Артем Філіпенко

Кордон без замка

Джерело: http://www.for.com.ua

22 сiчня 2002

Крилатий вираз радянських часів “кордон на замку” нині не почуєш. Замок на напіввідчинених дверях, якими зараз є державний кордон України, скоріше виглядає бутафорією, чиє призначення - відстрахати непрошених гостей, принаймні, примусити їх постукати. Проте, найбільш зухвалі вже давно навчилися входити не стукаючи.

Питання про те, чи потрібен Україні більш “прозорий” кордон або його необхідно “закрити” якнайщільніше, залишається актуальним протягом усіх десяти років існування незалежної української держави. Обидві точки зору підкріпляються незаперечними аргументами. Черги біля прикордонних пропускних пунктів і багатогодинна бюрократична тяганина з оформленням необхідних документів дійсно ускладнюють пересування через кордон товарів і людей, а отже, заважають розвитку торгових зв’язків як між Україною і країнами СНД, так і між Україною і країнами Європи.

Проте, коли згадують слово “кордон”, як правило, мають на увазі або західний кордон, який є для нас “вікном в Європу”, або кордон України і Росії, через який сьогодні йдуть основні потоки товарів, легальні й нелегальні. І при цьому практично не згадують про південно-західні рубежі, зокрема, про україно-молдовську і україно-румунську ділянки кордону.

Подібну неувагу можна було б вибачити з урахуванням того, що південно-західний напрямок формально стоїть трохи збоку від основних товарних потоків, якби не декілька “але”. Сьогодні Україна намагається інтегруватися в систему європейських транспортних коридорів, визначених Другою Паєвропейською (Критською) конференцією з питань транспорту. З чотирьох коридорів, що проходять через територію України, два - 7-й Дунайський (Австрія - Угорщина - Югославія - Болгарія - Румунія - Молдова - Україна) і 9-й (Хельсінкі - Санкт-Петербург - Київ (Москва) - Одеса (Кишинів) - Бухарест - Александрополіс) – безпосередньо пов’язані з південно-західним напрямком, а саме з Одеською областю. Якщо до цього додати Євро-Азіатський транспортний коридор, який активно освоюється і ключовою ланкою якого є поромна переправа Іллічівськ-Поті, то стає зрозумілим, що облагодженість або необлаггодженість південно-західного кордону може стати як стимулюючим, так і гальмуючим чинником економічного розвитку.

Це, так би б мовити, поезія. Але є ще проза. З усіх областей України Одеська має найдовший кордон - 1234 км, з яких 176 км - кордон з Румунією по ріці Дунай, 268 км по Чорному морю з Туреччиною, Румунією і Болгарією, і нарешті 790 км - сухопутний кордон з Молдовою, з яких 386 км - кордон з невизнаною Придністровською республікою. На території області діють 67 прикордонних пунктів пропуску, з яких 26 є міжнародними. При цьому молдовська і румунська ділянки кордону є сьогодні найбільш політизованими.

Головним болем прикордонників, митників і правоохоронних органів протягом останніх десяти років залишається невизнана Придністровська Республіка, одна з “чорних дір” СНД. Досить навести декілька фактів. На україно-молдовську ділянку кордону приходиться 45 відсотків затриманої контрабанди. Причому через кордон іде не тільки підакцизний товар. Після конфлікту 1992 року в Придністров’ї залишилися значні арсенали стрілецької зброї, на яку завжди є покупці.

Контрабанда в Придністров’ї вже давно перестала бути справою рук окремих “джентельменів удачі” і є майже державним бізнесом. Принаймні, визнаний лідер сьогодні – фірма “Шериф”, безпосереднє відношення до якої має Володимир Смирнов, голова Митного комітету Придністров’я, син Президента ПМР Ігоря Смирнова. Звичайно, зберігається і так звана “мала” контрабанда, коли товар поступає дрібними партіями як поза пунктами пропуску, так і через них.

Однак “дрібним” контрабандистам не зрівнятися з масштабами “акул”, які часто працюють під прикриттям правоохоронних органів ПМР. Їхні дії являють собою ретельно сплановані операції з усіма необхідними елементами - розвідкою місцевості, контрспостереженням, вербуванням учасників, розподілом ролей. Для маршрутів контрабандних караванів, як правило, вибираються об’їзні і польові дороги, не “прикриті” прикордонними постами.

Активності контрабандистів сприяє також важка економічна і соціальна ситуація в прикордонних районах. Для жителів прилеглих сіл з обох сторін україно-молдовського кордону контрабанда або участь у злочинних угрупованнях, які займаються крадіжкою худоби, сільгосптехніки, поступово перетворюється в основний вид занять. Досить сказати, що близько третини вилученої вогнепальної зброї приходиться якраз на прикордонні райони.

