"Один укол циркуля на карті масштабу 1:50000 дорівнює 5 метрам!"

Розмова із Миколою Трюханом, заступником директора Науково-дослідного інституту геодезії та картографії

Львівська газета, 25 вересня 2003 (№ 256) http://www.gazeta.lviv.ua

НИНІ можна констатувати, що поява нових незалежних держав на території Радянського Союзу не призвела до суттєвого перегляду кордонів колишніх радянських республік (за винятком морських ділянок). Україна з першого дня незалежності в своїй міжнародній політиці керується принципом непорушності кордонів. Цей принцип не заперечують і сусідні держави, що мають спільний кордон із Україною – Росія, Польща, Молдова, Румунія, Білорусь. Проте й за таких сприятливих обставин утвердження кордонів нової держави, відповідно до сучасних вимог міжнародного і, зокрема, міжнародного морського права, виявилося складним і цікавим процесом.

Державні кордони, погоджені з сусідніми державами, вважають міжнародно визнаними та міжнародно встановленими. Встановленими вважають кордони, якщо вони делімітовані (лінію їх проходження позначено на великомасштабних топографічних картах та описано) і демарковані (лінію їх проходження позначено на місцевості, описано в протоколах про демаркацію кордону та відображено на великомасштабній топографічній карті). З міжнародно-правової точки зору делімітаційні та демаркаційні карти мають усі необхідні властивості договірного документа: в графічній формі вони фіксують угоду між сторонами щодо встановлення державного кордону, їх підписують голови делегацій, а згодом – затверджують на відповідному державному урядовому рівні.

Деякі актуальні питання встановлення Державного кордону України з учасником цього процесу, віце-директором Науково-дослідного інституту геодезії та картографії п. Миколою Трюханом з’ясовував відомий львівський політолог Ігор Марков:

– Суть картографо-геодезичного забезпечення процесу встановлення державного кордону, як свідчить досвід, полягає у виконанні комплексу робіт для забезпечення українських учасників переговорів картографічними матеріалами з метою одержання інформації, що обґрунтовує їх точку зору на приналежність тієї чи іншої ділянки території та проходження лінії державного кордону. При цьому під час переговорів здійснюють необхідні дослідні, пошукові, картометричні та графічні роботи за зібраними сторонами картографічними матеріалами та матеріалами картографічного значення. Особливостями цих картографо-геодезичних робіт і при делімітації, і при демаркації є те, що всі процеси виконують, як правило, в жорсткому протиборстві сторін. І це закономірно – адже один укол циркуля на карті масштабу 1:50000 дорівнює 5 метрам!

– А в чому полягають проблеми із визначенням і встановленням Державного кордону України?

– Складність переговорного процесу з делімітації та демаркації державного кордону колишніх радянських соціалістичних республік полягає в тому, що “норми”, записані в Конституціях СРСР 1924, 1936 і 1977 років у частині встановлення кордонів союзних республік вищими органами влади СРСР, як правило, не виконували, тому відображення цих кордонів на нових топографічних картах не завжди відповідало дійсності. Рішення вищих органів влади щодо розмежування територій союзних республік мали, як правило, коротку описову частину, а картографічні матеріали як обов’язковий додаток найчастіше взагалі випадали з поля зору союзної влади.

– Процес оформлення Державного кордону України можна вважати завершеним?

– На картосхемі зображено стан договірно-правового оформлення Державного кордону України на березень 2003 р. Практично після підписання в січні 2003-го договору про Державний кордон із Російською Федерацією завершено договірно-правове оформлення сухопутного Державного кордону України.

Розрізняють сухопутні, водні та повітряні кордони державної території. Сухопутні кордони встановлюють на підставі договорів між сусідніми державами і, як правило, визначають із урахуванням реальних особливостей місцевості (гори, річки, озера, болота тощо). Кордони можуть провести прямою лінією між погодженими точками, природними рубежами (тальвегом, річкою, вздовж доріг та інших об’єктів місцевості), а також між паралелями та меридіанами. Водні кордони поділяють на річкові, озерні, кордони в межах інших водойм і морські. Кордони по річках найчастіше проходять посередині головного фарватеру або посередині чи по тальвегу річки, якщо річка несудноплавна. Морським кордоном державної території є зовнішня межа територіального моря або лінія розмежування територіальних вод між суміжними чи навпроти розташованими державами. Морські простори України складаються з виключно економічної зони, континентального шельфу та міжнародної протоки. На ці території держава поширює свої суверенні права відповідно до норм міжнародного права та національного законодавства.

– Одним із питань оформлення морського Державного кордону України залишається розподіл Азовського моря між державними територіями України та Росії. Як розв’язати цю проблему?

– На мій погляд, Україна має можливість і повинна скористатися вигідним географічним положенням узбережжя Азовського та Чорного морів, яке полягає в наявності великих заток.

У пункті 2 ст. 10 Конвенції ООН із міжнародного права 1982 р. є поняття затока. Це “добре окреслене заглиблення берега, яке заходить у сушу таким чином, – у співвідношенні до ширини входу в нього, – що утримує замкнуті сушею води й утворює дещо більше, ніж просту звивину берега. Заглиблення не визнають, однак, затокою, якщо площа його не дорівнює або не більша від площі півкола, діаметром якого буде лінія, що перетинає вхід у це заглиблення”.

