Найвища відзнака за розвиток українсько-польської співпраці

У вівторок, 19-го березня Консул Республіки Польща у Львові Анджей Росінський та Консул Збігнєв Місяк вручили Любові Старак, удові першого Повіреного у справах України в Польщі Теодозія Старака, найвищу нагороду Республіки Польща для цивільних осіб – Командорський Хрест "За заслуги". З українських громадян подібну відзнаку отримав тільки Дмитро Павличко по закінченню його дипломатичної служби.

Анджей Росінські, відомий політичний історик і громадський діяч, активіст підпілля "Солідарності", довгий час співпрацював та був добрим приятелем Теодозія Старака. В жовтні 1999 року він та Збігнєв Місяк звернулися від імені заснованої ними організації "Польща-Україна" до Президента Польщі Алєксандра Кваснєвського з проханням нагородити Т. Старака орденом. Президент прийняв рішення вручити першому послові України вищу нагороду – Командорський Хрест "За заслуги".

Урочиста церемонія вручення відбулася в кабінеті міського голови Львова Василя Куйбіди в присутності надзвичайного та повноважного посла Романа Лубківського, консула Речі Посполитої у Львові Кшиштофа Савіцького, представників громадськості та журналістів. На врученні виступили Кшиштоф Савіцький, Василь Куйбіда, Любов Старак, Роман Лубківський, Мирослав Трохимук, директор Інституту Польщі в Львівському національному університеті.

Промова п. Любові Старак

Схвильована цим днем і цією подією. Не хочу таїтися: в глибині душі я знала, що цей день колись неодмінно прийде.

Цю високу відзнаку для мого покійного чоловіка Теодозія Старака я сприймаю не як протокольний жест ввічливості від влад Республіки Польща, а як справедливу і щиру оцінку заслуг першого дипломатичного представника незалежної України в цій сусідній нам державі.

Його доля була адекватною жорстокій добі, в якій жив. І саме тому він прагнув порозуміння і приязні, своєю поведінкою, своїм інтелектом руйнуючи негативні стереотипи минулого, відкидаючи ідеологічні ярлики, розчищаючи джерела довіри між українським та польським народами.

Його любили і ненавиділи як справжню сильну особистість. Нерідко почувався своїм серед чужих.

Будучи людиною двох культур – української та польської – він бачив наші сусідські взаємини високоцивілізованими і рівнопартнерськими. Робив для цього усе, що міг, не шкодуючи часу, сил і здоров’я. Був період, коли він працював сам, один як ціла інституція.

Внесок Теодозія Старака у розвиток дипломатії незалежної Української держави і зокрема у формування польсько-українських відносин зафіксований в архівах МЗС України як важливий і вагомий документ нашої переломної епохи. Цей внесок впливатиме позитивно у перебіг взаємин між Україною та Польщею.

Українсько-антиукраїнська влада не захотіла відзначити Теодозія Старака ні дипломатичним рангом, ні званням, ні навіть подякою за його багаторічну жертовну працю.

Я сприймаю це без щонайменшої скрухи. Знаю, що мій чоловік і не хотів би від цієї влади ніякої нагороди і не прийняв би її.

Теодозій Старак усе своє життя служив не черговим режимам і можновладцям, а Україні свого серця. Україна ж, його Батьківщина, дала йому незрівнянно більше, ніж усім тим, хто її зневажає. Вона дала йому небуденний розум і знання, горде серце патріота і незламність духу. З цим і пішов від нас.

Jestem naprawde bardzo dumna z tej nagrody. Serdecznie dziekuje.

Дякую.