www.ji-magazine.lviv.ua

Irma Zauber Los Angeles, California, поетеса, музикант, художник і співачка

Ми не раз ставили собі це запитання: як сталося, що Трамп прийшов до влади? Чому така масова підтримка дісталась людині неосвіченій, безвідповідальній і нарцисично самозакоханій? Чому політична вага інтелекту і досвіду виявилася мізерною — і що це говорить про саму демократію?

1. Прості відповіді для втомлених умів

Популізм завжди продає прості рішення. Там, де фахівець говорить про складність, ризики, нюанси — популіст вигукує гасло. «Побудуємо стіну», «Все поділити», «Повернемо велич». Лозунг завжди коротший за аналіз, а отже — ефективніший для мас, які втомилися думати або й ніколи цього не прагнули.

2. Емоція замість аргументу

Трамп, як і кожен демагог, говорив не до розуму, а до емоцій. Його риторика — не про логіку, а про роздратування. Він створив образ ворога, пообіцяв реванш, уникав складних пояснень. Як колись Гітлер, Трамп не мав програми — лише звинувачення, гнів і вигідно поданий страх.

3. Примітив — мова «простого народу»

Інтелектуали у програші — завжди. Їх складна мова викликає роздратування. Прості люди відчувають приниження від незрозумілих термінів, але не визнають цього — вони звинувачують співрозмовника. Тож той, хто говорить простіше, вважається «своїм».

4. Впевненість як підміна компетентності

Людство не змінилося. Ми досі плутаємо рішучість із ясністю, впевненість — із знанням. Трамп — втілення «ефекту Даннінга-Крюгера»: невіглас, який себе вважає генієм. І саме ця сліпа самовпевненість приваблює маси — в очах публіки вона виглядає як сила.

5. Популіст завжди ліпить слабших за себе

Популісти й диктатори бояться розумних. Тож завжди оточують себе лояльними, але некомпетентними. Першу адміністрацію Трампа стримувала інституційна інерція — її формували «старі республіканці». Тепер же він збирає навколо себе змовників, фанатиків, шахраїв — бо тільки вони не становлять загрози.

6. Повторюваність зла

Сценарій не новий: нація, яка шукає простих рішень, щораз знову відкриває двері демагогу. Замість складної демократії з її процесами, компромісами й відповідальністю — вона обирає ілюзію простоти. Образ «сильного лідера», який «знає як» і «нарешті скаже правду». Навіть якщо ця «правда» — суцільна вигадка.

7. Коли знання — це вада

Парадокс часу: у боротьбі за владу інтелект — це недолік. Бо розум викликає сумнів, а сумнів дратує. Той, хто аналізує — виглядає слабшим. Той, хто обіцяє — переконує. Виборцю важливіше те, що здається, а не те, що є.

P.S.

Урок простий і жорсткий: демократія без мислячого виборця — лише обгортка. Поки більшість вірить у легкі відповіді на складні питання — феномен Трампа буде повертатись знову і знову, в різних країнах і в різних обличчях. І кожного разу — з тією самою обіцянкою: «Я все вирішу». Саме тому ми маємо не лише голосувати, а й думати. Бо без цього — будь-хто з гаслом стане вашим господарем.

14 05 2025