Андрій Кулик

Людвіг Вітґенштайн

26 квітня 1889 року народився Людвіг Вітґенштайн

Восени 1935 року, коли настав останній рік членства Вітґенштайна в Трініті, він усе ще не мав певності, чим займеться після його завершення.

Можливо, вирушить до росії; або спробує знайти роботу серед «звичайних людей»; чи, як наполягали певні друзі, зосередиться на підготовці «Коричневої книги» до друку.

Одне було безсумнівним: він більше не збирався читати лекції в Кембриджі.

У цей останній рік його лекції були присвячені темі «Чуттєві дані та особистий досвід».

У них він намагався протистояти спокусі, що переслідує багатьох філософів: думати, ніби головним змістом нашого переживання - коли ми щось бачимо, відчуваємо біль тощо - є саме чуттєві дані.

Втім, приклади він наводив не з академічних трактатів, а з повсякденної мови.

І цитував не класичні філософські праці чи журнал Mind, а сторінки «Журналу детективних історій» видавництва Street & Smith.

Одну зі своїх лекцій він розпочав уривком із видання Street & Smith: оповідач‑детектив стоїть самотньо на палубі корабля опівночі, і навколо панує тиша, яку порушує лише цокання корабельного годинника.

Детектив розмірковує: «Годинник - дивовижний інструмент: він відмірює уламки вічності, відмірює те, чого, можливо, взагалі не існує».

Вітґенштайн пояснив своїм студентам, що набагато показовіше й важливіше знаходити таке збентеження у «простенькому детективному романчику», ніж у промовах «простакуватого філософа»:

«Тут ви могли б заперечити: “Очевидно, годинник - зовсім не дивовижний інструмент”.

Якщо в якійсь ситуації він здається вам дивовижним інструментом, а потім ви можете отямитися, сказавши собі, що, звісно, ніякий не дивовижний, - то саме це і є спосіб розв’язати філософську проблему.

Годинник стає для нього дивовижним інструментом, бо він каже, що той “вимірює фрагменти вічності, вимірює те, чого, можливо, не існує”.

Дивовижним годинник робить та обставина, що він уособлює сутність, якої неможливо побачити, - сутність, що нагадує привид.

Зв’язок між нашими розмовами і тим, що ми говорили про чуттєві дані: дивовижним є уявлення про щось таке, що ми можемо назвати “нематеріальним”.

Здається, що хоча у стільці чи столі немає нічого нематеріального, дещо подібне є в плинності особистого досвіду!»

27 04 2026

https://www.facebook.com/andrij.kulik.669836