ШУЛЬЦҐЕЙТ
Беньямін ГАЙСЛЕР: Я втомився самотньо воювати за правду
Розмовляв Дмитро КАНЕВСЬКИЙ
Поступ, 16 липня 2005 р.
Дуже часто доводиться спостерігати, що за збереження пам'яток культури в Україні більше вболівають іноземці, ніж українські урядовці та "патріоти". Німецький кінодокументаліст Беньямін Гайслер спільно зі своїм батьком письменником Крістіаном Гайслером справедливо претендують на право першовідкривачів розписів Шульца у Дрогобичі 2001 року. На жаль, відразу після того, у травні 2001 року, представники єрусалимського Інституту голокосту "Яд Вашем" більшість цих фресок демонтували і вивезли до Ізраїлю. За сприяння деяких представників української влади. В інтерв'ю "Поступу" відомий гамбурзький режисер розповів про творчі плани та поділився міркуваннями про майбутнє фресок Бруно Шульца.
-- Ваш фільм "Знайдення малюнків" викликав неабиякий резонанс в інтелектуальних колах і серед шульцезнавців. Чому так склалося, що фільм не побачили "широкі маси"?
-- Так, "Знайдення малюнків" я вважаю дуже вдалим фільмом. Скажу більше, на мій погляд, це дуже сильна стрічка, яка не залишає байдужим жодного українця. Тішуся з того, що фільм брав участь у багатьох кінофестивалях. Його бачили глядачі Німеччини, Польщі, України, Сполучених Штатів, Канади, Ізраїлю, Сербії та інших країн. Він здобув премії та схвальні відгуки критиків, але його дистрибуція, себто доступ до масового глядача, зіштовхнулася з багатьма проблемами.
Не останню роль тут відіграла й політика. Адже в історії з викраденням фресок йдеться не тільки про мистецький злочин, вчинений, до речі, фахівцями музейної справи. Це, крім усього, ще й політичний конфлікт. Нагадаю, що президент Ізраїлю Моше Кацав надіслав українській владі офіційного листа, в якому просив погодитися з тим, щоби фрески залишили в Ізраїлі. А кінобізнес завжди чутливо реагує на політику, закордонні дистрибутори намагаються уникати політики, а це гальмує розповсюдження фільму і його вихід у вільний прокат.
-- "Знайдення малюнків" знімали і в Ізраїлі. Вам неодноразово доводилося бувати в музеї "Яд Вашем" і спілкуватися з його працівниками, серед яких, наскільки я знаю, і прес-секретар Ірис Розенберг. Яке враження на вас справили ці розмови?
-- З Розенберг я зустрічався відразу після вивезення фресок. Вона поводилася дуже пихато і вперто. "Хто там поїде в якийсь Дрогобич? Кому це потрібно? А у нас в музеї на рік понад два мільйони відвідувачів", -- казала вона. Прикро було це чути, дуже прикро.
-- Але тепер вони взагалі відмовчуються...
-- Авжеж! Досить важко пояснити і виправдати те, що "Яд Вашем" вчинив у Дрогобичі. Тому їм просто нічого сказати. Востаннє я був у Єрусалимі минулої осені, в "Яд Вашем" мене просто ігнорували. І дивіться, фресок і досі не виставлено для публіки. Мотивація така, що немає місця одночасно показати всю колекцію, але ж це смішно! Я думаю, що відтермінування демонстрації цілком свідомий крок. Вони чекають.
-- Чекають на що?
-- Поки в Україні й Польщі забудуть або пробачать і відмовляться від ідеї повернути фрески. Чекають, що у свідомості людей, насамперед у відвідувачів музею, не буде жодної гадки про те, що це саме Бруно Шульц. Він і його малюнки стануть лише кам'яним слідом однієї з жертв страшної трагедії голокосту серед тисяч інших талановитих єврейських митців.
