Радзієвський, Шульц, Бандера

© Поступ №116 (774), 31 липня - 1 серпня 2001 року

Анатолій ВЛАСЮК

У вересні, на День міста, або в жовтні, на Покрову, у Дрогобичі відкриють па-м’ятник Степанові Бандері. Це дасть можливість міському голові Олексієві Радзієв-ському вгамувати шал пристрастей, які вирують навколо його імені у зв’язку з ви-краденням фресок Бруно Шульца.
Свою причетність до змови з ізраїльськими емісарами, які під носом у міської влади здійснили зухвалий акт, колишній перший секретар Дрогобицького міськкому компартії заперечує. Радзієвський каже, що творчість Бруно Шульца не справила на нього належного враження. А про фрески сказав буквально таке: “Це було мальовидло на стіні, там узагалі нічого не можна було розібрати”.
Натомість Радзієвський високо оцінив творчу спадщину й саму постать Степана Бандери: “...я не можу зрозу-міти ні своїх попередників, ні ситуації, коли за 10 років незалежності не спромоглися в нашому місті спорудити па-м’ятник славетному палкому борцю за незалежність України – не тільки революціонеру-бунтарю, а й дуже талановитому філософу, науковцю. І той, хто читав його твори, той відчув глибину думки Степана Бандери за його оцінками тих чи інших політичних, суспільних процесів і т. ін. І було б негоже, якби в нашому місті ми не спромоглися цього зробити. Це – наше бажання, наша свідомість. Цей пам’ятник буде” (“Галицька зоря”, 26 червня 2001 року).
Особисто в мене, наприклад, викликає сумнів той факт, що Радзієвський через неймовірну заклопотаність господарською та політичною діяльністю спромігся прочитати “Санаторій під Клепсидрою” чи “Цинамонові крамниці” Бруно Шульца або хоча б “Перспективи Української революції” Степана Бандери. Але навіть якщо ця небуденна подія все-таки мала місце в житті міського голови, то його особиста думка щодо Бруно Шульца, на щастя, не є визначальною. Те ж, що каже Радзієвський про Степана Бандеру, здається, є звичайною кон’юнктурщиною.
Узагалі міський голова Дрогобича за кількістю відкритих пам’ятників упевнено тримає в Україні пальму першості серед можновладців такого рангу. За свою каденцію Радзієвський відкрив пам’ятник до 2000-ліття християнства. На урочистості з нагоди спорудження пам’ятника Юрієві Котермаку приїжджав сам Леонід Кучма (якраз під час президентських перегонів). А ще Радзієвський доклався до появи пам’ятника афганцям Дрогобиччини, був присутній на церемонії закладення каменя для побудови пам’ятника В’ячеславові Чорноволу... і ось тепер – Степанові Бандері. Радзієвський явно перехопив ініціативу в національно-демократичних сил. Нині вони спромоглися лише на те, щоби висловити своє обурення знищенням дерев на території, що прилягає до майбутнього пам’ятника. Більш глибинне несприйняття викликає той факт, що пам’ятник відкриють на історичній батьківщині Андрія Мельника, який народився неподалік Дрогобича – у селі Воля Якубова. Але ми можемо стати свідками й того, що Радзієвський завітає на відкриття пам’ятника й цьому національному діячеві.
Міський голова Дрогобича вміло зіграв на настроях обивателів. Викрадення фресок Бруно Шульца не дуже вразило пересічного дрогобиччанина, бо антисемітизм на побутовому й інших рівнях дається взнаки. Дрогобиччани вже звикли, що хоральну синагогу в центрі міста базарні перекупки використовують як вбиральню. А тут якісь жидівські фрески, що не мають, за словами мера, художньої цінності. Перенесення уваги з Бруно Шульца спочатку на Івана Франка (пожежа в Нагуєвичах, 145-ліття з дня народження Каменяра в серпні), а тепер і на Степана Бандеру – це вмілий піарівський крок дрогобицького міського голови в нещодавно розпочатій передвиборчій боротьбі.
Радзієвський міцно стоїть на ногах. Веремія з викраденням фресок Бруно Шульца завдала йому чимало прикрощів, але дозволила переконатись у неспроможності опозиції відправити його у відставку, хоча такі наміри опоненти мали. Нині Радзієвський є головою Львівської обласної організації Партії регіонів України. У блоці з аграріями, НДП і “Трудовою Україною” ця партія йде на парламентські вибори. Отже, мер Дрогобича може розраховувати на доволі високе місце у списку. У ньому він уже був на минулих виборах як представник блоку “Разом!” (Ліберальна партія та Партія праці, що влилася в Партію регіонів), але цей блок не подолав чотиривідсоткового бар’єру. Можна спробувати свої сили й у мажоритарному окрузі, оскільки представник Дрогобиччини в парламенті Олександр Лавринович став державним секретарем Міністерства юстиції і балотуватися по округу не буде. Однак навряд чи Радзієвський ризикуватиме. Радше за все, він зосередиться на тому, щоби знову стати міським головою Дрогобича. “Дах” в особі Михайла Гладія, лідера Аграрної партії України, союзника по блоку й голови облдержадміністрації, слугує гарантом цього.
У цивілізованих країнах, якби трапилося щось на кшталт викрадення фресок Бруно Шульца, міський голова автоматично пішов би у відставку (не важливо, винен він абсолютно чи опосередковано). Радзієвський цього не зробить, бо не діятиме за цивілізованими законами в нецивілізованій країні. Натомість він споруджує пам’ятники, бо розуміє, що й руйнівники, звичайно, входять в історію. Але найбільша шана тим, хто будує. У тім числі й пам’ятники. Бо Олексій Радзієвський хоче ввійти в історію. І не розуміє, що в неї вже ввійшов завдяки недалекоглядній позиції стосовно спадщини Бруно Шульца.