Пункт 1 цієї ж статті застерігає, що це визначення стосується лише заток, береги яких належать одній державі.

Пункт 4 обмежує довжину замикаючої лінії заток 24 морськими милями, але пункт 6 наголошує на тому, що попередні положення не розповсюджуються на так звані “історичні” затоки.

В Азовському морі можна провести замикаючу лінію від, наприклад, мису Хроні Керченського півострова до південної точки Білосарайської коси (поблизу Маріуполя) завдовжки близько 100 морських миль. Така ж можливість існує в Чорному морі, якщо провести замикаючу лінію від мису Херсонес (поблизу Севастополя) до найбільш південного острова групи Курильських островів у дельті Дунаю (Старостамбульське гирло). Довжина її становить близько 160 морських миль.

Звичайно, можна заперечити, що ці довжини значно перевищують 24 милі, вказані в Конвенції. Але є міжнародна практика, а в світі є достатньо прикладів морських водних утворень такого типу, які багато держав оголосили історичними.

Наприклад:

Великобританія – Брістольська затока – 100 миль;

Італія – затока Таранто – 62 милі;

Панама – Панамська затока – 102 милі;

Шрі Ланка – Манарська затока – 96 миль.

Деякі країни оголосили своїми внутрішніми водами низку заток, ширина входу в які перевищує 24 морські милі, без посилання на історичні:

Аргентина – затоки Сан-Матіас – 125 миль, Сан-Хорхе – 128 миль;

Корея – Східно-Корейська затока – 163 милі;

Лівія – затока Сидра – 470 миль;

Великобританія – протоки Литл-Мінч, Норт-Мінч, ширина входу в які становить на півдні 27 миль, а на півночі – 39 миль.

Таким чином, є можливість значно збільшити площу внутрішніх вод України.

– Як відомо, 17 червня 2003 року президенти України та Румунії підписали Договір про режим державного кордону, який встановлює, що лінія державного кордону визначається за договором 1961 р. між Румунією та СРСР і залишається на тому рівні, що й нині. Каменем спотикання був острів Зміїний.

– Згідно з румунсько-українським договором про режим державного кордону, Румунія визнає приналежність острова Зміїний до України. Однак питання розмежування виключної економічної зони та континентального шельфу моря сторони вирішують шляхом переговорів. Для цього необхідні значні зусилля української переговорної команди з особливою увагою до технічних аспектів розмежування. Сподіваюся, що сторони вирішать його без звертання до міжнародних судових інстанцій.

– 17 липня на українсько-молдовському кордоні трапився інцидент. Молдовські прикордонники увійшли на територію української гідроакумулятивної електростанції на річці Дністер і встановили там свій прикордонний пост. Чи пов’язана ця ситуація із нещодавно завершеним процесом встановлення молдовсько-українського кордону?

– Географічна інформація, особливо у вигляді карт, завжди була найважливішою основою в процесі встановлення й управління державними кордонами. Забезпечення точною географічною інформацією теж не гарантує, що кордон буде без проблем, але кордони, створені на основі бідної географічної інформації, майже незмінно ставали джерелом суперечок і непорозумінь між державами. Згаданий вами інцидент на молдовсько-українському кордоні можна вважати ілюстрацією цієї думки. Делімітацію українсько-молдовського кордону проводили у 1995-1999 рр. на топографічних картах масштабу 1:50000, які зображували місцевість на 1977-1995 рр. Топографічні карти масштабу 1:10000, які використовували як робочі, виявилися теж застарілими. Так вийшло, що на цих картах ще не було Дністровської ГАЕС, яку почали споруджувати в 1985 році.

Топографічні карти, на моє переконання, є особливим стратегічним продуктом, який фіксує місцевість на момент знімання. Проходить рік-два – місцевість змінюється під дією природи і людини. Це стосується всієї території України. Топографічні карти треба регулярно поновлювати і перевидавати. Для цього існують періодична та безперервна системи оновлення топографічних карт.

Через відсутність коштів карти не оновлювали, а про будівництво Дністровської ГАЕС не знали при делімітації українсько-молдовського кордону. Державний кордон проходить посередині фарватеру річки Дністер, а ГАЕС опинилася на українській і молдовській частинах території. Таким чином, проблема полягає в тому, що частина українського господарського об’єкта опинилася на території Республіки Молдова.

Для належного картографо-геодезичного забезпечення потреб державного кордону необхідне впровадження сучасних технологій, вдосконалення топографічної вивченості шляхом проведення топографічних знімань у потрібних масштабах необхідних прикордонних районів, а також оптимальна періодичність оновлення топографічних карт.

Увесь комплекс робіт із картографо-геодезичного забезпечення державного кордону, створення геоінформаційної системи для ефективного управління державним кордоном повинен стати суттєвим аргументом гарантування національної безпеки та збереження міжнародної стабільності та миру в регіоні.