Тобто це не буде вже Бруно Шульц, це будуть просто малюнки забутого всіма митця. Тому цього забуття, байдужості не можна допустити! Треба говорити, пам'ятати і діяти. Я постійно стежу за всіма матеріалами, які з'являються у пресі, і тут мушу похвалити "Поступ", який не дає пам'яті про Шульца згаснути і часто повертається до цієї теми. Це дуже важливо.
-- Чимало мистецтвознавців і реставраторів говорило про те, що навіть за умови повернення фресок відродити первинну експозицію в колишній віллі Ланда у Дрогобичі буде дуже складно.
-- Навіть у єгипетських пірамідах археологи і реставратори відтворюють композиції практично з піску. Тому я впевнений, що це можливо. Найкращим виходом було б створення музею Шульца у Дрогобичі. Це стало б справжнім втіленням мрії усіх мистецтвознавців, культурологів і чудовим символом єднання та примирення українців, євреїв, поляків і німців. Власне, саме це я і планував організувати чотири роки тому, і якби не викрадення фресок, цей музей, напевно, вже б існував і приваблював чималу кількість туристів з усієї Європи. Мені вже вдалося провести переговори і домовитися про одержання гранта від німецьких організацій, але все в одну мить зупинилося.
-- На шульцівській літературі виховувалися галицькі інтелектуали. Шульц справді є непересічною особистістю для Галичини, але з Ваших спостережень, чи так можна говорити і про Велику Україну? Про Київ?
-- Звісно, там із його спадщиною знайомі менше, але я з особистого досвіду знаю, що для київської інтелігенції питання Шульца і фресок є надзвичайно важливим і болісним. Під час демонстрації фільму в Києві я відчув лише позитивну реакцію глядача.
-- Як, на Вашу думку, слід діяти далі, щоби повернути фрески?
-- Складне питання. Я втомився бути troublemaker'ом і самотньо воювати за правду. Виходить, що хочеш якнайкраще, а отримуєш лише проблеми. Я думаю, має бути непохитна політична воля. Дякувати Богові, влада в Україні змінилася, може, й будуть зрушення в цьому напрямі теж. У мене нещодавно з'явилася ідея зняти продовження цієї "епопеї з малюнками"...
-- І вже є певні напрацювання?
-- Наразі лише ідея. Робоча назва -- "Втрачені малюнки", але в цьому фільмі я хотів би розповісти вже не стільки про історію з фресками, скільки дослідити все те, що відбулося після їх зникнення. Це реакція людей, емоції, які вихлюпують назовні старі незагоєні рани, образу. Я вважаю, що необхідно шукати компроміс між народами. Можна весь час хапатися за минуле, яке є трагічним і жахливим, але ж треба дивитися у майбутнє і вміти прощати. Про це я і хотів би зняти наступний фільм, але вже зараз зіштовхнувся з проблемою фінансування. Ситуація в Німеччині зараз дуже непроста, тим паче, на обрії -- нові вибори, та й ставлення до українського питання в Німеччині ще двояке. З одного боку, беззаперечна підтримка українців за Помаранчеву революцію, а з іншого -- ще дається взнаки відголос "візового скандалу". Думаю, треба перечекати, поки ситуація стабілізується. А тим часом я вже веду попередні переговори з телевізійниками.
Шоу не буде
Дмитро КАНЕВСЬКИЙ, Ізраїль
Колекція настінних малюнків дрогобицького митця Бруно Шульца не побачить світла раніше від березня 2005 року.
Про це "Поступ" повідомила Iфат Бахрах -- перший секретар прес-центру єрусалимського музею "Яд Вашем", у якому зберігаються безцінні мистецькі твори.
За словами панi Бахрах, "нічого надзвичайного у призначенні цієї дати немає, оскільки вона приурочена до відкриття нового залу музею, який зараз перебуває в останній фазі розбудови". Речниця "Яд Вашем" заперечила повідомлення українських ЗМI про те, що презентація фресок мала відбутися вже цього місяця.
