Вєслав Будзиньскі

ШУЛЬЦҐЕЙТ

Вєслав Будзиньскі розмовляє із кореспондентом газети “Жеч Посполіта” Яном Боньча-Шабловскім

У 109 річницю уродин Бруно Шульца: Хоча він і був євреєм, але не лише писав, а й мріяв польською

РП: Ваша книжка “Шульц під ключем” подає нову точку зору на Шульца. Ви полемізуєте з поглядами, які усталилися навколо автора “Крамниць із корицею”, хоча б щодо його польськости.

ВБ: Усе, що є цінного у творчости Бруно Шульца, пов’язане із незалежною Польщею, з періодом II Республіки. Шульц не лише відчував себе громадянином цієї держави, але й польським патріотом. Він був до певної міри прихильником Пілсудського. Маршалові він присвятив один із своїх творів. Можливо, навіть, що у роки війни в його помешканні відбувалися конспіративні зустрічі розвідників з АК. Хоча він був євреєм, але писав і мріяв польською. Шульц був членом Спілки польських письменників, а не єврейських, хоча й така існувала перед війною. Він був нагороджений Золотим Лавровим Вінком Польської Академії Літератури. У нього було чимало приятелів і серед поляків, і серед євреїв.

РП: А як було із конфесією?

ВБ: Його родина відійшла від традиційного єврейського способу життя. Бруно Шульц навіть вийшов із юдейської громади і планував перейти у католицтво, аби одружитися зі своєю коханою, Юзефіною Шелінською, католичкою з родини вихрестів.

РП: Ви, однак, твердите, що Шульц залишився безконфесійним.

ВБ: Тут я полемізую з Анджеєм Хцюком, котрий дуже агресивно пише про гадане католицтво Шульца, яке начебто приховує від громадськости Єжи Фіцовський. Однак текст одного з листів недвозначно свідчить, що Шульц у католицтво не перейшов.

РП: Чому?

ВБ: Таке рішення вимагало багатьох чинностей. А Шульц був особою шалено делікатною, безпорадною у повсякденному житті. Він багато разів відступав у ситуації, коли треба було зробити останній вирішальний крок, часто потерпав від депресії. Це можна констатувати хоча б на підставі його кореспонденції з Віткаци.

РП: Наприкінці травня Ви повідомили “РП” про скандальне викрадення з Дрогобича мальовидел Шульца. Чи, на Вашу думку, Інститут Яд Вашем поверне їх Дрогобичеві?

ВБ: Викрадення мальовидел, бо саме так це треба назвати, лягла серйозною плямою на репутацію такої шановної інституції як Яд Вашем. Єдиним способом компенсувати кривду і повернути цій установі добре ім’я було б повернення загарбаних творів. Я на це сподіваюся.

РП: Де, на Вашу думку повинен постати музей Шульца?

ВБ: Найкращим місцем був би Дрогобич і будинок письменника на колишній вул. Флоріанській. Ми маємо добрі традиції створення музейних установ у будинках письменників. Адже є музей Міцкевича у Новоґрудку, буде невдовзі музей Словацького у Кременці (також Україна!), і гадаю, що в Дрогобичі має постати музей Шульца. Творчості цього письменника неможливо зрозуміти без розуміння Дрогобича, чарівності цього міста із його небуденною історією і традиціями, мирним співіснуванням трьох народів, котрі там жили і в часи I і II Республіки. Шульц відчував себе замкнутим у просторі цього єдиного міста на світі. Куди б він не виїжджав, як би він не мріяв про Париж, але коли туди приїхав, то поспіхом повернувся, навіть не попрощавшись із знайомими.

РП: А вілла Ландау?

ВБ: Точніше варто було б говорити про квартиру Ландау, місце, яке йому виділила для помешкання місцева гітлерівська адміністрація. Я не вважаю, що це було б добре місце для музею Шульца. Це було б фальшуванням історії. Уже з’явилися твердження, наче розписи буди виконані “на замовлення” Ландау. Але ж це була робота раба на розпорядження окупанта. Справжнім опікуном Шульца був не Фелікс Ландау, а Зоф’я Налковська.

РП: Під час совєцької окупації Шульц переслав одне з оповідань Ванді Василевській. Прочитавши його, Важик і Ванда Василевська сказали: “Нам Прусти не потрібні”, а оповідання було відкинуте. У книзі своїй Ви пишете про кілька інших, також зниклих творів. Чи відома їх доля?

ВБ: Гадаю, що деякі з оповідань Шульца знаходяться в архівах КҐБ. Існує значна правдоподібність, що там також знаходиться роман “Месія”. Шульц роками готувався до його написання, розповідав про нього від середини 30-х. Деякі рисунки на хасидську тематику, як гадає Єжи Фіцовський, Шульц готував із думкою про роман. Коли б вдалося його відшукати, це стало б відкриттям світової ваги.

РП: А ніхто не шукав “Месію”?

ВБ: Історія ця драматична і дивна. Два свідки, як розповідав Єжи Фіцовський, знайшли сліди цього роману, але невдовзі померли за нез’ясованих обставин. Інші твори пропали, можливо безповоротно. Скажімо, одне з оповідань Шульц надіслав Томасові Маннові. У архіві Манна також мали б бути невідомі листи Шульца. На жаль, досі їх слід не знайдено. На аукціонах також можуть з’являтися невідомі малюнки Шульца.