Дзеркало тижня, № 4 (379) 2-8 лютого 2002 року

Василь Твердохліб

Угорсько-румунський компроміс

© Дзеркало тижня 2002

Майже піврічна епопея з законом парламенту Угорщини про статус угорців, які проживають за кордоном, закінчилася так само раптово, як і розпочиналася: наприкінці минулого року прем’єри Угорщини і Румунії Віктор Орбан і Адріан Нестасе підписали в Будапешті спеціальний документ про порозуміння щодо запровадження в дію вищезгаданого закону на території Румунії. Як відомо, Бухарест відразу ж виступив найзапеклішим супротивником закону та головним критиком, побачивши у документі не стільки соціальний зміст, скільки політичний. Слід віддати належне важкій і кропіткій роботі дипломатів обох країн у відстоюванні власних аргументів і позицій. Румунська сторона, яка отримувала в ході своєї полеміки з Будапештом певні імпульси солідарності тільки з боку Братислави, продовжувала наполягати, що закон про статус угорців, які проживають за кордоном, носить антиєвропейський екстериторіальний і дискримінаційний характер. Угорські дипломати не втомлювалися повторювати, що ухвалений документ нікого не дискримінує, а сутність його полягає в тому, що економічний базис угорської держави дозволяє йому здійснити небачену досі в Європі систему соціальних і культурних заходів для угорців, які проживають у сусідніх країнах. Навіть висновки відомої Венеціанської комісії Ради Європи дипломати обох країн сприйняли по-своєму: у Бухаресті — як авторитетне третейське підтвердження своїх аргументів, у Будапешті — як імпульс для продовження пошуків у відстоюванні інтересів своїх одноплемінників за кордоном. Хоч як там було, але саме висновки Венеціанської комісії стали тим пунктом у дипломатичному діалозі Угорщини та Румунії, після якого розпочався важкий шлях до порозуміння і компромісу, що завершився підписанням меморандуму 22 грудня минулого року.

Отже, під чим же поставили свої підписи угорський і румунський прем’єри та яких змін зазнав закон про статус угорців, які проживають за кордоном? Головна зміна полягає в тому, що з 2 січня 2002 року право влаштуватися на роботу в Угорщині терміном на три місяці отримають усі громадяни Румунії, а не лише ті, які мають спеціальне посвідчення етнічного угорця. Домігшись цього, Румунія фактично знімає свою претензію про дискримінаційність закону. Підписаний меморандум передбачає також, що вся процедура, пов’язана зі зверненням, випискою і видачею посвідчення закордонного угорця, буде відбуватися на території Угорщини. У цьому випадку, звичайно, відпадає і другий докір румунської сторони — про те, що закон носить екстериторіальний характер.

Містить меморандум і зобов’язання сторін у сфері двосторонніх відносин. У ньому записано, що Угорщина зобов’язується повністю і попри будь-які обставини підтримувати кандидатуру Румунії на вступ у НАТО і ЄС. Це серйозний поворот у румунсько-угорських двосторонніх відносинах, оскільки раніше Угорщина офіційно попереджала свою сусідку, що якщо з її боку не буде розуміння щодо закону про статус угорців, які проживають за кордоном, то Будапешт буде змушений бойкотувати вступ Румунії в обидві організації.

Як сприйняла черговий угорсько-румунський компроміс політична еліта обох країн? Здається, що більше проблем виникло все-таки в Будапешта, причому всередині країни. Якщо раніше В.Орбану і членам його уряду доводилося в основному відповідати на прицільну критику Бухареста та окремі докори Братислави, то тепер настала черга терплячого діалогу з опозицією всередині країни. Негативне ставлення до меморандуму висловили вільні демократи, а також соціалісти. Один із представників перших уїдливо зауважив: підписання угорським прем’єром цього документа свідчить про те, що Орбан прагне бути прем’єром не лише 15 мільйонів мадярів, а й 23 мільйонів румун. А угорські соціалісти закликають главу кабінету відкликати свій підпис на цьому документі, вважаючи, що приплив робочої сили з Румунії не лише розбалансовує ринок праці в Угорщині, а й викликає хвилю ворожості угорців стосовно румунів. Правляча коаліція парирує критику соціалістів тим, що в країні попит на ринку праці поки що явно перевищує його пропозицію, а гіпотетичної інвазії робочої сили з-за кордону не варто побоюватися, оскільки в розпорядженні вітчизняних роботодавців є ефективний засіб для її приборкування — висока планка вимог до професіоналізму найманих робітників і знання ними угорської мови.

У Румунії, як і очікувалося, негативне ставлення до угорсько-румунського меморандуму продемонструвала лише радикальна «Велика Румунія».