Сергій Чаплигін, філософ, історик релігії, перекладач та громадський діяч

Про володіння зброєю

В 1601 році ремісника з Нордлінгену Ганса Шварца було заарештовано за порушенння законодавства про зброю.

Як виявилося - він не зберігав у себе вдома необхідної кількості зброї.

Злочин був серйозний - могли посадити, конфіскувати майно або вигнати з міста. Але суд був милостивий та справедливий. Присудили дати «14 днів аби міг гідно озброїтися».

А ось мешканцю Габершлаґту повезло менше - його, за негідну поведінку, було засуджено «на вічне позбавлення користування зброєю, крім затупленого хлібного ножа».

Що та коли в історії людства пішло не так?

Історично володіння зброєю протягом століть було природним атрибутом вільної людини. Ще три-чотири століття тому практично всі вільні індивіди мали таке право. Людина сприймалася як самостійний, відповідальний суб’єкт, здатний захищати своє життя, родину та майно.

До XVII століття сучасної централізованої держави в її нинішньому вигляді не існувало. Середньовіччя являло собою епоху реальної конкуренції силових центрів: феодали могли протистояти королю, а озброєний громадянин був рівноправним учасником цієї системи стримувань і противаг.

З виникненням абсолютних монархій, а згодом сучасних держав, ситуація кардинально змінилася. Держава поступово монополізувала легітимне насильство, пропонуючи громадянам «безпеку» в обмін на відмову від самостійної самооборони. Ця модель закріпилася в теоріях суспільного договору (зокрема, у Томаса Гоббса) - ідеях, які за історичними мірками є досить молодими.

XX століття стало апогеєм цього процесу: більшовики, наприклад, одразу після захоплення влади зажадали тотального роззброєння населення, подібні тенденції спостерігалися в Європі та навіть у США під час Великої депресії.

Відбувалася глобальна «гонка роззброєння» населення паралельно з мілітаризацією держав.

У цьому контексті право на зброю набуває глибокого символічного значення. Воно уособлює готовність вільної, відповідальної людини захищати res privata (себе, свою сім’ю, майно) та res publica (свою спільноту) зі зброєю в руках.

Бо, коли громадяни повністю делегують свою безпеку державі-патерналу, вони втрачають частину своєї політичної суб’єктності та громадянської чесноти. Роззброєння населення, як вчить історія, завжди супроводжується посиленням державного контролю і послабленням суспільної стійкості.

Трагедія в Києві вкотре демонструє цю закономірність. Нападник діяв у середовищі практично беззахисних людей. Питання полягає не лише в джерелі його зброї (яка, за деякими даними, могла бути зареєстрованою), а в тому, чи міг би хтось із присутніх громадян дати йому відсіч на ранній стадії, зменшивши кількість жертв.

Справжня безпека суспільства не зводиться виключно до держави та поліції. Вона також залежить від готовності громадян брати на себе частину відповідальності за захист себе, своїх рідних та співгромадян. Відсутність ж зброї не усуває загрозу - воно лише змінює баланс сил на користь тих, хто ігнорує закони.

19 04 2026

https://www.facebook.com/S.M.Chaplygin/photos/в-1601-році-ремісника-з-нордлінгену-ганса-шварца-було-заарештовано-за-порушенння/26296391526650222/