Фрески Бруно Шульца: ще три цікавих питання

ШУЛЬЦҐЕЙТ

Сергій Кот

Фрески Бруно Шульца: ще три цікавих питання

Україна черговий раз опинилася в епіцентрі світової уваги, і знову причиною послужив скандал світового рівня. Увага культурної громадськості прикута до ситуації навколо фресок всесвітньо відомого польського маляра та письменника єврейського походження Бруно Шульца, які нещодавно були віднайдені в одному зі старих будинків Дрогобича та одразу ж втрачені. На перший погляд, ця крадіжка виглядає “спонтанною” аферою, але є підстави вважати, що вона є чітко спланованою операцією.

Але чому?

Коли під час звичайного ремонту однієї з квартир будинку були випадково відкриті фрески, атрибутовані фахівцями за авторством Шульца, вони одразу ж стали сенсацією. Польща та низка міжнародних фондів запропонували дрогобицькій владі допомогти створити в будинку меморіальний музей Б.Шульца. За деякими даними, сума обіцяних інвестицій сягала $300 тис. і включала видатки на повний викуп будинку у власників розташованих в ньому приватних помешкань. Відомо, що господар квартири, де були знайдені фрески, М.Калюжний спочатку підписав дарчу на фрески дрогобицькому музею. Але документ не був оформлений нотаріально. І доки тривала традиційна для українських реалій бюрократична тяганина, раптом виявилося, що унікальні твори мистецтва вже демонтовані зі стін будинку і зникли. Вже згодом з’ясувалося, що їх вивезено з території України до Ізраїлю, де фрески Б. Шульца опинилися в Єрусалимському музеї пам’яті жертв Голокосту. Також стало відомо, що їх вивіз громадянин Ізраїлю, колишній львів’янин Марк Шраберман, який переконав Калюжного продати йому фрески за мізерну суму – $300.

Хто винен?

Таким чином, культурній спадщині України завдано нових втрат, знову постраждав моральний авторитет держави: зникнення фресок, вивезених через один з основних митних пунктів, ще раз загострило проблему корумпованості владних структур та тіньового ринку культурних цінностей в Україні. Крім того, намагаючись виправдати факт незаконного вивезення, деякі відомі діячі єврейської культури, яких цитують провідні західні інформаційні агенції, публічно звинувачують Україну в недбалому ставленні до єврейської культурної спадщини, додатково наводячи приклади поганого стану збереження старовинних єврейських некрополів та архітектурних пам’яток, повільний процес реституції майна релігійних єврейських громад, яке було вилучено за радянського часу. Масла до вогню додали неоковирні коментарі дрогобицьких керівників, які ще на початку скандалу зробили типові заяви, мовляв: а чого, власне, галасувати? Нехай собі вивозять – у нас тут є Франко.

Загалом кажучи, ситуація у загальному контексті не дуже й здивувала. Але ось що привертає особливу увагу. По-перше, це вже друге в цьому році скандальне викрадення пам’яток єврейської культури, що пов’язане з новими незалежними країнами на пострадянському просторі. На початку червня з Єврейського музею у Нью-Йорку викрадено картину Марка Шагала “Над містом”, привезену туди з Росії на виставку “Ранні роботи Шагала”. Попри зусилля поліції, інформації про долю картини поки що немає. Висновки робити рано, але це схоже на замовну крадіжку.

По-друге, згідно з нормами міжнародного права, зокрема Гаазької конвенції ЮНЕСКО 1970 p. (ст.4), а також українського законодавства (Закон України “Про вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей” від 21 вересня 1999, ст.З) культурні цінності, виявлені на території держави, а також ті, що були створені іноземцями чи особами без громадянства, які проживають чи проживали на її території, є складовою частиною культурної спадщини України. При цьому немає значення власне етнічна належність цих цінностей. У міжнародно-правових відносинах Україна виступає таким чином “країною походження” цих пам’яток і, відповідно, єдина здійснює своє право на вирішення їхньої долі незалежно від того, в якій власності (державній, комунальній, колективній, приватній) вони перебувають.

Відомо, що вивезення фресок Б.Шульца відбулося без оформлення належних дозволів. Такий дозвіл (свідоцтво на право вивезення) за чинним законом мала видати Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через спеціалізований пункт у Львові, а у спірному випадку – Міжвідомча рада з питань вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей (розділи II і III). Тож за українським законодавством, а також усіма чинними нормами міжнародного права, вони визнаються незаконно вивезеними і беззаперечно підлягають поверненню в Україну.

