ПРЕСОВЕ ПОВІДОМЛЕННЯ

ЩО: Презентація числа "Покоління та молодіжні субкультури" незалежного культурологічного часопису "Ї" (м. Львів).

ДЕ: Книжкова кав‘ярня "Бабуїн", м. Київ, вул. Богдана Хмельницького 39

КОЛИ: 17 травня 2002 року, початок о 19:00.

Тема: Покоління та молодіжні субкультури. Формування сучасного літературного урбаністичного дискурсу.

Книжкова крамниця "Маґна Карта" та громадська організація “Ї” презентують незалежний культурологічний часопис "Ї" (м. Львів).

24-е число часопису “Ї” присвячене проблематиці субкультур та формування політичного покоління.

Учасники презентації:

• Тарас Возняк, культуролог, головний редактор часопису “Ї”, начальник відділу міжнародних зв’язків міської ради міста Львова

• Ярина Боренько, політолог і перекладачка, куратор числа "Покоління і молодіжні субкультури"

• Ігог Балинський, викладач факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка і Львівської Духовної Академії

• Андрій Пехник, викладач Львівського національного університету, письменник, лауреат всеукраїнських літературних премій

• Андрій Павлишин, заступник головного редактора часопису “Ї”, голова Української Асоціації Міжнародної Амністії, фахівець з історії українсько-польських стосунків

• Марія Прунак, аспірантка кафедри політології ЛНУ імені Франка, відповідальна за зв’язки з громадськістю часопису "Ї"

Говорити про неспроможність нашої незалежної держави витворити знакове політичне покоління, корпоративно-вікову солідарність і широку соціальну активність – це те саме, що говорити про недорозвиненість цієї держави, архаїчність її системи і відсутність будь-якої політичної дискусії. Так само, як розбудовуючи державу, ми спізнилися з цим на два століття, отак і з її нормативним обґрунтуванням у вигляді модерних інституцій: виборів, парламенту, президента, уряду. Усе це – всього лиш ілюстративний матеріал до нашого державного букварика, який, проте, не має динаміки – відсутні дія, діалог, особистості й групи, відсутні події.

Ярина Боренько

як і повсюди, вулиця пропонує свої варіанти, проте український (чи все-таки, пост-совєцький?) варіант – специфічний. Відколи стартонув проект “Україна”, партійні ділки перетворились у політиків різних рівнів і бізнесменів, учителі та інженери пішли на базар, а найважче довелось робітникам заводів. Сьогодні в Україні чимало сімей, які не можуть дати навіть мінімуму своїм дітям-підліткам. А їм хочеться бути “як усі” (нормальними пацанами, а не кончєними штріхами). І вони стають “як усі” – міні-суспільство нормальних пацанів приймає їх, пропонуючи правила гри, завдяки яким можна вижити і не почувати себе ізгоєм, а інколи навіть утримувати власних батьків.

Таня Хома

Неважко помітити, що підвищення інтересу до толкієнізму, особливо до рольових ігор, припадає на періоди соціальної, політичної чи економічної нестабільности у суспільстві і збігається з підвищенням інтересу до містики (астрологія, хіромантія) та систем, що знижують стрес, гарантують стосовний спокій (йога, буддизм), безпеку (різноманітні єдиноборства) та однозначність. У США це, наприклад, Корейська та В’єтнамська кризи. В СССР за будь-які спроби рольових ігор (наприклад, Карнавал 1980 року у Феодосії) суворо карали. Однак із “перебудовою” совєцькі толкієністи поступово посміливішали до такої міри, що у 1990 році провели перші Всесовєцькі гобітські ігри (вдумайтеся у словосполучення!). І нічого їм за це не зробили.

Андрій Пехник