Ігор БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО: Я скромєн в биту

Поступ, 10 грудня 2003 р.  http://postup.brama.com 

Невідь-який молодий і такий розважливий, аж розважальний В. Єшкілєв усім своїм неповторним єством ніби промовляв: "Я не вірю в скромність". "А я думаю над тим, чого варта сама скромність без свого критика", -- з такою думкою асоціювалася незалежна особистість в'їдливого Бондаря-Терещенка, котрий поводився, як дуже скромний і невідомий, перед кількома ввімкнутими диктофонами та уважними поглядами присутніх у резиденції винятково інтелектуального журналу "Ї". Бо саме там, у межах рамкового культурологічного проекту "Схід -- Захід плюс", який передбачає розвиток неформальних мистецьких зв'язків реґіонів України і запобігання конфліктному розмежуванню українських земель, відбувалася прес-конференція донецьких письменників Ігоря Бондаря-Терещенка (ІБТ) і Анни Білої. До вашої уваги -- невеличкий уривок зі згаданої прес-конференції.

В. Єшкілєв: Ми раді вітати двох н е п е р е с і ч н и х відомих письменників із Донецька, які творять обличчя сучасної лівобережної літератури. Там, на Сході України, їх, безперечно, багато, однак справжніх письменників, котрі би звучали в актуальному літературному процесі, дуже і дуже мало. Ігор Бондар-Терещенко, якого ще знають як ІБТ, а таке "скорочення" теж треба заслужити. Дуже перспективна поетка, літературний критик і літературознавець Анна Біла поряд з ІБТ є саме серед тих, я не побоюся сказати, справжніх письменників, справжніх деміургів укрсучліту. Бо якщо всі ми розійдемося по "реґіональних квартирах", тоді всеукраїнського культурного процесу не буде. В літературі подібна загроза є. Тому перше запитання прозвучить так: Чим є сьогодні українська культура на Східній Україні?

ІБТ: Подивляємо відцентрацію (від Києва) Східної України по реґіональних закладах і закапелках, та знову ж таки з акцентацією на с в о ї й українськості. Той самий відомий вам ІБТ "носиться" з Україною: Київ, Харків, Донецьк, і переносить свій харківський комплекс українськості по всіх усюдах. Як показує досвід, подивляємо не космополітичний відрух, а навпаки, згортання в себе, тобто йде плекання містечкових внутрішньоукраїнських комплексів і витягування їх на широкий український загал. Таким чином, відбувається інфікування хворобою патріотизму внутрішньої України. І про це Володимир Цибулько говорив ще на початку 1990-х: комплекс внутрішньої України ще довгий час буде нашою особистою проблемою.

А. Біла: Таким чином, очевидно, відбувається марґіналізація літературного дискурсу. І те, що ми маємо з офіційним дискурсом, не збігається із тим, що діється з літературою живою.

В. Єшкілєв: Себто є література мертва і література жива. Скажімо, мертві літературні процеси і живі літературні процеси, чи не так?

А. Біла: Кам'яніючі літературні процеси. Як факт можна навести страх того ж Андруховича перед скам'янінням власної персони, що і є однією з причин його відмови від подання себе як письменника в підручниках і навіть притягнення до судової справи. Страх перед скам'янінням образу автора.

В. Єшкілєв: Яка тоді ознака так званої літературної живості? Що робить літературу ж и в о ю?

ІБТ: Свого часу, 1997-го року, в Харкові було засноване експериментальне технологічне об'єднання "Жива література". Мова про те, що ознаки літератури, ознаки живого літературного життя вихлюпуються за рамки тієї чи іншої картини і набувають зовсім не літературних ознак. Так би мовити, вербальні ознаки розмиваються і набувають рис живого життя. І тут можуть статися як занурення в конфлікти з владою, так і оригінальні перфоменси... Все, від чого залежать люди від літератури, все, від чого залежить їхнє живе щоденне життя. Я б назвав три літературні галузі: квазіофіційна література, малоофіційна література і паралельна література, яка нуртує сама в собі...

В. Єшкілєв: Якщо я правильно все зрозумів, то Національна спілка письменників України і Асоціація українських письменників -- ніби дві однакові д...пи, так?

ІБТ: Кожна д...па розділена на дві половини. Колись Юрій Винничук замість версій АУП, УПА і т. д. запропонував назву -- ДУПА -- Державна українська письменницька асоціація.

