ШУЛЬЦҐЕЙТ
“Тішуся, що через скандал увічнять постать Бруно Шульца”
Розмова з Авнером Шалевом, директором “Яд Вашем”
Львівська газета, 1 липня 2004 (№ 439)
Створений у 1953 році Кнесетом “Яд Вашем” є великою структурою, що об’єднує історичний і художній музеї, дослідницький і навчальний центри, меморіали, бібліотеку. Вся ця структура, розташована в Єрусалимі, має на меті дослідження та документування Голокосту й увічнення пам’яті його жертв.
На наших теренах багато людей почули цю назву у зв’язку зі зникненням фрагментів стінопису Бруно Шульца в Дрогобичі. Про “Яд Вашем” кореспондент “Газети” розмовляв із Авнером Шалевом.
– Розкажіть про проекти, які готує найближчим часом “Яд Вашем”?
– “Яд Вашем” займається всіма проектами увічнення пам’яті жертв Голокосту. Специфікою є те, що ми висвітлюємо та намагаємося зберегти згадки про всі сторінки цієї трагедії. По-перше, збираємо документи по цілому світу. Навіть якщо йтиметься про 100 млн. документів – усе одно зробимо так, щоб принаймні їх копії були в нас. Йдеться про документи, фільми, речі, які фіксують факти катастрофи. Після їх збору проводять академічні дослідження. Наш дослідницький центр пов’язаний із схожими інституціями в Ізраїлі та загалом у світі, зокрема в Києві. Також маємо історичний і художній музеї, займаємося освітньою діяльністю.
Унікальність “Яд Вашем” у тім, що він включає всі елементи: архів, музеї, освіту, пам’ятник. Цей комплекс розташований на Горі пам’яті. Тобто поєднуємо і раціональний, і емоційний підходи для увічнення пам’яті. Останнім часом докладаємо значних зусиль, щоб бути актуальними, доступними та цікавими молоді, адже безпосередніх свідків катастрофи з кожним роком залишається все менше.
Щоб адаптувати методику до потреб інших країн, “Яд Вашем” повинен налагодити зв’язки зі світом. Створюємо інтернет-проект “Зал імен”. У нашому музеї він уже є, але хочемо розширити список: щоб зафіксувати поіменно всіх, хто постраждав від Голокосту.
Інтернет-проект потрібен нам, щоб цей список став доступним будь-якій людині у світі, аби кожен міг додати ім’я, якого немає в переліку.
У галузі досліджень складаємо енциклопедію праведників світу. Наступний проект – енциклопедія всіх гетто, а також карта та дослідження масових поховань. У цьому аспекті Україна є дуже важливою, адже на її території не лише багато відомих масових поховань, але чимало таких, які не позначені та не задокументовані. Це вимагає великої дослідницької роботи. Але найбільших зусиль вимагають нові художній та історичний музеї, які створять як зовсім нове покоління таких закладів.
– Така кропітка робота вимагає досліджень на місці, зокрема в Україні. Як здійснюєте міжнародну співпрацю?
– По-перше, багато матеріалів, документів, свідчень уже в нашому архіві. Звичайно, потребуємо й підтримки на місцях. Налагодили зв’язки з Дніпропетровськом, Львовом, які повинні допомогти нам усе зібрати. Розробляємо методику співпраці з місцевими силами.
– Існує непроста ситуація довкола Янівського концтабору. Чи втручається “Яд Вашем” у вирішення цієї проблеми?
– Ми займаємося увічненням пам’яті лише на території Ізраїлю. Не втручаємося в політику на місцях. Кожне суспільство має робити це так, як розуміє. Коли створювали меморіал у центрі Берліна, до нас приходили та запитували, що думаємо про це. Можемо допомогти інформацією, висловити свою точку зору, але не втручаємося. Немає сенсу в увічненні пам’яті, якщо це накинуто “згори”. Воно повинно йти зсередини та відображати почуття того регіону, де відбувається увічнення. Важливо зрозуміти, що “Яд Вашем” утручається лише в тому разі, якщо порушують святість якогось місця або меморіалу, але його концепція має спиратися на особливості локального розташування, “говорити” зрозумілою для цього регіону мовою.
– Чи ініціює “Яд Вашем” повернення історичних і культурних цінностей, вилучених у євреїв під час Голокосту?
– Ми вважаємо, що вилучене майно в той чи інший спосіб слід повернути євреям. Але сам “Яд Вашем” узагалі не займається такими справами. Коли ж ідеться про духовне майно, то завдання організації – принаймні з ним ознайомитися. Це наші право й обов’язок, адже намагаємося відтворити цілісну картину катастрофи; наш музей є центральним для євреїв усього світу, тому прагнемо зібрати максимальну кількість свідчень. Тут мусять бути й пальто розстріляної дівчинки, й валіза, з якою їхали в Освєнцим, і написана книга. Хочемо, щоб у музеї все було максимально показано і духовно, і матеріально. Ці речі отримуємо іноді від самих людей у подарунок, деколи їх позичають такі музеї-меморіали, як Майданек та Освєнцим. Багато майна, звичайно, щезло, його неможливо відновити. Але деякі речі люди передають із почуття обов’язку.
– Ситуація із перенесенням дрогобицьких фресок Бруно Шульца в “Яд Вашем” викликала недвозначну реакцію...
– Мені дуже шкода, що єврейська громада, яка живе у Дрогобичі протягом кількох століть, не увічнює своєї пам’яті так, як вартувало б. Бруно Шульц був частиною цієї громади. У Дрогобичі він працював не лише як письменник і художник, але і як викладач малювання в єврейській гімназії. Ми вважаємо: позаяк його вбили через те, що він був євреєм, все, що він зробив, робив як єврей – це частина традиції єврейського народу на Західній Україні.
Маємо офіційну згоду мерії Дрогобича та власника будинку, де знаходилися фрески. Саме на її основі отримали фрески, їх експонуватимуть у нашому музеї. Коли фахівці “Яд Вашем” прийшли в цей дім, вони знайшли фрески в жахливому стані, ніхто на Західній Україні не знав про те, хто такий Бруно Шульц. Я тішуся, що, можливо, через цей нібито скандал увічнять постать Бруно Шульца і в Польщі, і в Україні, і в Ізраїлі. Ми намагатимемося укласти угоди з урядами цих країн, і всі мають залишитися задоволеними. Тривають відповідні переговори, важливо, щоб знали не лише літературну творчість Шульца, але й художню. Думаю, що від цього усі виграють.
– Які ще діячі культури родом із Західної України фігуруватимуть у музеї?
– Не можу сказати точно. Хоча із Західною Україною мене пов’язують і особисті емоції, адже моя мама навчалась у Львівському університеті.
Розмовляла Катерина Сліпченко, Єрусалим-Львів