Як повідомляли раніше, урочисте відкриття відреставрованих фресок Шульца мало відбуватись з участі культурологів, мистецтвознавців та поцiновувачiв спадщини видатного дрогобиччанина, які спеціально для цього сподівалися прибути до Єрусалима з Польщі, України, Німеччини, Канади та багатьох інших країн. Наразі вже однозначно можна говорити про те, що цьогоріч мистецький світ фресок не побачить. Презентацію настінного живопису Шульца вiдтермiновували вже декілька разів. Ще три роки тому представники музею впевнено говорили про те, що колекція вже готова до показу, а робота точиться лише навколо оформлення експозиції, збирання фактів та світлин про Шульца та Дрогобич. З того часу презентацію відкладали вже принаймні тричі.
Знаменно, що хоча "Яд Вашем" в особі прес-секретаря заперечує будь-який зв'язок поміж датою відкриття колекції i візитом до Ізраїлю міністра закордонних справ України Костянтина Грищенка, усе ж щодо цього є певні сумніви. На це передусім наштовхує факт, що керівництво музею i досі не визначилося з тим, чи співпрацюватиме з міждержавною комісією, створення якої запропонував Грищенко під час візиту до Ізраїлю на початку липня. Комісія має подати висновки щодо юридичного аспекту справи та рекомендувати майбутню долю фресок.
За словами куратора справи Шульца, речницi "Яд Вашем" Iрiс Розенберг, за розрахунками працівників музею, колекцію Шульца за дуже короткий термін огляне декілька мільйонів вiдвiдувачiв. Щорічно на експозицію меморіального комплексу приходять подивитися два мільйони осіб.
Таємний лист Радзiєвського
Дмитро КАНЕВСЬКИЙ
Вiзит мiнiстра закордонних справ України Костянтина Грищенка, якому офiцiйно хронiка надавала багато уваги, не запам'ятався би жодним проривом, коли б не заява, зроблена пiд час вiдвiдин музею Голокосту "Яд Вашем".
Грищенко став першим українським владоможцем, який оглянув "фрески Бруно Шульца, вивезені спiвробiтниками "Яд Вашем" з Дрогобича навеснi 2001 року, i першим представником київської влади, який на офiцiйному рiвнi дав зрозумiти, що цю iсторiю з фресками не вичерпано: "Подальша доля цих мистецьких творів нас не може не турбувати. Не має сумнівів у тому, що вивезення фресок було незаконним, але сьогодні ми мусимо у цивілізований спосіб вирішити їх подальшу долю".
Для працiвникiв музею заява Грищенка стала громом серед ясного неба, адже вони вже тривалий час сподiвалися на те, що Україна от-от вiдмовиться вiд своєї спадщини. Приводом для таких сподiвань став березневий вiзит до Iзраїлю вiце-прем'єра України Дмитра Табачника, який, згадавши про "фрески Шульца", не висував працiвникам музею жодних претензiй від України.
За коментарями з приводу можливостi створення спiльної українсько-iзраїльської комiсiї та майбутнього фресок кореспондент "Поступу" звернувся до Iрiс Розенберг, речницi "Яд Вашем", яка пiд час скандалу три роки тому доклала чимало зусиль для "вiдбiлювання" честi своєї установи. Якщо в травнi 2001-го поспiлкуватися з панi Розенберг було бiльше нiж легко, то пiсля вiзиту Грищенка до "Яд Вашем" Розенберг на контакт йшла дуже неохоче i переклала цю нелегку мiсiю на свою асистентку. Втiм, Iрiс Розенберг все ж погодилася прокоментувати останнiй виток у справi. За її словами, йдеться про великого митця, який загинув саме через своє єврейське корiння, а настiннi малюнки у помешканнi офiцера СС, через якi й точиться ця суперечка, є результатом примусової працi Шульца та фрагментами трагедiї голокосту.
"Яд Вашем", -- йдеться у заявi Розенберг, -- має моральне право на збирання документальних свiдчень голокосту по всiй Європi". Отже, жодної моральної вини за перемитництво мистецької спадщини України керiвництво "Яд Вашем" i досi не вiдчуває.
