Садиба Івана Франка в огні

© Поступ №108 (766), 17-18 липня 2001 року

Парадокс історії: генія і виродка породила одна земля

SEMPER TIRO

Ще той не вродився
Жар, щоб в нім згоріло
Вічне діло духа,
Не лиш утле тіло!
Іван Франко. Semper idem

Іще до злощасної пожежі, яка 5 липня о пів на сьому знищила центральну споруду в меморіальній садибі Івана Франка в селі Нагуєвичі Дрогобицького району Львівської області, розмови про нещастя, які переслідують цей музей, активно точилися на тлі іншого вандальського акту, який знеславив Дрогобич на весь світ. Мова йде про зумисне нищення цілісності невідомого впродовж 60 років стінопису Бруно Шульца і перемитництво фрагментів темперного розпису в Ізраїль. Дивуючись тому резонансу, який викликала ця подія у світових ЗМІ, дрогобицькі владці раз по раз протиставляли їй незмірно менший розголос про трагедію, яка трапилася в Нагуєвичах: у лютому цього року згоріла стодола в тому ж меморіальному обійсті Франка.
Причому протиставлення двох безумовних лих набувало такого ідеологічного забарвлення, що з’являлося неприємне відчуття: хтось зумисне грає на цих обставинах, маніпулюючи громадською думкою, аби применшити значення Шульца і відмитися від тієї брудної оборудки, яка стала можливою внаслідок сприяння міської влади. Мер Дрогобича Олексій Радзієвський коментує пожежу в контексті останніх дрогобицьких подій:
“Я не бачу потреби організовувати потужну піарівську кампанію навколо цієї банальної історії з Шульцом. Мене набагато більше хвилюють проблеми, пов’язані з НАШОЮ історією, з НАШИМ краєм, НАШИМ містом. Зокрема, та трагедія, яка сталася в садибі Івана Франка. Зараз ми робимо все для відновлення обійстя. Місто Дрогобич має відповідні завдання, і ми погодились із цими завданнями.
Виконуємо там великі обсяги робіт і зробимо свій внесок у відновлення цієї садиби. І для мене це набагато дорожче, зрозуміліше, приємніше, ніж оця вся колотнеча навколо Бруно в НАШОМУ місті.
Взагалі вся ця історія викликає у мене негативні емоції. Я відчуваю великий моральний дискомфорт через увесь перебіг подій, пов’язаний із вивезенням, зникненням, даруванням тощо. Мені не подобається це. Я хочу приділяти увагу НАШИМ – українським скарбницям, НАШІЙ історії. Ось зараз хочу сказати вам задля інформації про те, ШАНОВНІ ТОВАРИШІ, що вперше за історію Дрогобича повоєнної пори в нас розпочалися археологічні розкопки під егідою Академії наук України, Інституту археології. Силами НАШИХ учених ведуться археологічні розкопки на місці, де стояла церква 14 ст. Вони практично дозволять нам уточнити дату народження НАШОГО міста, привідкриють нам вікові таємниці, пов’язані з НАШИМ древнім містом. І ми покладаємо надії на цю археологічну експедицію, допомагаємо їй у всьому. І нам це приємно робити. А що стосується цієї банальної історії, я взагалі здивований, чому такий великий ажіотаж і інтерес викликали так звані фрески.
Зробили всесвітньою цінністю якоюсь... Це все домисли, фантазія! Я не мав взагалі інтересу. Але оскільки події пішли так, то вирішив прочитати дещо з Бруно Шульца. На мене ніякого враження його твори не склали. Навпаки – виникло таке порівняння: це писала людина в якомусь ейфоричному стані.
Оцей егоцентризм і подача з позицій егоцентризму тих чи інших думок, своїх вражень... Уже не будемо говорити про його цінність як художника. Який там з нього художник! Він цікавить як історична фігура – єврей, котрого застрелили німці в місті Дрогобичі. От і все.
Кажуть, не клич лихо, воно само прийде. Немов на вухо сатані нашептали, повсякчас по-мазохістськи торочачи про підпали Франкової садиби. Третє за останні роки займання трапилося саме того дня, коли в Дрогобичі ще тривала XXIII сесія міськради. На ній згадки про колишні пожежі свідомо мусувалися для досягнення цілком конкретного ефекту. Без достатніх підтверджень не смію бачити в цьому жодного злого умислу. Лише злий фатум.
Але окрім згадки про гіркоту згарища, лишилася ще гіркота осаду від того, що ця трагедія оповита якоюсь дивною димовою завісою. Насамперед інформаційною. На мої прохання якось прокоментувати подію начальник обласного управління культури Роман Лубківський скерував за довідкою до директора музею Івана Франка письменника Романа Горака. Мовляв, той краще знає, що й до чого, адже об’єкт в Нагуєвичах підпорядковується саме йому. Роман Горак зустріч вирішив відтермінувати: нехай відбудеться робоча нарада в Нагуєвичах, тоді й буде про що балакати. Отже, невдовзі читачі “Поступу” матимуть змогу ознайомитися із його особистим баченням наслідків пожежі та перспективами відновлення будинку.
