші слова, наприклад, "гість" і "гостинність" (цю статтю написала Дарина Морозова). Ми розуміємо, що вся історія українських мандрів — і тут, усередині України, і світом — пов'язана з цією темою. Бо, наприклад, французькою мовою та іншими "гість" і "той, хто приймає гостей" — одне й те ж слово. І подолання ксенофобії, і відкриття нових вимірів ксенофілії, оцієї "гостинності", "зацікавленості" в тому, щоб приймати інших людей, інші слова, інші бачення світу, культури, драми, яку сьогодні переживає Європа (а може, і трагедії), — для цього треба віднайти слова. 

Тому дуже важливо, що цей Словник не тільки про поняття й концепти, а саме про історію слова. Він стоїть на перетині філософії і літератури. Словник може бути надзвичайно цікавим і вчителям, й учням, і письменникам, і журналістам, і кожній людині, яка розгортає його, щоб подивитися, чому я люблю якесь слово. Ти відкриваєш найкращих українських перекладачів, таких як Лукаш, Кочур, Перепадя, який, разом з Олегом Хомою, перекладав для видавництва "Дух і Літера" Монтеня і Паскаля.

Саме ця "гостинність" — здатність України приймати інші твори, інші думки, інші шедеври – свідчить про велику гідність нашої культури. Цей Словник, можна сказати, є міжнародним паспортом української культури в тому сенсі, що він закриває дискусію про так звану "селянську мову", яка не має всіх витончених вимірів і так далі. Це найрафінованіша культура, яка відображається в "Європейському словнику філософій" усіма мовами, зокрема українською. Тому універсальність культури саме української мови дається взнаки в кожному томі, зокрема й у п'ятому.

Ігор Козловський: гідність — це правдивість

Коли Ігор Козловський вийшов з полону, він казав: саме усвідомлення того, як я можу бути вільним навіть у полоні, перейти на вищий поверх моєї і внутрішньої свободи, і зовнішньої, тобто осмислення себе навіть після тортур, — це, відповідно, відкриває новий простір сенсів свободи. 

Після перебування у полоні в донецькій "Ізоляції" він був здатен розповідати іншим про ті сенси, якими жив сам. У книзі "Гідність — це правдивість" він наполягає на тому, що завжди існує можливість ділитися в діалозі з собою або з іншими відчуттям незламної гідності і розумінням того, що ті, хто беруть тебе в полон, тортурують, власне, намагаються переконати, що люди, які втратили або віддали свою гідність — це норма, й інші теж не мають цієї гідності. Ці люди були здивовані й, ба більше, поважали його, коли бачили таку його позицію. Після обміну полоненими в Києві Ігор Козловський кілька років свідчив про здатність людини просто бути вільною, незважаючи на всі випробування. І багатьом із нас він допоміг подолати страх.

Він мав талант перекласти цей, на перший погляд, неперекладний досвід випробувань у полоні — і зробити його зрозумілим для молоді, студентів, людей будь-якого віку. І тому зараз для нової книжки я написав післямову саме про його поклик до цього перекладу в найширшому сенсі слова. Великою мірою те, що ми з вами робимо тут і тепер — це переклад нашого досвіду, який наразі є унікальним в Європі, іншими мовами, іншими досвідами. Це теж вимір нашої свободи.

Василь Стус французькою

Ми видали двомовне видання Василя Стуса українською і французькою. Жорж Ніва вивчив українську мову саме для того, щоб перекладати Стуса. Зараз має вийти велика книга на 500 сторінок у видавництві "Нуар сюр блан". І цей французький переклад Василя Стуса буде, мабуть, найбільшим із перекладів західними мовами. Сподіваюся, що будуть великі коментовані видання англійською, італійською. Словник Стуса є абсолютно неперевершеним.

Відкриття української поезії, зокрема есеїстики, допомагає подолати "шум двигуна" і відчути, що щось там працює; почути, як раптом якесь слово привертає нашу увагу. Мені здається, таким стане слово "перемога". Чижевський звертав увагу на те, що, на відміну від "victory" або "victoire", це слово має ширший, глибший сенс; що можна йти далі за межі наших можливостей. Це слово теж має увійти сьогодні в інші словники. І я думаю, що воно буде грати, має грати навіть більшу роль, ніж такі слова, як колись "пєрєстройка" чи "гласність".

Цінність та універсальність українського досвіду

Наша можливість вводити слова нашої культури, ключові слова нашого досвіду в мову й у словник наших партнерів, наших друзів — надзвичайно важливо. Це теж частина нашої комунікації зі світом. Сьогодні є величезна увага до того, що відбувається тут і тепер в Україні.