Але далi панi Розеберг повiдала про найцiкавiше: "Пiд час перебування делегацiї музею у Дрогобичi ми вiдкрито спiвпрацювали з владою мiста. Перед вiд'їздом до Iзраїлю мер Дрогобича Олексій Радзiєвський вручив представнику музею офiцiйного листа, в якому вiн висловив подяку працiвникам "Яд Вашем" за збереження спадщини митця, а також високо оцiнив спiвпрацю мiж "Яд Вашем" та мерiєю Дрогобича".
Як вiдомо, сам Радзiєвський завжди заперечував свою причетнiсть до "справи фресок". Насправдi ж, iснування такого документа за пiдписом дрогобицького голови, з юридичної точки зору, може унеможливити повернення фресок в Україну.
Панi Розенберг вiдмовилася вiдповiдати на запитання про позицію "Яд Вашем" щодо вимоги мiнiстра закордонних справ України про створення робочої комiсiї з метою остаточного вирiшення "справи Шульца". Вона також оминула увагою тему добровiльного передавання фресок українськiй сторонi у разі такої вимоги, зазначивши лише, що фрески перебувають пiд наглядом провiдних iзраїльських реставраторiв, якi готують їх до офiцiйного вiдкриття в одному з нових залiв музею.
Фрески Шульца непотрібні Ізраїлю?
Дмитро КАНЕВСЬКИЙ, Хайфа
У той час, як у Галичині й досі не вщухають суперечки навколо належності спадщини Шульца, а Київ (теж цілком прогнозовано) доволі мляво відреагував на історію з вивезенням фресок видатного митця, вірогідно було би вважати, що на “історичній Батьківщині” вирують ейфорія та зацікавленість творами Шульца. Утім, такі припущення помилкові.
У той час, коли скандал із вивезенням фресок набирав обертів в Україні, в Ізраїлі навіть не чули про “справу Шульца”. Ізраїльська преса фактично проігнорувала цю історію, і лише згодом соціалістично орієнтована газета” Аарец” присвятила Шульцові статтю, зосередившись переважно на описуванні фресок та біографії митця. Про широкий суспільно-політичний резонанс, що його справа Шульца отримала в країнах центральної Європи, майже не згадувалося. Інші ізраїльські ЗМІ не перейнялись оглядом подій, що мали місце у Дрогобичі наприкінці травня, та навіть якби і писали про це, нема гарантії, що на те, аби побачити знамениті фрески, із нетерпінням чекали б тисячі схвильованих ізраїльтян.
За останні 20 років в Ізраїлі відбулася своєрідна культурна революція. Якщо у перші роки після заснування Ізраїлю більшу частину його населення становили вихідці з країн Європи, а в самому Ізраїлі домінував європейський (і, зокрема, польський та німецький впливи), то після прибуття емігрантів із країн північної Африки національна культура Ізраїлю змінила своє обличчя. Тепер широкою популярністю в Ізраїлі користуються артисти, чия творчість так чи інакше замішана на східних мотивах. Хоча це не означає, що класичні музика, живопис та й взагалі європейське мистецтво не користуються популярністю: на таких культурних заходах теж людно, але переважає публіка похилого віку, яка зберегла любов до європейського мистецтва та світогляду.
Молода ж генерація віддає перевагу американізованому арту, а тому твори Шульца та трагічна стежина життя дрогобицького таланту є для них пшиком, пережитком минулого. З огляду на все це, постає питання : якщо в сучасному Ізраїлі люди навряд чи оцінять значущість фресок, чи було доцільно інституту Голокосту “Яд Вашем” узагалі розпочинати цю справу, та ще й здійснювати вивезення у такий неоднозначний спосіб? І як би не виправдовувалися його представники, відтепер на репутації цього поважного музею з’явилася пляма, стерти яку буде дуже важко.
