|
№149 17.08.2002 Бухарест прагне «європейського й сучасного» вирішенняВіктор ЗАМ’ЯТІН, «День» Київ і Бухарест, схоже, нарешті визнали, що в українсько-румунських відносинах не просто є проблема кордонів — вона є гальмом. «Наші відносини не можуть бути заручниками цих проблем», — процитував Інтерфакс-Україна заяву міністра закордонних справ Румунії Мірчі Джеоане після його переговорів у Криму з міністром закордонних справ України Анатолієм Зленком. Проте визнання ще не означає вирішення: румунський міністр водночас сказав, що під час зустрічі президентів України і Румунії Леоніда Кучми та Іона Ілієску, яка планується на вересень, міждержавного документу про лінію державного кордону підписано не буде. Про це, на його думку, зараз ітися не може, і обидві країни мають знайти «європейське й сучасне» вирішення проблем кордону. Міністр Джеоане також вважає, що приклади того, як потрібно вирішувати такі проблеми, можна знайти в рамках Європейського Союзу. Міністр А. Зленко відповів тим, що «на цьому шляху в нас є деяке розуміння того, що ми повинні найближчим часом вирішити це питання». За його словами, дві країни повинні пройти певний шлях і домовитися про розробку відповідного документа, який привів би до головного документа. Дві сторони, однак, так само, як і раніше, категорично відмовляються говорити про те, в чому ж полягає суть проблеми. Представники Румунії завжди заявляли, що не висувають до України жодних територіальних претензій. Водночас вони відмовлялися говорити про те, що Бухарест підтверджує існуючу лінію проходження кордону — що, власне, зафіксовано міждержавним договором про дружбу і співробітництво, підписаного після великих дипломатичних баталій у червні 1997 р. В румунській пресі можна зустріти вимоги «справедливого» вирішення питання. Справедливість, як можна уявити за публікаціями і висловлюваннями політиків, полягає, зокрема, в тому, що Румунія відмовляється визнавати ту лінію кордону, яка виникла в результаті розподілу Європи між гітлерівською Німеччиною і сталінським Союзом (згідно з пактом Молотова—Ріббентропа). Райони Північної Буковини, Закарпаття, Бесарабії, що свого часу входили до складу короліської Румунії, не дають спокою й досі. Іще одним каменем спотикання залишається острів Зміїний. Його належність Україні також було підтверджено 1997 р. Румунську сторону не влаштовує те, що він значиться саме як острів — це впливає на розподіл виключних економічних зон і континентального шельфу на Чорному морі. Там, як вважається, існують значні запаси нафти. Тому одночасно з рефлексіями навколо кордонів цілком логічно пробуксовує й інша угода — з розподілу виключних економічних зон і континентального шельфу. НАТО, до складу якого Румунія, очевидно, увійде за результатами Празького саміту Альянсу, з одного боку вимагає від країни-аспіранта вирішення всіх територіальних та інших проблем із сусідами. З іншого боку — представники НАТО заявляли, що проблема українсько-румунського кордону не вважається істотною, і Альянс тут не втручатиметься. Що навряд чи викликає велику радість у Києві. Звертатися до Міжнародного суду (це передбачено умовами переговорів) — надто дорого для обох країн. З цих причин, чи з інших — проблеми кордонів і розподілу шельфу залишаються невирішеними роками, і жодного просування поки що не зафіксовано. В червні в Києві з вини, як вважають в МЗС України, румунської сторони не відбувся черговий раунд переговорів між делегаціями. Не повідомляється й про те, чи знайшли якусь спільну початкову точку міністри, і чи не краще було б дійсно переговори закрити і передати справу до суду. Оскільки про перерозподіл існуючих кордонів все одно йтися не може. І проблеми було б бажано хоча б називати своїми іменами. Румунський міністр сказав, до речі, що пройшов той час, коли країна могла приймати рішення, які б подобалися Заходу — настав час взаємовигідних рішень. Болюча тема кордонів буде не єдиною в розмові президентів. Адже, зокрема, з українського боку так само роками не вирішуються проблеми, пов’язані з добудовою Криворізького гірничо-збагачувального комбінату — Румунія разом із Словаччиною була головним інвестором, вклавши не менш за $700 млн., і хотіла б щось за ці гроші отримати. Міністр А. Зленко говорив, що Київ хотів би підписати нові угоди щодо авіа- та залізничного сполучення. Очевидно, буде нагода згадати про вмерлу здавалося б, непогану ідею організації тристороннього співробітництва Україна—Польща—Румунія, запропоновану кілька років тому Александром Кваснєвським. Є й певні нюанси. Навряд чи можна говорити, що українсько-румунські відносини коли-небудь складалися легко. Найважчі періоди в них були саме під час президентства Іона Ілієску. Можливо, це просто так складалося. І можливо, саме процеси європейської і євроатлантичної інтеграції змусять сторони дійсно по-сучасному підходити до проблем, які навряд чи варто передавати нащадкам. |