Наше завдання — конвертувати цю увагу в знання. Щоб відбулося вкорінення знань про українську культуру, історію, бачення світу в нашій культурі надовго — в університетських програмах, у медіапросторі. Для цього нам ще надзвичайно багато потрібно зробити. Один приклад: німці зробили цілу серію "Ukrainian voices" — "Українські голоси", десятки книг. Подібної серії немає поки що в інших — в іспанській або італійській — мовах. Надзвичайно важливо сприяти тому, щоб розмаїття українських голосів було доступним. 

Увага до того, чим для нас цікаві інші — це нова форма універсальності. Зараз у Люксембурзі за ініціативи Європейського суду відбувається велика виставка про Вавилонську вежу. Ми пам'ятаємо слова Умберто Еко: "Мова Європи — це переклад". Тобто увага до ключових слів наших співрозмовників, хай би якою мовою вони говорили, — це саме нова універсальність, яка всерйоз приймає інакшість. Це питання і будь-якого віку, і будь-якої статі, і будь-якої локальної культури, якщо ми побачимо їх у великому світовому контексті. Ми краще зрозуміємо, що відбувається тут і тепер у Києві, якщо притягнемо до цього те, що відбувалося в Афінах, Єрусалимі, Римі тощо. Наша "хатня" "Енеїда" допомагає нам пояснити сенс українського "опору" і чому він резонує з тим, що французи і бельгійці називають "resistance", як і німці, італійці і так далі.

Український опір і людська гідність

Відчуття, що вся країна зараз бере участь у нашому великому Майдані, що тема гідності набула справді планетарного значення, що це виклик, що записане, наприклад, у Конституції Німеччини або в Декларації з прав людини, — це не для архіву, не для якихось почесних шухляд, а прямо вирішується на полі бою. І що, наприклад, стаття про гідність о. Богдана Огульчанського із цього Словника, із нашого актуального досвіду, — це зовсім нова актуалізація всієї теми.

Філософії гідності досі не існувало, про це немає підручників, немає видатних монографій. Тобто саме зараз оця dignitas має бути переосмислена, бо атака ведеться саме проти гідності кожної людини й узагалі проти ідеї, що кожна людина є гідною, а не тільки диктатор, олігарх і його фаворити. І мені здається, що тут і тепер, в Україні, вирішується доля ключових слів, ключових понять, ключових моделей європейського життя.

Слава Богу, є люди, які це розуміють. Джонатан Літтелл під час візиту в Україну навесні 2022 року сказав, що це "наша спільна війна". Про це ж пише й Ніколя Тензер у своїй книзі "Наша війна". Якщо це зрозуміють у такому сильному значенні в Брюсселі, Берліні, Парижі, Лондоні й Римі, зміниться доля і континенту, й України. 

Наша спільна війна і наш спільний опір мають вирішити долю і цього покоління, і наступного. В усвідомленні цього допомагають нам такі мережі, зокрема, всі, хто брали й сьогодні беруть участь у створенні нашого Європейського словника вже без лапок.

Голос України для європейської безпеки

Нещодавно в Парижі проходив Безпековий форум, його відкривав Макрон, там були всі міністри, які займаються кардинальною зміною військової промисловості. Я онлайн виступав там і пояснював, у чому полягає негідне ставлення до того, яким ми бачимо світ і наших дітей, нерозуміння всіх вимірів безпеки і реальний ризик втратити нашу гідність, яка сьогодні може бути зруйнована.

Це не тільки питання мого внутрішнього життя, це архітектура міста, політики, культури. Ми розуміємо, що окупанти ламають саме гідність кожного села або міста, яке вони окуповують. Ризик не тільки кібератак на лікарні Франції або на вибори в Румунії, у Німеччині й, знову-таки, у майбутньому у Франції, це саме зазіхання на гідність кожного громадянина Європи.

Відчуття небезпеки того, що вважалося доступним, як повітря, — це право на гідне життя, право не бути в полоні і ніколи взагалі не мати ніякого дотику до інструментів тортур, — зараз усе це кардинально змінилося. Тому відбувається ревізія політичного словника будь-якої мови, зокрема франкомовного світу.

Ми багато працювали з англомовним світом, з Америкою, з іншими носіями цієї мови. А сьогодні ми розуміємо: треба, щоб Брюссель, Страсбург, Париж чули потужний голос України, щоб ухвалення рішень уже в найближчі місяці брало до уваги нашу турботу про волю й гідність, нашу боротьбу з абсолютно радикальними негідниками.

