Пам'яті Олександра Кривенка

Дорогий друже наш Сашко, скорботна родино, печальна молитовна громадо!

Мені говорити над гробом Сашка подвійно важко. По-перше, за відомим правилом послідовності поколінь не я маю промовляти над його гробом, а він – над моїм. А по-друге, у моєму слові може бути все, може бути навіть жарт (і я певен, він би собі навіть замовив якийсь дотеп), але не може бути фальшу. Мало хто з відомих мені людей не терпів фальшу так, як Ти. У світі одержавленого фарисейства та узаконеного лукавства Ти був виразним інакодумцем, і я від імені інакодумців попередніх поколінь складаю Тобі за це велику подяку.

Дякую Тобі, Сашко, що Ти вибрав Львів і як місце своєї вічної молодості, і як місце свого вічного спочинку. Ми свідчимо про те, що Ти любив Галичину любов’ю свого давнього попередника – Михайла Драгоманова, тобто гордився її чеснотами і здирав з Галичини пласти лукавства, що налипли на неї.

Вибач, що я не перелічую Твої титули та посади. Все це забудеться, а в пам’яті напевно залишиться найголовніше: Ти був символом свого покоління. Ти озвучив його голос, надав йому особливого тембру, особливої тональності та стилістики. Ти обдарував своє покоління спасенною іронією, бо що б інакше порятувало його від відчаю за те, як справи в країні виглядають сьогодні коли весна надії плавно перейшла в осінь розчарування.

Яке ім’я дадуть Твоєму поколінню? Пробуджене покоління? Сашко і його колеги справді, ніби проліски, першими проклюнулися з-під злежаного снігу. Може, покликане покоління? Вони справді були покликані голосом сумління. Але при цьому це й недовисловлене, недослухане покоління.

Ми ховаємо Тебе, Сашко, але не ховаємо Твоє покоління. Усі обставини Твого життя, а може і смерті, свідчать про те, що до Твого покоління ставляться дуже серйозно – щораз серйозніше. Тепер просто треба буде Твоїм друзям допити пиво, яке Ти не допив; дописати Твої статті, які Ти не дописав; доозвучити Твої думки, які Ти ще не висловив. Я вірю, що їм це вдасться.

Журналісти ніби змовилися і всі свої некрологи закінчують словами: “Сашко, нам Тебе бракуватиме!” І без Тебе справді спорожніють київські 91\92 поїзди, спорожніють журналістські тусовки. Без Тебе надщербленим буде Твоє покоління і якоюсь сиротливою й навіть прісною буде уся Україна.

Спочивай з Богом, хай упокоїться Твоя душа на лоні Авраама. І пам’ятай: нам Тебе справді дуже бракуватиме!

Мирослав Маринович
12 квітня 2003 року