www.ji-magazine.lviv.ua

Павло Космачевський

Узимку 1794 року місто Марсель офіційно перестало існувати, перетворившись на лінгвістичний вакуум. За наказом Національного конвенту це стародавнє поселення було покаране за контрреволюційний заколот і перейменоване на «Місто-без-назви» (Ville-sans-nom). Указ був суворим, сухим і абсолютно серйозним. Бунтівники втратили право на топоніміку. Це не метафора і не тимчасовий публіцистичний штамп. Це був закон. Адміністративні документи, податкові квитанції та смертні вироки відтепер штампувалися печаткою Міста-без-імені. Ліон спіткала схожа доля. Після придушення повстання він перетворився на «Звільнену Комуну» (Commune-Affranchie). Будинки багатіїв руйнували, а на руїнах ставили стовпи з написом: «Ліон пішов проти свободи. Ліона більше немає».

Ця лінгвістична анігіляція розкриває фундаментальний антропологічний рефлекс з тим самим корінням, що й магія: влада над річчю починається з контролю над її назвою. Якобінці не просто хотіли змінити політичний устрій. Вони намагалися перепрограмувати саму онтологію людського сприйняття. Якщо вилучити з мови слова «король», «святий» і «пан», то мозок просто втратить здатність формувати монархічні думки. Це лінгвістичний детермінізм у його найбільш брутальній, державній формі.

Змінити назви міст було недостатньо. Революція вирішила скасувати існуючий час. Григоріанський календар — це монархічна хвороба, просякнута попівськими забобонами. 5 жовтня 1793 року час було перезапущено. Рік Перший Ери Свободи. Семиденний тиждень скасували, бо він нагадував про біблійне створення світу. Замість нього запровадили декаду — десятиденку. Дні втратили свої імена і стали просто номерами: перший день, другий день, третій...

Але найабсурднішим був поетичний вимір цього хронологічного екзорцизму. Поет Фабр д'Еглантін, якому доручили придумати назви для нових місяців і днів, перетворив календар на агрономічний довідник. Кожен день року відтепер присвячувався не святому мученику, а сільськогосподарському інструменту, рослині чи тварині. Селянин, який все життя молився святому Іоанну, тепер мав урочисто відзначати день Гарбуза. Був день Броколі. Був день Гною. Був день Сапи.

Це створювало ситуації суто сюрреалістичного характеру. Громадяни призначали побачення в день Брукви. Борги вимагали повернути до дня Свині. Цей дизайн часу був абсолютним провалом. Людська психіка відмовлялася жити в ритмі десятиденного робочого тижня, де єдиний вихідний (десятий день) наставав занадто пізно. Фізичне виснаження нації зростало паралельно з тим, як дні Гусені та Цибулі-порею повільно змінювали одне одного на стінах державних кабінетів.

«Ми створюємо нову націю, і для цього нам потрібен новий словник. Кожне старе слово несе в собі отруту тиранії» — писали в революційних памфлетах.

Республіка оголосила війну географії. Усі назви, що містили префікси «Сен» (Святий), «Шато» (Замок), «Руа» (Король) або «Дюк» (Герцог), підлягали негайному знищенню. Були перейменовані понад три тисячі комун. Бур-ла-Рен (Містечко Королеви) стало Бур-л'Егаліте (Містечко Рівності). Сен-Дені, де століттями ховали французьких королів, перетворилося на Франсіаду. Район Монмартр став горою Марата (Мон-Марат).

Ця тотальна просторова переорієнтація викликала колапс поштової системи. Поштарі божеволіли. Листи йшли в нікуди. Люди писали до своїх родичів у Сен-Тропе, але такого міста більше не існувало — воно стало містом Еракль (на честь Геракла). Географічні карти застарівали ще до того, як чорнило висихало в друкарнях. Навігація в межах власної країни стала нагадувати спробу знайти адресу уві сні, де вулиці постійно змінюють імена.

До того ж перейменування тисяч населених пунктів вимагало колосальних витрат. Потрібно було виготовити нові печатки для кожного муніципалітету. Замінити всі дорожні вказівники. Передрукувати всі офіційні бланки, реєстри, податкові книги. Країна перебувала у стані війни з половиною Європи. Інфляція нищила паперові гроші — асигнації. Економіка Франції була банкрутом. І все ж комітети витрачали дефіцитний метал, папір і робочий час сотень тисяч чиновників на те, щоб збивати кам'яні літери зі старих фасадів. Раціоналізація ірраціонального. Бюрократична машина працювала з ідеальною точністю, виконуючи абсолютно безглузді завдання.

Оскільки простір і час уже були очищені, держава взялася за людську плоть. Декрет 24 брюмера II року дозволив громадянам вільно змінювати свої імена. Старе ім'я розглядалося як тавро феодалізму. Тисячі П'єрів, Жан-Батистів та Луї кинулися до ратуш.

Античність стала новим ідолом. Вулицями Парижа тепер ходили тисячі Брутів, Спартаків, Солонів та Анаксагорів. Але багато хто йшов далі. Надихаючись новим календарем, батьки називали своїх новонароджених дітей іменами рослин і мінералів. У реєстрах народжень того часу зафіксовані діти з іменами Артишок, Кульбаба, Цикорій та Румбарбар.

Інші обирали агресивні ідеологічні гасла. Хлопчика могли офіційно назвати Смерть-Тиранам Дюпон. Або Переможець-Бастилії Лефевр. Уявіть собі муніципального офіцера, який методично, виводячи кожну літеру гусячим пером, вписує в державний акт громадянина на ім'я Вільний-Батав. Людина добровільно перетворювала власну дитину на ходячий транспарант. Це втілення мрії будь-якої тоталітарної системи: коли громадянин сам, без примусу, таврує себе ідеологією аж до самої могили.

Абсурд не зупинявся на порозі приватного будинку. Він проникав у дрібні предмети щоденного побуту. Звичайні гральні карти стали об'єктом пильної уваги цензорів. Грати колодою, де є Королі, Дами та Валети, визнали контрреволюційним актом. Як може вільний громадянин тримати в руках короля, навіть картонного?

Виробникам карт наказали негайно змінити дизайн. Королів замінили на Геніїв (Геній Війни, Геній Миру). Дам перетворили на Свободи (Свобода Віросповідання, Свобода Преси тощо). Валетів зробили Рівностями. Шахові фігури також зазнали репресій. Король став Прапором. Пішаки перетворилися на піхотинців. Гра в шахи перетворилася на симуляцію республіканського маневру. Але селяни та робітники відмовлялися розуміти нову ієрархію везіння. Їм було важко збагнути, чому Свобода Преси б'є Рівність Обов'язків, але програє Генію Мистецтв. Гравці продовжували пошепки називати карти старими іменами, ховаючись у підвалах трактирів.

Зрештою, проєкт перейменування реальності був надто масштабним, щоб вижити. Тканина буття опиралася цьому лексичному насильству. У 1805 році Наполеон скасував республіканський календар. У вівторок, 31 грудня, громадянин Леруа купив на ринку ріпу. Він розрахувався дрібними монетами. Наступного ранку був 1 січня 1806 року. Ріпа знову стала просто коренеплодом.

4 06 2026