Обмін шпильками

№209 14.11.2002 «День»

Віктор ЗАМ’ЯТІН, «День»

Черговий раунд українсько-румунських переговорів щодо договору про режим державного кордону між двома країнами та угоди про делімітацію континентального шельфу та виключних економічних зон України та Румунії призвів лише до обміну заявами між Києвом і Бухарестом. Заява МЗС України, зокрема, констатує, що переговори «поки що не призвели до позитивних результатів», а румунська сторона «так і не виявила конструктивного підходу стосовно питань, які є предметом переговорів». Здається, вперше з часу, коли почалися переговори, Київ у досить різкій формі звинувачує Бухарест у відсутності політичної волі, і в тому, що вона «заводить у глухий кут переговори по суті згаданих вище договору та угоди». У заяві також говориться, що «делегація Румунії протягом усього переговорного процесу вносила і продовжує вносити такі пропозиції, які йдуть врозріз з зобов’язаннями сторін, взятими відповідно до Договору про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією 1997 року і Угоди між Урядом України та Урядом Румунії, укладеної у вигляді обміну листами міністрів закордонних справ 2 червня 1997 року і мета яких (пропозицій) — поставити під сумнів існуючу лінію українсько-румунського державного кордону, яка була успадкована в порядку правонаступництва від колишнього СРСР та Румунії». Тобто фактично румунська сторона звинувачується в намаганні змінити на свою користь існуючу лінію кордону. Українська сторона, стверджується в заяві, в черговий раз підтверджує свою готовність і налаштованість на підписання до 1 червня 2003 року договору про режим українсько-румунського державного кордону та, по можливості, угоди про делімітацію континентального шельфу та виключних економічних зон України та Румунії у Чорному морі, як про це і було домовлено Президентами України та Румунії (під час візиту президента Румунії Іона Ілієску у вересні. — Ред. )

МЗС Румунії не забарився з відповіддю — в ній Бухарест категорично спростовує заяви українських посадових осіб з приводу розбіжностей по острову Зміїному, які начебто мали місце. МЗС Румунії стверджує, що під час останньої зустрічі експертів українська сторона взагалі відмовилася від обговорення сутності проблем навколо острова Зміїний, а тепер ще й звинувачує Бухарест у відсутності політичної волі підтвердити державний кордон між Румунією і Україною. У комюніке МЗС Румунії підтверджується принцип непорушності кордонів між двома країнами.

Переговори щодо українсько-румунського кордону створюють стійке враження, що вони проводяться лише для того, щоб надати можливість сторонам звинувачувати одна іншу в неконструктивності. Обидві сторони відкидають наявність територіальних претензій, обидві наголошують на бажанні піти на компроміси заради досягнення конструктиву, між тим, переговори роками не призводять до жодних результатів, і ця ситуація не може врешті не набриднути.

Все, що відомо про румунську позицію — те, що Бухарест, тепер не ставлячи під сумнів належність острова Зміїний Україні, стверджує, що насправді це — скеля, і вимагають, щоб розподіл шельфу і виключних економічних зон виходив саме з цього. Україна стверджує у відповідь, що це — острів, там живуть і займаються господарською діяльністю люди (насправді, там завжди була розташована лише військова частина, а якийсь розвиток розпочався порівняно недавно). Жодна iз сторін не має наміру вирішувати проблему у Міжнародному суді (бо звернення коштує дорого). В кожній позиції, очевидно, є слабкі сторони — інакше проблема б уже давно вирішилася. Вже стало очевидним, що наявність нерозв’язаної проблеми кордонів не завадить Румунії йти до НАТО — представники НАТО і країн Заходу у відповідь на таке запитання робили вигляд, що вперше про це чують, або ж нагадували про постійні суперечки між Великою Британією і Іспанією щодо Гібралтару. Натомість без вирішення проблеми неможливе проведення нормальної розвідки можливих родовищ нафти й газу на шельфі, неможливе повноцінне використання водних ресурсів, що, очевидно, і визначає в реальності небажання сторін визнавати аргументи одна одної. Дипломати також відзначають, що проблеми з Румунією на переговорах мали свого часу всі сусідні з нею країни. Київ також стверджує, що і в тому разі, коли до 1 червня наступного року, як домовилися президенти, договору про кордони не буде підписано, то нічого особливо страшного для України не станеться.