Погіршення останнім часом відносин між Тирасполем і Кишиневом, фактичне заморожування переговорного процесу лише посилює напруженість на україно-молдовському кордоні. Кишинів звинувачує Україну в тому, що вона не підтримує економічні санкції відносно ПМР, пропускаючи через свою територію придністровські товари без необхідних митних печаток.

Більше того, з 1 січня Молдова ввела нові паспорти, завдяки чому населення “маленької, але гордої” Придністровської республіки стало практично невиїзним, оскільки всі акредитовані в Молдові зарубіжні дипломатичні представництва видають візові документи тільки громадянам визнаних держав. І тому вже зараз багато жителів ПМР намагаються всіма правдами і неправдами оформити молдовське або українське громадянство. Природно, не повідомляючи “своїй” владі.

Немало проблем і на інших ділянках. Румунія прагне поповнити лави членів НАТО і Європейського Союзу, для чого приводить силові структури у відповідність з європейськими стандартами і старанно зміцнює кордон для ефективної протидії нелегальній міграції.

Останнім часом румунська сторона приділяє особливу увагу дунайській ділянці. Збільшено штати прикордонних служб, активно проводиться реорганізація всієї системи охорони державного кордону Румунії, розроблена нова конвенція про кордон, в рамках якої створений підрозділ адміністративної поліції, функціями якого є реєстрація, видача і облік паспортів, як внутрішніх, так і закордонних, а також посвідчень водія. На базі бригад прикордонної охорони створені підрозділи прикордонної поліції. При міністерстві внутрішніх справ Румунії створений генеральний інспекторат прикордонної поліції, до складу якого увійшла й прикордонна берегова охорона.

Паралельно з посиленням кордону румунська сторона виявляє підвищену цікавість щодо українського острова Зміїний. Як відомо, Румунія відмовляється визнавати лінію україно-румунського кордону, успадковану від колишнього СРСР, причина – передбачувана наявність у морському шельфі запасів енергоносіїв, зокрема нафти. Проведення Україною робіт з освоєння шельфу в районі острова викликає цілком резонний інтерес з боку румунських спецслужб. В українські територіальні води систематично заходять румунські судна.

Зміїний - своєрідний форпост, здатний прикрити морську ділянку кордону – одну з найбільш вразливих. Наявність зручних бухт і причалів, багато з яких знаходяться поза контролем прикордонників, робить морське узбережжя Одеської області привабливим для контрабандистів, які використовують маломірні і швидкохідні судна. Не менших збитків завдають і браконьєри, які ведуть в українських територіальних водах промисел цінних порід риби, наприклад камбали “калкан”. Недостача пального істотно обмежує можливості прикордонників. Крім того, на низці прикордонних застав технічні засоби спостереження виробили свій ресурс, через що багато ділянок кордону контролюються “старим дідівським способом” - візуально.

Ще в 1998 році на Зміїному почали будувати стаціонарний причал, без якого практично неможливі будь-які інші роботи. Однак з належних за кошторисом 12,8 млн. грн. на кінець минулого року поступило всього 6,8 млн., по суті, трохи більше за половину. При цьому треба враховувати, що роботи по спорудженню причалу можна вести фактично тільки в літній період, після закінчення і до початку періоду штормів. Невчасне і недостатнє фінансування веде до того, що строки будівництва затягуються, а вже готові конструкції починають псуватися.

Незадовго до нового року на Зміїному побувала міжвідомча урядова група на чолі з держсекретарем Кабміну Володимиром Яцубою. За результатами візиту в Одеську область уряд затвердив план заходів щодо комплексного розвитку острова. Одеською облдержадміністрацією і підрядчиком ВАТ “Чорноморгідробуд” уже затверджений графік робіт з будівництва причалу. У держадміністрації сподіваються, що будівництво може бути завершене вже у вересні нинішнього року. Але за однієї умови - своєчасного фінансування з Державного бюджету.

Проте, розвиток інфраструктури Зміїного лише один, хоч і важливий елемент облаштування південно-західного кордону України. А в тому, що саме ця ділянка потребує зміцнення, сумніватися не доводиться. Браконьєрство і контрабанда щодня завдають економіці України серйозних збитків. Нинішній рік оголошений в Одеській області “роком облаштування державного кордону”. На ці цілі з обласного бюджету буду виділений 1 мільйон гривень. Однак самостійно з таким складним завданням Одеська область не справиться. Надійність державного кордону - прерогатива держави, її престиж. І економити на цьому не варто.