Дзеркало тижня № 24 (399) Субота, 28 червня - 5 липня 2002

СПЕКОТНЕ ЛІТО В СЕВІЛЬЇ

Юлія ЗАГОРУЙКО

Шість місяців президентства в Європейському Союзі Іспанія завершила самітом у Севільї, куди на два дні, 21—22 червня, з’їхалися лідери європейських країн. І хоча зустрічі ці давно вже стали робочими для вищої «ради» Євросоюзу, вони завжди проходили в атмосфері урочистого очікування — що не кажи, а за «круглими столами» самітів вирішувалися головні питання європейського життя, від яких залежить майбутнє Союзу європейських країн.

На жаль, цього разу іспанському прем’єр-міністру Хосе Марії Азнару не вдалося потішитися роллю гостинного господаря. Напередодні саміту, в четвер, країну охопив 24-годинний загальний страйк, який проводили профспілки країни. Через це в п’ятницю вранці учасники зустрічі на вищому рівні не змогли вчасно прибути в зал засідань. Відкриття саміту відклали на дві години. Тієї самої п’ятниці прогриміли два потужних вибухи, організовані терористичною організацією баскських сепаратистів ЕТА. Одна з машин, начинених вибухівкою, рвонула за сто миль від самої Севільї, у курортному містечку Фуенхірола, перед фасадом готелю, заселеного туристами. Внаслідок чого було поранено шістьох чоловік. Наступного дня ще в трьох різних точках Іспанії пролунали вибухи. Члени ЕТА, які взяли на себе відповідальність за теракти, ставили перед собою відразу дві мети — «відзначили» початок туристичного сезону в Іспанії (де туризм, до речі, дає 12% річного доходу в бюджет) і заодно нагадали лідерам ЄС про своє прагнення до незалежності.

Оскільки ключовим у порядку денному севільського саміту було визначено питання імміграції в ЄС, Хосе Марія Азнар надіслав напередодні всім лідерам ЄС листи з пропозицією обговорити заходи для припинення нелегальної імміграції та потоку біженців. Він, приміром, підтримав пропозицію британського прем’єр-міністра Тоні Блера зменшити або припинити фінансову допомогу ЄС тим країнам, що розвиваються, звідки йде основний потік нелегальних іммігрантів.

Здавалося, що хвиля ксенофобії, яка знялася протягом останнього року в старій Європі і якою вміло скористалися праворадикальні партії для нарощування власної електоральної ваги, повинна додати рішучості лідерам ЄС у питаннях регулювання імміграційних законів. Тобто змусити їх відразу й однозначно перекрити джерело стурбованості громадян Союзу, яким є імміграція загалом, а нелегальна й поготів. Проте керівники більшості країн не підтримали жорстких економічних санкцій проти тих країн, що розвиваються, які є головними «постачальниками» нелегалів. Першим не погодився Жак Ширак, знову переобраний президентом Франції. Карати країни третього світу за те, що їхні громадяни прагнуть у Європу, буде не лише «негуманно», заявив Ширак. Такі заходи, на його думку, тільки погіршать ситуацію в бідних країнах, унаслідок чого потік іммігрантів збільшиться. А міністр закордонних справ Бельгії Луїс Мішель зазначив, що Європі слід вживати «позитивних заходів, а не йти сліпо в напрямку, вказаному крайніми правими».

Таким чином, Франція і Швеція, за підтримки Люксембургу й Бельгії, внесли пропозицію: не знижувати обсягів допомоги третім країнам, а навпаки, збільшити її для тих, хто цього потребує й активно співробітничатиме з ЄС у прагненні покласти край нелегальній імміграції. Інакше кажучи, якщо країни третього світу власними силами затримуватимуть своїх утікачів, то одержать за цю матеріальну винагороду від Євросоюзу. Крім того, вони мають бути готовими приймати назад своїх «невдах»-іммігрантів. Ця пропозиція більшості європейських лідерів видалася і дійовою, і гуманною, вони переконали тих своїх колег, котрі вагалися, і рішення ухвалили одноголосно. Але цей важко досягнутий компроміс зовсім не означає, що «жорсткі заходи» зникли з порядку денного. Вони просто відсунулися на потім, за формулою «якщо ні, то тоді». Інакше кажучи, якщо треті країни не прислухаються до порад і пропозицій ЄС і не підуть на активну співпрацю, Євросоюзові не залишиться нічого іншого, як удатися до жорстких економічних санкцій.

До речі, у заключних документах саміту не вказано конкретно «третіх» країн, про які так багато говорилося на саміті. Одні оглядачі називають Албанію, Марокко, Туреччину (через курдів), інші додають Сербію та Македонію. Хоча список, якби його склали, безперечно, охопив би набагато більше країн. Крім того, Джек Стро, міністр закордонних справ Британії, там-таки в Севільї заявив про можливість застосування жорстких заходів до тих країн, які надають транзит для нелегалів. Вочевидь, багата Європа пропонує третім країнам предметно замислитися про майбутні відносини з нею.

На саміті обговорювалися й інші заходи зі створення єдиного законодавства для європейської імміграційної політики. Щоб припинити потік нелегалів, буде посилено прикордонний контроль і розроблено схему спільного патрулювання зовнішніх кордонів Євросоюзу. Делегації домовилися надалі не «футболити» іммігрантів із країни в країну, а розглядати їхні аплікації за єдиною формою в першій країні ЄС, куди вони прибувають. Це дозволить упорядкувати процес надання статусу політичного біженця. Торік 385 тисяч чоловік зверталися в країни ЄС із проханням політичного притулку. Крім того, щороку на територію Європейського Союзу проникає близько 500 тисяч нелегальних іммігрантів.