В. Єшкілєв: Це було б класно! Принаймні, більше людей в Україні знали би про існування такої письменницької організації. Для більшості людей слово АУП взагалі ні з чим не асоціюється.

ІБТ: За перепрошенням, в літературі о ф і ц і й н і й все має робиться серйозно. І ми забуваємо про те, що найбрехливіші, найкумедніші речі робляться з серйозними обличчями. Маяковський казав, що дєло дєльно, кагда вєсєло. Ми собі багато чого в цьому сенсі не дозволяємо. Чому? Бо не дадуть гранду, грошей не дадуть... Несерйозним людям грошей не дають. Розумієте, ті люди, котрі роблять літературу офіційну, себто на грошовому підґрунті, добре розуміють, що їм цікавіші люди від живої літератури. Інакше хто читатиме всі ці нудні журнали? А молоді представники живої літератури чудово розуміють, що література не є просто друкованим текстом, а живим життям. Тому вони ж літературою не настільки переймаються, а йдуть "у живе життя". Таким нецікаво чекати на те, щоб спілка вручила їм безкоштовні талони на соснову труну. Хіба це ідеал для молодої людини?

В. Єшкілєв: А чим Ви там займаєтеся у тому Донецьку?

ІБТ: Ось поряд зі мною сидить, як називає її Микола Жулинський, ваша муза, себто моя, Анна Біла, з якою ми зараз разом. І вона надихає мене, перш за все, на життя, дає можливість жити... у цьому світі, а потім займатися ще й літературою. Або якщо не для протоколу, або, навпаки, для протоколу, я пишу там нову книгу. Отак би відповів Андрухович. (Приємно усміхається. -- Авт.) Хоча яку саме книгу: чи книгу життя чи книгу нежиття?.. Ще варто згадати літературне угрупування OST, до якого входять редактори і автори контраверсійного журналу "Каміос".

І. Корнелюк: Вам ніхто не казав, що Ви говорите резонансні думки дуже тихим і скромним голосом, причому їхнє озвучення ніби "заганяєте" в себе, звуки, які Ви вимовляєте, -- якісь неповні, надто сухі й монотонні. Це якийсь цікавий прийом заспокоювання слухачів, щоб вони дослухалися до того, я к ви говорите, а не щ о саме, чи ви говорите "на повний голос" лише в критичних статтях. А може, в Донецьку просто така вимова?

ІБТ: У Донецьку, як правило, кричать, а не говорять. А стосовно мого тихого голосу, то, можливо, це ознака того, що я "скромєн в биту". Або "адналюб": люблю тільки женщін. (Кожен звук вражав темпераментною артикуляцією критика, який, нарешті, "взяв високу емоційну ноту". -- Авт.)

В. Єшкілєв: Може, ближче знайомство і наснажує на краще прочування?

А. Біла: Прочування (Ніжне таке "видихання слова". -- Авт.)

Алла Татаренко: Ніколи не вірте письменникам, як пишуть їхні ж книжки.

(...)

Записала Інна КОРНЕЛЮК

DOVIDKA: Ігор Бондар-Терещенко -- поет, літературний критик, драматург. Народився у Харкові 1964 р. Автор поетичних книжок Ulaskava (1994), "Фібруарій" (1997), "Лірень" (2000), "Поsтебня" (2001), "Коза-Дерида"(2002); книги есеїв "Текст 1990-х: герої та персонажі" (2003); низки радіоп'єс та близько 400 літературно-критичних статей. Визнаний "апостол вітчизняного постмодернізму" в укрсучліті. Знакова постать українського літературного дискурсу 1990-х рр., представник контркультури в галузі критики, чия неформальна (позаофіційна та антиконвенційна) мистецька позиція не раз викликала контраверзійні судження сучасників, -- як свідчить Енциклопедія сучасної України.

Анна Біла. Поетка, літературознавець. Народилася в Донецьку 1975 р. Авторка поетичних книжок "Відбиток" (2000), Pas de chatte (2001), "Субмарина для Маринетті" (2002), монографії "Образ автора в ліриці Івана Франка" (2001), численних наукових статей з проблеми українського історичного аванґарду. Учасник літугрупування донецьких письменників OST, член АУП, кандидат філологічних наук, докторант Донецького національного університету.