Слід окремо наголосити, що за чинними нормами міжнародного права, ці фрески без офіційного свідоцтва на право вивезення з України не могли бути також легальне ввезеними до Ізраїлю. Навіть враховуючи, що принаймні до останнього часу Ізраїль не був учасником Конвенції 1970 p. про запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності, а також Римської конвенції ЮНІДРУА (міжнародної організації приватного права) 1995 p. щодо викрадених та незаконно вивезених культурних цінностей.

По-третє, згідно із Законом України “Про охорону культурної спадщини” від 8 червня 2000 p., щойно виявлені об’єкти до вирішення питань їх оформлення та реєстрації підлягають охороні як пам’ятки культури (ст.37). Будь-яка передача прав власності на фрески та на квартиру, де вони знаходилися, мала бути попередньо узгоджена з органами охорони пам’яток (ст.18, 20). Крім того, в разі виникнення небезпеки для збереження фресок держава мала переважне право на їх придбання у власника квартири, яке могло діяти протягом місяця з дня одержання повідомлення про наміри щодо їхнього продажу або продажу всієї квартири (ст.20). Зрештою, віднайдені фрески утворювали єдиний комплекс з історичним будинком, що був пов’язаний з життям та діяльністю Б.Шульца, і будь-які їх переміщення також потребували відповідних дозволів (ст.22). Жодної з цих вимог не дотримано. Тож сам по собі факт “продажу” фресок був в усіх відношеннях незаконною угодою в кращих традиціях “чорного ринку”. І в цій історії абсолютно не суттєво – чи був нотаріально завірений дарчий документ на передачу фресок для музею, чи ні.

Що робити?

Насамперед, відкинути будь-які балачки на кшталт: а чи потрібно вже повертати фрески? Потрібно, бо цього вимагає престиж держави, яку “опустили” перед усім світом. Порушена карна справа за фактом незаконного демонтажу, продажу та вивезення цих пам’яток має бути розслідувана максимально швидко та з розголосом. Аналізу підлягають не лише дії безпосередніх учасників кримінальної оборудки – Калюжного та Шрабермана. Потребує комплексного вивчення роль посадових осіб дрогобицької влади у цій історії. Окрема розмова – про митників. Як транспорт із демонтованими фресками міг безперешкодно перетнути один із головних митних пунктів України? Також слід врахувати, що технологія демонтажу фресок зі стін потребувала професійного втручання – очевидно, що їх по частинах мали відокремити від стіни разом із шаром тиньку з допомогою спеціального інструмента, законсервувати та підготувати до тривалого перевезення. Отже, маємо справу з добре спланованою та чітко виконаною акцією. Не виключено, що успішне розслідування справи дозволить вийти на один з напрацьованих каналів нелегального експорту культурних цінностей з України.

Необхідно терміново вжити заходів міжнародно-правового характеру. Заяв про порушення кримінальної справи тут недостатньо. Міністерство культури та МЗС України офіційно повинні оголосити фрески Б.Шульца незаконно вивезеними. До Лондонського центру та інших установ, які ведуть облік викрадених культурних цінностей, необхідно подати відповідно оформлені документи. До уряду Ізраїлю має бути скерована нота, в якій міститься інформація про викрадення фресок, вимоги забезпечення контролю за їх збереженням (арешт) та негайного повернення законному власникові – Українській державі. У разі відмови чи спроб затягти розгляд проблеми, доцільно якнайшвидше звернутися до Міжурядового комітету зі сприяння поверненню культурних цінностей країнам їх походження або реституції у випадку незаконного присвоєння при ЮНЕСКО та до Міжнародного суду в Гаазі. Нагадаємо, що Україна вже мала досвід міжнародного судового розгляду справи про незаконне затримання та спроби привласнити в Ізраїлі виставки юдаїки зі Львова і блискуче виграла процес в середині 90-х років. Отже, є надія, що й у цьому разі переможе здоровий глузд.

Що ж до згаданого правового та “офіційнокультурного” контексту. Між іншим, уповноважені українські державні органи жодним чином не зреагували на факт вивезення з України та спроби продажу в Росії унікальної релігійної реліквії – мощів святих Апостолів Андрія Первозванного та Іакова. 5 січня ц.р. біля Храму Христа Спасителя в Москві було затримано громадянина України, який намагався продати їх за 25 тис. доларів. Мощі були конфісковані російськими спецслужбами в ході спеціальної операції та передані в храм безкоштовно через керівництво РПЦ. Відповідних слідчих дій в Україні з цього приводу проведено не було, як не було і спроб повернути незаконно вивезені реліквії в Україну...

Сергій Кот - кандидат історичних наук, керівник Центру досліджень проблем повернення та реституції культурних цінностей при Інституті історії України НАН України