І начебто не скажеш, що влада не володіє ситуацією на об’єкті. Навпаки, уже наступного дня після трагедії Лубківський і Горак виїхали в Нагуєвичі; наради за участю керівного складу під особистим наглядом президентського посадника Михайла Гладія відбуваються в оперативному режимі. Але чомусь ніхто не скликає жодних прес-конференцій, не повідомляє про причини. Тому невідомо, до кого звертає своє ремство заступник міського голови Дрогобича з гуманітарний питань Тарас Метик: “Як у Нагуєвичах згоріло, то тільки короткі інформації!”
А один казус вартий окремої уваги. Коли в редакцію надійшло повідомлення про пожежу (через годину після того, як загасили полум’я), наступне число “Поступу” вже їхало в друкарню. Отже, інформація мала шанс побачити світ тільки через день. Аби не обмежуватися міліцейськими зведеннями, журналісти намагалися підтвердити вістку з перших уст. Робили спроби сконтактувати з головою сільради та директором заповідника. До директора заповідника Петра Хмеля вдалося додзвонитися вже близько опівночі. Він категорично заперечив, що в садибі Івана Франка щось горіло. І це через п’ять годин після пожежі! Він ще й обурився, що його турбують такими вістками. “Звідки вам це відомо? Узагалі хто ви такі? Коли в нас щось згорить і ми вважатимемо за потрібне про це сказати, тоді журналістів оповістять...”, – такою, більш ніж дивною, була його реакція. Залишалося здогадуватися: чи він і справді не знав, чи не хотів казати?
Натомість голова сільради Ярослав Мацько в телефонній розмові детально описав, як розвивалися події від моменту, коли робітники, котрі працюють на відновленні стодоли та перекривають черепичну покрівлю на адміністративному будинку, побачили дим над солом’яною стріхою хати Івана Франка. Сам голова сільради прибув на місце події одночасно з пожежними машинами. До речі, він наголосив, що люди в даній ситуації не розгубилися, а кинулися самі в вогонь рятувати експонати.
Гасили полум’я. Завдяки їхнім, мабуть, без перебільшення героїчним зусиллям (адже солом’яна стріха і крокви із сухих балок спалахнули мов сірник, дарма, що перед тим неупинно йшли дощі!)вдалося порятувати майже всю експозицію. До вечора в селі працювала міліція, якій вдалося затримати підозрюваного в підпалі чоловіка.
Мені з колегою вдалося побувати в Нагуєвичах у неділю – через три дні після фатального випадку. У провулку, що веде до садиби Франка, чергував міліціонер. Він поцікавився, хто такі, куди йдемо й для чого. Почувши, що на згарище, попросив чергову працівницю музею супроводжувати нас. Вона не робила жодних офіційних заяв, просто по-людськи розповіла про біду, яка знову спіткала це обійстя. Розповіла про сусіда-рецидивіста, який нахвалявся спалити Франкову хату, про його моральне та фізичне каліцтво, що стало наслідком гріха предків, котрі неправдиво клялися на Біблії...
І справді, не бечено печальнішої картини, як обвуглені решти хати, довкола яких здіймалася від найменшого подиху вітру чорна завірюха сажі. Вогонь пошкодив не тільки покрівлю, перекриття і стіни будинку, але й пишні кущі калини і квіти, якими були з любов’ю обсаджена хата. Тільки до липи недосягнув. Вона своїми солодкими пахощами перебивала гіркий погар. Не постраждали й інші господарські приміщення, зокрема кузня, де зібрано безліч цікавих предметів селянського побуту XIX ст. А ще – криниця. Вода у ній не згіркла. А кілька ковтків не тільки вгамували спрагу, а й нагадали перший опублікований Франком вірш. Він називався “Народна пісня”, пісню поет порівнював з “криницею з чудовими струями, що її вода тисячі живить”. Неопалимий символ.
P.S. Досі не надходило жодних офіційних повідомлень про затримання когось на місці злочину. Начальник дрогобицького міськрайонного УВСУ Іван Юсипович дав “Поступу” такий коментар:
– Я без прізвищ. Ну, затримано особу, котру підозрюють у скоєнні. Його уже чотири рази засуджували. Причому через тяжкі злочини, у тому числі за назавдання тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили смерть, а також за злісні хуліганства, пограбування. Але поки що проводяться всі заходи, щоби довести його причетність.
– Яка підстава затримання?
– Ну, його там бачили. Він погрожував, що спалить. Погрожував буквально за декілька хвилин до того, як загорілася хата, казав: “Робіть, робіть, а я спалю”.
– Тепер у садибі чергує міліціонер. Він там і раніше був?
– Такої потреби не було. І ніхто до нас не звертався, щоби там постійно... Хоча, якщо відверто, уночі там чергували працівники. Але пожежа сталася посеред білого дня, коли працювали будівельники. Не можна це, як кажуть, передбачити, що згорить...
– Чому тепер залишається потреба охорони?
– Охорона потрібна. За рахунок особистого часу ми там несемо службу.