Справа про сім кілометрів

Молдовська опозиція оскаржує передачу Україні ділянки автомагістралі

№174 26.09.2002 «День»

Варвара ЖЛУКТЕНКО, «День»

Конституційний суд Молдови минулого тижня розпочав, а цього тижня призупинив розгляд питання про відповідність Конституції республіки положень молдовсько-українського договору про делімітацію державного кордону. Документ, що набув чинності рік тому, передбачає своєрідний обмін територіями — Молдова передала Україні ділянку автотраси Одеса— Рені протяжністю 7,7 кілометра поблизу молдовського села Паланка, а Київ передав Кишиневу ділянку для будівництва нафтоналивного терміналу на Дунаї й виходу до моря поблизу села Джурджулешти. Депутати прорумунської опозицій ної Християнсько-демократичної народної партії Молдови вирішили оскаржити це положення в Конституційному суді. На думку голови ХДНП Юрія Рошки та його заступника Штефана Секеряну, комуністичний уряд Молдови не мав права поступатися Україні територіями, оскільки, згідно з Конституцією, держава є неподільною i її території не може бути відчужено. Як повідомляє Інтерфакс, депутати звернули увагу суду на те, що Молдова також поступилася Україні частиною територій на шести ділянках кордону — в Джурджулештах, Вулкенештах, Басарабясці, Крокмазі, Кременчуці, а також найбільшим островом на Дністрі — Нішлау. Християнські демократи стверджують, що керівництво Молдови могло йти на такі поступки лише після внесення змін до Конституції чи проведення республіканського референдуму.

Однак голова комісії з державної безпеки парламенту Молдови Юрій Стойков нагадав на процесі, що Україна також поступилася Молдові деякими прикордонними ділянками і, за його даними, віддала значно більше, ніж молдовська сторона. Представники парламенту й уряду заявили, що положення договору, яке розглядається, Конституції не суперечить, оскільки «йде мова не про поступку, а про передачу у власність України інженерної споруди, якою є ділянка автостради поблизу села Паланка». Таким чином, стверджує молдовський уряд, 7,7 кілометра, доля яких непокоїть ХДНП, потрібно розглядати як власність сусідньої держави на території республіки, а «чинне законодавство надає іншим державам право мати свою власність у Молдові».

Рішення призупинити розгляд питання голова Конституційного суду Молдови Віктор Пушкаш пояснив журналістам тим, що воно не належить до компетенції суду. Більш визначене рішення не можна було прийняти, оскільки процес делімітації та демаркації молдовсько-українського кордону ще не завершено, сказав Пушкаш. (Україна довго наполягала на тому, що Кишинів повинен ратифікувати угоду щодо відрізка магістралі Одеса—Рені біля села Паланка, однак до лютого 2001 року молдовський парламент з точкою зору України не погоджувався. Лише після того, як до влади в Молдові прийшли комуністи, документ було ратифіковано).

У Києві до «ініціативи» Християнсько-демократичної народної партії ставляться спокійно. Виходячи iз законів здорового глузду, Конституційний суд Молдови не може піти назустріч вимогам партії, яка на всіх парламентських виборах в середньому набирала 7% голосів, яка цього року організувала акції протесту проти комуністичного уряду й президента Володимира Вороніна. Однак навіть якщо не брати до уваги внутрішньополітичну ситуацію в Молдові, поле для маневру довкола договору про делімітацію державного кордону з Україною ще вужче, ніж 7,7 кілометра автомагістралі Одеса—Рені. Кишинів наразі зацікавлений у вирішенні долі молдовської власності на українській території. Досі не визначено питання власності об’єктів, які Молдова має на території України ( молдовський прем’єр Василій Тарлєв стве рджує, що таких загалом 141). За радянських часів молдавські підприємства будували на чорноморському узбережжі Криму та в Карпатах свої пансіонати, санаторії та будинки відпочинку. Крім цього, у Львові, Києві та Одесі було відкрито молдовські винні заводи. У червні цього року під час візиту до Києва прем’єр-міністра Тарлєва було підписано документи, які закріпили право власності Кишинева на винзаводи у Києві та Львові, а також на санаторій «Молдова» в Трускавці. Молдовська сторона, звісно, прагне так само вирішити питання з рештою об’єктів на території України. Зважаючи на це, натякнули «Дню» компетентні джерела, не виключено, що в разі проблем з українсько- молдовським кордоном у Києві можуть знайтися політичні сили, здатні подати до Конституційного Суду України аналогічне прохання — переглянути визнання права власності Молдови на об’єкти в Україні.