Не зайвим буде згадати, що лідери Євросоюзу колись уже домовлялися про спільну боротьбу з нелегальною імміграцією й упорядкування міграції загалом. А саме — 1999 року на фінському саміті ЄС у Тампере. Сумно констатувати, але за три попередніх роки мало що зроблено. І тільки «смажений півень», в особі активізованих ультраправих, нагадав Євросоюзові, що проблема не лише існує, вона поглиблюється.

І все-таки експерти вважають, що повного, докладного й узгодженого пакета заходів із впорядкування міграційних процесів у Євросоюзі доведеться чекати, очевидно, ще кілька місяців, якщо не років. Тож окремі країни ЄС, не чекаючи спільних заходів, вживають своїх власних. За новим імміграційним законом Данії, іммігрантам не надаватиметься ніяка соціальна допомога протягом семи років після в’їзду в країну. Також не розглядатимуться аплікації з проханням політичного притулку від іммігрантів, котрим уже понад 60 років. Іспанія посилює прикордонний контроль для припинення проникнення в країну сезонних робітників із Марокко та інших африканських країн, котрі переправляються на човнах через Гібралтарську протоку. Італія планує брати відбитки пальців у всіх іммігрантів і заборонити в’їзд у країну без наявності підписаного контракту на роботу.

А тим часом Європі потрібні іммігранти. І про це чудово знає кожен із прем’єр-міністрів, котрі прибули в Севілью. Дослідження економістів свідчать, що є низка об’єктивних причин, з яких національним економікам уже не обійтися без припливу свіжої сили за рахунок іммігрантів. Майже в усіх країнах ЄС стрімко зростає відсоток літнього населення, а рівень народжуваності різко падає. Дедалі важче буде наповнювати податками бюджет для забезпечення законних пенсій, страховок і підтримки рівня інших соціальних виплат. «Корінне» населення Європи вже давно не хоче і практично відвикло працювати на низькооплачуваних «важких» роботах і в сфері непрестижного сервісу. У таких країнах, як Британія, Німеччина, Франція, Іспанія, Італія, вже не обійтися без іммігрантів, які працюють на фермах і полях, на будовах і в готелях. Та нині громадяни країн ЄС не хочуть чути про потреби власних економік, а керуються лише емоціями. А доля керівників цих країн, як відомо, залежить від волі власних виборців.

Другий день севільської зустрічі було присвячено темі розширення Євросоюзу. Лідери 15-ти країн підтвердили своє прагнення завершити до кінця року переговори з країнами-кандидатами. Як відомо, за узгодженими раніше планами, до початку 2004 року в ЄС мають влитися 10 нових країн із Центральної та Східної Європи. На саміті багато й патетично говорили про те, що сьогодні процес переговорів переходить у фінальну стадію. Оскільки сам договір про вступ треба підписати до весни 2003 року, щоб нові країни 2004 року змогли взяти участь у виборах в Європарламент як повноправні члени ЄС. Тож остаточний список країн-кандидатів буде названо в грудні на саміті ЄС у Копенгагені. На той час усі принципові переговори з претендентами необхідно завершити. Приміром, обговорення головного питання — фінансових критеріїв — слід завершити до листопада.

До речі, серед питань, які досі обговорюються в контексті розширення ЄС, одне виявилося справжнім каменем спотикання — субсидії Євросоюзу фермерським господарствам країн-претендентів. Але керівники 15-ти, втомлені дебатами щодо імміграції, не захотіли обтяжувати саміт ще однією суперечкою, тож рішення про величину субсидій відкладено до осені.

Останнім часом, правда, чути розмови, що ідея розширення може «зазнати фіаско» і «вікно можливостей зачиниться». Принаймні в лавах євроеліти не бракує скептиків, котрі не вірять в остаточний успіх цього починання й говорять, що терміни розширення або кількість перших кандидатів можуть змінитися. Хав’єр Солана, комісар Єврокомісії з міжнародної політики, повністю відкидає такі припущення і з неприхованим оптимізмом заявляє, буцімто все настільки «готове», що нічого непередбачуваного просто не може статися. Тим часом у заключному комюніке севільського саміту говориться, що 10 країн буде прийнято в члени ЄС за умови, «якщо вони будуть готові». Формулювання дозволяє за бажання повністю зачинити «вікно можливостей». Адже відомо, що не всі країни виконали довжелезний перелік умов вступу в ЄС. А тим часом у жителів старої Європи ентузіазму щодо розширення ЄС помітно поменшало.

Антиглобалісти, без яких такі колективні зустрічі на вищому рівні вже важко уявити, на севільському саміті докорінно змінили тактику свого постановочного процесу. Каміння, дрючки й іншу саморобну зброю боротьби з капіталізмом було замінено оголеними тілами. З усього розмаїття одягу протестуючі в 35-градусну спеку віддали перевагу невеличким картонним щитам, які тримали перед собою. На щитах було написано літери, і демонстранти, міняючись місцями, складали гасла, треба сказати, досить мирного змісту. А сама ню-демонстрація мала символізувати зубожіння третього світу.

Представники найбільшої у світі благодійної організації Oxfam були саркастичніші у своїй винахідливості. Учасникам імпровізованого дійства, котрі зображали лідерів ЄС, роздавали медалі за лицемірство. Що, на думку «режисерів», безпосередньо стосувалося порядку денного саміту: з одного боку, Європейський Союз проголошував відкритий до світу ринок, з другого — планував закрити свої кордони перед «небажаними» громадянами цього світу.

Під кінець суботнього дня саміт завершився. На фінальній фотографії серед стурбованих і зморених, сумних і замислених, і навіть усміхнених, а то й осяяних сміхом облич було одне по-справжньому радісне — канцлера Герхарда Шрьодера: збірна Німеччини з футболу вийшла у півфінал світової першості. Єдина з-поміж команд Євросоюзу.