Кореспондентові “Поступу” кілька разів доводилося бувати на території цього єрусалимського музею. У ньому і справді зібрані безцінні згадки про трагічний період в історії людства загалом та євреїв зокрема. Особливі почуття з’являються при перегляді виставки “діти і Голокост”, де зібрані дитячі малюнки, ляльки та інші фрагменти останніх іграшок у житті невинних дітей.
Проте більшість експонатів добровільно передана музею вцілілими родичами померлих. Інша справа – фрески Шульца: якщо згоди на вивезення фресок не давали ані близькі Шульцові люди, ані мешканці Дрогобича, яким по праву належить спадщина їхнього краянина, чи ж варто тримати фрески в Ізраїлі, тим більше, що вони, на жаль, навряд чи будуть тут належно оцінені...
Поступ, 12-13 червня 2001 року
Айріс Розенберг: Чому вони тепер не кажуть правди?
В інтерв’ю “Поступу” речник музею “Яд Вашем” наполягає на безпосередній причетності мера Дрогобича до вивезення фресок Шульца
Дмитро КАНЕВСЬКИЙ
Триває скандал навколо фресок Бруно Шульца. Те, що фрески вже в Ізраїлі, є доконаним фактом. Утім, не менш важливим було б дізнатися, як вивезення безцінної спадщини дрогобицького митця стало взагалі можливим, адже, згідно з законодавством України, історію зі зникненням фресок можна вважати нічим іншим, як перемитництвом.
Особливо незрозумілою у цій історії залишається роль мера Дрогобича Олексія Радзієвського та його заступника Тараса Метика. Можливо, правда стане відомою після закінчення розслідування СБУ, яке нарешті втрутилося в “справу Шульца”. Проте наразі допомогти з’ясувати, в чому полягає вина дрогобицької влади (якщо вона взагалі присутня) можуть слова офіційного речника музею “Яд Вашем” Айріс Розенберг.
У розмові з кореспондентом “Поступу”, яка тривала понад годину, пані Розенберг неодноразово наголошувала на тому, що вивезення фресок Шульца не було б технічно та юридично можливим за відсутності співпраці з місцевою владою. Пані Розенберг стверджує, що першим місцем, куди подалася група ізраїльських науковців, була мерія Дрогобича. “Ми провадили консультації з першими особами Дрогобича, у тому числі й із мером міста, його заступником та головою відділу культури мерії”, – каже Айріс Розенберг. Речник “Яд Вашему” наголошує на тому, що всі дії співробітників музею були узгоджені із владою міста, науковці діяли цілком відкрито і не приховували свого наміру перевезти фрески до Єрусалима, а мер Радзієвський знав про це і не мав нічого проти цієї ініціативи. Пані Розенберг також підтвердила, що під час безпосереднього зняття фресок зі стін представники дрогобицької мерії просто залишили помешкання, мовляв, квартира із фресками – приватна власність подружжя Калюжних, що там мешкає, із ними й домовляйтеся.
На жаль, Айріс Розенберг продовжує зберігати у таємниці деякі факти, які могли б пролити світло на цю скандальну історію. Зокрема, вона відмовляється говорити про те, яким саме шляхом вивозилися фрески, через яке місто, яким транспортом та з чиєї згоди. Вона також не відповіла, чи дії мера Дрогобича та його підлеглих були безкорисливими, що наводить на думку про те, що перебування ізраїльських науковців у Дрогобичі не обмежилося 100 доларами, які заплатили подружжю Калюжних...
Протягом нашої розмови речник музею “Яд Вашем” неодноразово підкреслювала, що представники дрогобицької влади відкрито співпрацювали з представниками “Яд Вашем”, а тому не знати про їхні плани не могли. “Ми надто поважна установа, аби нехтувати згодою влади,” – каже пані Розенберг. Вона також запевняє, що здивована останніми заявами дрогобицького мера і його заступника. Як відомо, Радзієвський і Метик кажуть, що нічого не знали про намір ізраїльтян вивезти фрески в Єрусалим. “Чому тепер вони не говорять правди? Чому відмежовуються від своїх дій та слів?” – заявила “Поступу” Айріс Розенберг.