Європейці за Україну

Від нас залежить, чи зможемо ми зробити все, щоб нас почули правильно. І дуже важливо, що з такими людьми як Джонатан Літтелл ми можемо дискутувати, що він може почути наші контраргументи, що, на відміну від більшості знаних сучасних діячів культури, він був у Києві, в Ірпені, у Бучі, на Сході Україні, багато разів працював як військовий репортер ще у Чечні, у Сирії. Тобто він свої руки вкладав у ці рани, тому для нього це справді наша спільна війна. Ми можемо з ним дискутувати про багато відтінків сірого, чорного й помаранчевого. Я теж з багатьох точок зору можу з ним не погоджуватись, але велика відмінність полягає в тому, що у нас є можливість спільного поля дискусії, і що людина, яка отримала Гонкурівську премію, чиї книги виходили мільйонними тиражами тридцятьма мовами, підтримує, щоб з’явилась у Парижі вулиця Вікторії Амеліної, щоб була зала в парламенті Європи Вікторії Амеліної, бібліотеки. Він писав листи, коли ще Олег Сенцов був у полоні, і бився за те, щоб звільнили його й багатьох інших наших бранців і заручників. Я думаю, що це наша відповідальність за те, щоб з такими людьми як він, або Девід Ріфф, або Ніколя Тензер, вести діалог, дискусію, і втягувати різні континенти у наше поле досвіду. Якщо ми будемо просто відсікати людей, які не співають з нами в унісон, ми залишимось на самоті. 

Сьогодні українська культура є активним, сильним гравцем на полі. Але, очевидно, нам потрібні не тільки ті союзники, які постачатимуть зброю, а й ті, які підсилюватимуть "soft power" української культури, цю м'яку силу; які допомагатимуть і сприятимуть тому, щоб ключові українські тексти виходили французькою, англійською, німецькою мовами. Ми знаємо, що й сьогодні дуже бракує саме тих інструментів культури, які б могли у найкращий спосіб пояснювати деякі наші радикальні думки, наші "statements". Cаме тому нам важливо працювати з нашими союзниками, які зацікавлені в тому, що у нас відбувається не на рівні пів години новин, а на рівні подорожей всією Україною і на рівні спілкування. Нам набагато більше треба робити, щоб Український інститут книги й інші наші інститути мали впливовість не меншу, ніж British Council, Французький інститут, Гете-інститут і так далі.

Не боятися, а діяти

Важливо долати страх, як не вестися на блеф про Третю світову, про ядерну загрозу і так далі. Тобто пояснювати, робити те, що робив Ігор Козловський тут, у Києві, щоб люди не боялися, щоб люди в Парижі й у Лондоні ухвалювали важливі, непопулярні рішення. Щоб, наприклад, потенційні військові бази наших західних європейських союзників в Україні стали реальністю, а не тільки дискурсом; щоб ми розуміли, що поява летовищ в Україні, які діють, сполучення українських міст з Європою, відновлення реальнішої безпеки для України є вітальною екзистенційною справою для всієї Європи. 

Ми перебуваємо у тому самому просторі, де єдиний корабель нашого історичного життя. Змінюється спосіб життя, який раніше гарантували американці або економічні зв'язки з іншими країнами, — а більш економне життя, більш незалежне життя від носіїв газу, нафти, від китайської економіки тощо має стати мейнстримом для європейських країн. Необхідно пояснювати, що ті жертви, які вже принесені Україною, мають ключове значення для того, що вже ніколи не буде так, як перед 2022 роком, і що кардинальна зміна життя має торкнутися кожного європейця. Сьогодні це складно, але може мати кращі перспективи для майбутнього, для того, щоб перемогти в цій війні. Перемагати маємо разом, і ділитися цієї перемогою європейці мають одне з одним, говорити про цю перемогу, а не лише про завершення чи замороження конфлікту. 

Тема перемоги Європи в цій війні має стати ключовою метою для кожного "Черчилля" — у спідниці або джинсах. Цю настанову естонців, литовців, фінів мають інтегрувати у своє особисте життя італійці, французи й усі європейці. Для цього потрібно надзвичайно багато зробити, і нам допомагають польські, чеські, французькі друзі. Дуже важливо їх знати, робити все, щоб діалог кращого, що є в українській культурі, був сьогодні впливовішим у країнах, з якими тісно пов'язана наша доля.

1 05 2025

https://ukr.radio/news.html?newsID=107310