«Оригінальний» візит

Сергій СОЛОДКИЙ, «День»

Візити президентів діляться на державні, офіційні, робочі та неформальні. Приїзд президента Румунії Іона Ілієску в Україну попри те, що носить протокольну назву «офіційного», можна віднести до своєрідних і навіть імітаційних. Його чекали давно. Не стільки в Києві, скільки в самому Бухаресті. Румунія має низку невирішених питань з Україною, що загрожує для держави неприєднанням до двох поважних організацій — НАТО та Євросоюзу. Якщо з ЄС у румунів поки що не склалося, то до Альянсу вони прагнуть вступити вже на листопадовому саміті в Празі. Для цього необхідна хоча б імітація врегулювання питань із Україною. Мається на увазі виконання одного з основних критеріїв НАТО — відсутність територіальних претензій. Досі Румунія не підписала з Україною Договору про режим кордону, а тому й говорити про виконання натівської умови не виглядає за можливе.

Румунія докладала усіх зусиль, аби продемонструвати на словах щирість та безпроблемність у відносинах із Україною. Разом із тим на ділі понад усе намагалися загальмувати переговорний процес щодо кордону. Починаючи з 1997 року, з цього питання між державами відбулося тринадцять консультацій. А точніше — тільки дванадцять, оскільки на тринадцяту не з’явився керівник румунської делегації, через що переговори було зірвано. Румунія фактично рік намагалася організувати зустріч українського та румунського президентів у Києві. Вона відкладалася. У цьому випадку, швидше за все, через позицію України. Київ прагнув гарантій від румунів, що після зустрічі буде підписано документ, який зобов’яже сторони закінчити переговори по кордону найближчим часом. За останні півроку відбулося дві зустрічі президентів (у червні в Стамбулі, у серпні в Йоханнесбурзі). До Криму на зустріч із міністром закордонних справ Анатолієм Зленком улітку завітав румунський глава зовнішньополітичного відомства Мірча Джеоане. В усіх випадках основною темою обговорення був майбутній візит до України Іона Ілієску. Компромісу було, очевидно, досягнуто. Його результат змогли всі спостерігати позавчора. Президенти України та Румунії підписали Спільну Декларацію. Найважливіший її пункт під номером «шість»: «Сторони домовилися до 1 червня 2003 року підписати Договір про режим українсько-румунського державного кордону та, у міру можливості, Угоду про делімітацію континентального шельфу і виключних економічних зон України та Румунії у Чорному морі, згідно з Договором про відносини добросусідства та співробітництва між Україною та Румунією...»

Не треба бути спеціалістом, щоб зрозуміти, що такий вид документа як «декларація» ні до чого не зобов’язує. Не треба бути ясновидцем, щоб спрогнозувати, що Бухарест спробує «переграти» його і затягнути переговорний процес. Сумний досвід в цьому плані Україна вже має. Між Україною та Румунією Договір про співробітництво було підписано, а невдовзі і ратифіковано ще в 1997 році. У ньому, що важливо, сторони зобов’язалися вирішити питання режиму кордону до 2000 року. Досі — результати багаторічних консультацій рівні нулю. Навіщо Україна, маючи такий урок співпраці із сусідньою державою, знову підписує документ, який, вочевидь, нічого не принесе Києву, проте дає достатньо підстав для вступу Румунії в НАТО? Існує офіційне пояснення — для підтримання добросусідських відносин. Й існує більш реалістичне. Іон Ілієску в румунському політикумі фігура досить одіозна. До президентських виборів у Румунії 2000 року він очолював опозиційну Соціал-демократичну партію Румунії (колишню Комуністичну). І саме СДПР критикувала підписання з Україною Великого Договору. Саме СДПР була однією з тих сил, яка голосувала проти нього. Навіть, будучи президентом, він не втрачав першої-ліпшої нагоди обрушитися на договір із критикою, який, за його словами, підписувався поспіхом. Зрозуміло, що Україні потрібен хоч якийсь документ, що засвідчував би бодай наміри нинішнього румунського лідера врегулювати питання кордону та делімітації континентального шельфу (за оцінками фахівців, багатого на газ та нафту). Такий документ уже є.

Чи виправдаються сподівання українців? Чи, можливо, вони стануть лише невдалою спробою №2? На прямі і конкретні запитання українських журналістів про те, чи має Румунія до України територіальні претензії, Ілієску чітко не відповів.

№169 19.09.2002 «День»

Претензій немає?

«У нас немає ніяких протиріч в питаннi кордонів з Україною», — заявив учора після прильоту до Києва президент Румунії Іон Ілієску. «Це не є проблемою, з якою ми приїхали в Україну і яка повинна вирішуватися президентами двох країн», — сказав він.

Тим часом у Києві, згідно із заявою керівника прес-служби Міністерства іноземних справ Сергія Бороденкова, від візиту президента Румунії чекали прориву в переговорах із прикордонних питань, прийняття рішень, які дозволять розблокувати переговорний процес за договором про режим державного кордону і угодою про делімітацію континентального шельфу і виняткових економічних зон двох країн у Чорному морі. За словами Сергія Бороденкова, українська сторона сподівалася, що в ході візиту буде підтверджено існуючу лінію відносно українсько-румунського державного кордону, а також досягнуто домовленості про фіксацію відповідного положення в тексті договору про режим українсько-румунського державного кордону.

Україна хотіла б підписати відповідні документи найближчим часом, однак дипломатичний Іон Ілієску заявив агентству Інтерфакс-Україна, що угода про розмежування водного простору буде підписана після завершення роботи експертів. За словами президента Румунії, їх робота носить технічний характер і покликана «просто уточнити деякі елементи кордону, особливо на воді, де лінія держкордону повинна пройти по найбільш глибокій течії».

Як відомо, на листопадовому саміті НАТО в Празі Румунія розраховує отримати запрошення стати членом Альянсу, тому не повинна мати територіальних суперечок із сусідніми країнами. При цьому, як заявив напередодні РІА «Новини» міністр закордонних справ Румунії Мірче Джеоане, «Бухарест вважає недавнє рішення України про приєднання до НАТО чудовим стратегічним ходом, який відкриває нові можливості для розвитку двосторонніх відносин».

№168 18.09.2002 «День»

Українсько-румунські переговори на найвищому рівні

BBC Ukrainian 18.9.2002

Президент Румунії Іон Ілієску перебуває в Україні з триденним візитом, в перебігу якого сторони сподіваються пом'якшити розбіжності у питанні кордонів і зміцнити економічну співпрацю.

В вівторок відбулись переговори президента України Леоніда Кучми з Іоном Ілієску, головною темою яких була проблема непідписаних досі Договору про державний кордон і Угоди про континентальний шельф.

Всі попередні раунди переговорів були безрезультатні.

Леонід Кучма сказав, що сторони домовились узгодити і підписати до 1 червня наступного року Договір про режим державного кордону .

Проте чимало аналітиків досить песимістично ставляться до такої можливості. Аналітики також зауважують, що візит румунського президента припав на період загострення політичної ситуації в Україні.

Згідно з угодою про дружбу, підписаною 1997 року, Румунія та Україна погодилися розв'язати суперечку навколо морських кордонів i острова Зміїний у Чорному морі.

Минулого року Румунія звинуватила одну з українських нафтових компаній у пошуках нафти довкола цього острова і погрозила звернутися до Міжнародного суду у Гаазі.